Найстрашніші в житті ті люди, які прочитали одну книжку. З людиною ж, яка багато читає, завжди матимеш про що поговорити, і тобі поруч з нею нічого не загрожуватиме.
Іван Малкович, український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Сенс життя — робота!

Проблему трудоголізму аналізує психотерапевт
5 жовтня, 2011 - 00:00
ФОТО РЕЙТЕР

Кар’єра — угору, гроші — у сім’ю... І що тут поганого?.. Саме тому, напевно, про проблему трудоголізму сьогодні говорять украй рідко. Трудоголік з усіх поглядів вигідний для начальника, але не для рідних і, головне, не для самого себе!

«Коли людина емоційно і фізично перейнята роботою, тобто є трудоголіком, — це така ж сама залежність, як, припустимо, комп’ютерна чи алкогольна, зі всіма можливими загрозливими наслідками, — вважає психотерапевт Олег БЕРЕЗЮК. — Можна перефразувати це так: якщо працелюбна людина працює для того, щоби жити, то трудоголік живе, щоби працювати. Тож робота для трудоголіка стає єдиним задоволенням, сенсом життя».

Спочатку людина мріє якомога повніше реалізуватися на робочому місці, потім з думками про незавершені справи йде додому, а згодом сім’я взагалі стає перешкодою для цих роздумів. Із кожним місяцем трудоголік прагне взяти на себе все більше й більше, затримується на роботі все довше й довше. Ні на дітей, ні на друзів, ні на хобі, ні на розваги в трудоголіка вже немає часу. Є робота, і більше нічого. І зупинитися неможливо...

ТІЛЬКИ ФАКТИ

Сьогодні, на думку вчених, країною «фанатів справи» вважається Японія. Раніше її уряд був задоволений цим явищем з огляду на бурхливе економічне зростання, вірність корпораціям, причому до такої степені, що підлеглі не погоджувалися йти з роботи раніше за начальника. Але вже кілька років поспіль уряд Японії виділяє з бюджету сотні мільйонів доларів на програми психологічної допомоги, адже країна посідає одне з перших місць у світі за кількістю суїцидів і психозів, поштовхом до яких, власне, і є масова трудоголія. За статистикою, 10 відсотків японців, що вкоротили собі життя, працювали понаднормово по 5 годин на день, включаючи вихідні! Утім, для решти «передовиків» трудоголізм — теж самогубство, тільки повільне...

Також «працелюбною» є і Південна Корея: донедавна корейці в середньому проводили на роботі 2.357 годин на рік. США посідають у цьому списку лише 9-е місце, Великобританія — 20-е. У самому кінці рейтингу — Норвегія, Німеччина й Голландія (приблизно 1.390 робочих годин на рік). Якщо брати по професіях, то звання найвідчайдушніших трудоголіків Європи сьогодні міцно утримують англійські топ-менеджери. Половина з них відверто заявляє, що ну ніяк не може приділяти більше уваги дітям, а на роботі так завантажена, що навіть поїсти немає коли — встигають хіба що похапцем бутерброд проковтнути.

ПРАЦЮВАТИ, ПРАЦЮВАТИ Й ЩЕ РАЗ ПРАЦЮВАТИ...

— Мода працювати, працювати й ще раз працювати до нас докотилася відносно недавно, — зазначає Олег Березюк. — Хоча ще приблизно десять років тому соціологи зауважили такий феномен: у вихідні людина нібито хвора, а в понеділок, коли треба йти на роботу, — цілком здорова! Ось такий феномен! А коли трудоголік звертається до лікаря, то психотерапевт виявляє в пацієнта вже віддалені наслідки залежності — депресію, невроз, «синдром емоційного вигорання» тощо. А ще лікарі майже одностайно вважають, що обов’язковий атрибут всіх трудоголіків — виразка і що всі вони дуже схожі за психологічним портретом.

До речі, ви часто чимось переймаєтеся? А може, вас у дитинстві вчили, що все треба робити тільки «на відмінно»? Тоді вітаю: ви — у групі ризику. Зрештою, як і той, кому бодай раз довелося відчути ейфорію від вдало завершеної справи. Або той, хто хоче втекти від суворої реальності, а нею може бути що завгодно — нелюба дружина (чоловік), некеровані діти, прикра теща (свекруха), навіть побутові негаразди. І в усіх перелічених вище випадках типова фраза «Я зайнятий(та)» — неспростовний аргумент!

А якщо до трудоголізму додається алкоголізм, якщо «втеча в роботу» тягне за собою бажання «ввечері розслабитися», то... «і до такого повороту потрібно бути готовим», — попереджає психотерапевт. До речі, людина, схильна до залежності, на жаль, залишається такою на все життя. І хоча самі залежності можуть змінюватися, чергуватися, перетікати одна в іншу, затятому трудоголікові до пристрасного гравця або запійного п’яниці, по суті, — крок. І це ще один резон, чому трудоголікові, доки не пізно, варто задуматися над способом життя...

ЗВИЧКА — ДРУГА НАТУРА

Час, відданий роботі, не є головним критерієм, за яким визначають трудоголізм. Скільки годин потрібно працювати — 8, 10, 12, ніхто із соціологів точно не скаже, адже обставини можуть бути різні (місячний звіт, аврал тощо). Критерій інший — коли робота заступає все.

Трудоголіків видає звичка:

— їхати у відпустку з ноутбуком і ніколи не вимикати мобільник;

— нудьгувати в товаристві людей, не пов’язаних з його роботою;

— панічно уникати стану «нічогонероблення»;

— вимагати від себе надто багато;

— сприймати невдачу на роботі як катастрофу.

«Трудоголік для інших» — це той, хто дуже багато працює і дуже задоволений цим. Чого не скажеш про його сім’ю. Допомогти при такій залежності неможливо. Це все одно що лікувати наркомана, який сам не виявляє до цього бажання.

«Трудоголік для себе» теж дуже багато працює, але його роздирають сумніви. Такий персонаж не безнадійний.

«Успішний трудоголік» — це той, хто завдяки своїй роботі швидко долає проміжні ланки й досягає максимуму кар’єрного росту. Переконати його, звичайно, складно.

«Трудоголік-невдаха» завзято займається даремною діяльністю, яка нікому не потрібна. Він просто заповнює порожнечу в своєму житті.

«Прихований трудоголік» на людях нарікає, що забагато працює, а це йому зовсім не потрібно. Насправді ж всі свої сили і любов віддає роботі. Він — жертва внутрішніх суперечностей.

ПОРАДИ ПСИХОТЕРАПЕВТА:

— Учіться отримувати від життя задоволення! Психологічні ресурси не можна вичерпувати безкарно, їх треба поповнювати. І ще. Установка «Якщо ти все робитимеш добре, то будеш найліпшим, усі тебе любитимуть і шануватимуть», засвоєна в дитинстві, — апріорі неправильна! Ви цінні вже самим фактом свого існування, і любити вас повинні таким, яким ви є.

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів
Газета: 
Рубрика: