Що після «пост»?

Лекція «Що є і чого не має бути? Мистецтво після кінця світу» — це старт серії обговорень про роль мистецтва в сучасному світі. «Дискусійна платформа» цікава передусім тому, що проходитиме у форматі лекцій, дискусій, семінарів та воркшопів. А три дні в квітні (з 6 до 8) триватиме міжнародна конференція. Уже влітку за підсумками проведення платформи буде видано книжку, що збере тексти всіх учасників проекту. Куратор Дискусійної платформи — московський художній критик та історик мистецтва Катерина Дьоготь. Вона й запросила лектором першого заходу в рамках проекту мистецтвознавця, критика та куратора, професора шведської Художньої академії у Мальме Саймона Шейха. На лекції намагались розібратися, що робити мистецтву, коли настає «кінець світу»? Шведський куратор не шкодував трендових слів: «постфеміністичний», «посткомуністичний», «постмодерний», «постпостмодерний». Чимало уваги він приділив і самому префіксу «пост», зазначивши, що саме він найчастіше і фіксує цей знаменний перехід «від» і «до», від «життя» до «смерті» і ставить питання, що буде далі — після краху, після комунізму, після мистецтва?

Часові межі сучасного мистецтва не визначено. Так само не був визначений і сам термін, яким називалася нова доба. Сучасним мистецтвом називали ті твори, які з’явилися останнім часом. Але оскільки посилання на час уже не працюють, сучасним мистецтвом почали називати все те, чого мистецтво досі не знало. Саймон Шейх вказує на орієнтовні часові межі модерну, розквіт якого припадав на період з 1880-х до 1960-х років, хоча чіткої різниці між модерним і сучасним мистецтвом не можна було простежити, аж доки визначення «сучасне мистецтво», тобто «модерне мистецтво, творене нашими сучасниками», вичерпало себе. Так з’являється термін «постмодерн». «Постмодерн — це, по суті, стан мистецтва, в якому єдність утворено сотнями наративів, жоден із яких не здатен втримати стилістичної єдності. Постмодерне мистецтво є «постісторичним», адже все, що можна було створити, вже існує. Те саме спіткало й сучасну літературу, якій лишається гратися в інтертекстуальність, адже все, що могло бути написане, вже теж існує», — каже Саймон ШЕЙХ. Він називає таку ситуацію існування мистецтва після «кінця світу» життям після смерті, тобто — переходом в інший субстанційний стан.

То яким буде мистецтво «після кінця», і що саме вважати кінцем? Однозначної відповіді на зустрічі не знайшли. Її, вочевидь, і не існує. Та й, певно, не заради відповіді цього вечора майже повністю заповнився лекторій. А... заради запитань.

ЯК ПОЄДНАТИ КЛАСИЧНУ ХУДОЖНЮ ОСВІТУ І СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО?

А минулої п’ятниці в рамках освітньої програми ARSENALE-2012 куратор бієнале Девід Елліот зустрівся зі студентами київської Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Один із найвідоміших кураторів та істориків мистецтва прочитав лекцію про роль та функції куратора та ознайомив студентів із можливостями сучасного мистецтва. «Найважливіша річ, коли ми говоримо про мистецтво, в тому числі й про сучасне, це — якість. Проте якість має бути естетичною. Водночас естетика не може обмежуватися суто формальними або «мистецькими» міркуваннями: вона має з кров’ю просотуватися у життєвий досвід, звідки й бере своє коріння», — вважає Девід Елліот.

Пан Елліот упевнений, як і у випадку з роботами художників попередніх епох, дещо забудеться та не увійде в історію, але найкращі зразки сьогоднішнього сучасного мистецтва залишаться цінними й цікавими і в майбутньому.

Багатьох студентів цікавило питання зв’язку класичної освіти, яку вони нині отримують у стінах Академії, та успіху у сфері сучасного мистецтва. Дехто навіть із жалем говорив, що ось, мовляв, вивчаємо класичний живопис і зовсім не орієнтуємось у сучасному арті, та запитував, яким чином можна використати отримані в Академії знання у сучасному мистецькому контексті. На це пан Елліот відповів, що класична художня освіта дає широкі можливості для митця, в тому числі й для того, який пробує свої сили у царині контемпорарі-арту. «Ви маєте рідкісну можливість здобути класичну художню освіту, вивчити класичний живопис. Сьогодні на Заході така освіта не є поширеною, і її досить важко здобути. Тож ви маєте унікальні можливості. Інша річ, що ви маєте працювати над собою, дивитися, що вам подобається, думати, що ви хочете сказати своїми роботами. Викладачі можуть навчити, ЯК робити, але не можуть навчити, ЩО робити», — підсумував він. Не менше цікавило молодь і питання професійного самоствердження. Студенти запитували, як можна заявити про себе світу. Пан Елліот підкреслив, що для сучасного митця важливою є постійна творча діяльність і неприпустимими є великі перерви. Також він зазначив, що для нього не існує якогось загального поняття «українське мистецтво», а існують окремі творчі особистості, які його створюють. «Ви — молоді українські митці, а отже, найкращим майданчиком, щоб заявити про себе, для вас є Україна», — підсумував Девід Елліот.

Зустріч зі студентами Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури у Києві стала другою після лекції у Харківській державній академії дизайну і мистецтв. Наступна зустріч Девіда Елліота зі студентами відбудеться у Львові. Організатори ARSENALE-2012 нагадують, що в рамках освітньої програми заплановано численні майстер-класи, екскурсії та семінари на теми, дотичні до сучасного мистецтва.