Так і виходить, що «Дім» і лейбл грамзапису «Dom records», — така собі резервація, де мешкає певна кількість талановитих тубільців. Найважливіше місце тут належить, звичайно ж, тематичним фестивалям, саме тому важко переоцінити значення трьох збірок, випущених «Dom records» — кожний диск відповідно побудовано на матеріалі того або іншого фестивалю. «Шум і шаленість» — форум експериментальної, шумової музики, «Глибока глотка або небезпечні зв’язки» — зустріч різних шкіл вокалу, нарешті, «Килимом» — побудований на етнічному матеріалі.
У такій вдячній і некомерційній по суті справі, якою є підтримка немасової, непопсової музики, важко обійтися без допомоги друзів — і їх, очевидно, «Дім» має. Це помітно на всіх трьох збірках. З диску на диск переходять одні і ті самі назви і імена. Те, що в іншому місці могло б бути недоліком, перетворюється на переконливе достоїнство. Дивуєшся тому, наскільки різним може бути, наприклад, той же НХА (Новий художній ансамбль) з Челябінська. Ця легендарна група ще в далеких 1980-х грала найоригінальнішу музику, кожний свій виступ здійснювала як виставу, повну сюрпризів. Те, що виходило в сумі — звучало і виглядало незабутньо. Після зміни системи багато хто з тодішніх експериментаторів пішли в небуття, проте у НХА запас життєвості виявився набагато більшим. У «Домі» челябінський ансамбль, судячи з усього, бажаний гість, який, як і раніше, не розучився дивувати навколишній світ. На «Шумі і шаленості» вони виконують власне «Шум» — композиції, побудовані на витонченому поєднанні електроніки, акустичних інструментів і голосу Ольги Леонової. Ну, а на «Глибокій глотці» НХА — головна насолода. Феноменальне виконання «Сходів в небо» перетворює хіт, поширений в 1970-х, на прекрасний похоронний гімн, де голос Олі Леонової підіймається від нелюдськи низьких обертонів до самого неба, до співу сріблястих херувимів…
«Шалену» частину на першому диску виконують інші герої радянського психоделічного підпілля — «ЗГА» (Санкт-Петербург). Їх музика також звучала як виняток з пафосних 1980-х, переважно похмуро, повільно і загрозливо, як тривала звукова галюцинація. Але ЗГА здатна самовиражатися набагато динамічніше — на «Шумі і шаленості» вмістилося понад 40 (!) їхніх інструментальних п’єс, дуже яскравих і своєрідних.
А втім, якщо «Шуму і шаленості» властива якась формалістична відокремленість, то інші дві збірки звучать як «двійник», рознесений різними коробками. І в «Глотці», і в «Килимі» переважають фольклорні мотиви, густо змішані з фрі-джазом і приправлені композиторським мінімалізмом. Там з’являються найекзотичніші альянси: дует Мола Сілли і Володимира Волкова (Сенегал—Санкт—Петербург), ансамбль Степаниди Борисової і Олександра Ємельянова (Якутія—Петербург—Москва), «Екова» (Алжир—Іран—Франція), ансамбль зірки нью-ейджа Саїнхо Намчилак (Тува— Росія—Італія—Австрія). Співають-грають вони витіювато і строкато — килим є килим. Однак головна чарівність і радість — участь українських артистів. Якщо точніше — галичан, не на докір Києву хай буде сказано, котрі набагато більше просунуті і в естетичному, і в експериментальному планах. Річ з латинською назвою «Viribus Unitis» виконали Наталка Половинка і «Три я» (Юрій (саксофон і перкуссія), Юля (фортепіано) і Настя (флейта) Яремчук). Наталка — гарна актриса і співачка, прима Львівського театру імені Леся Курбаса. Юрій Яремчук — один з найцікавіших східноєвропейських саксофоністів, неодмінний партнер Сергія Лєтова з вельми цікавого ансамблю «Три О». У своєму «Вірібусі» гарна команда робить щось цілком язичницьке, насичене силою природних, неприборканих стихій. Дні і ночі, вітри і дощі і красені-молодці переплітаються в чарівній звуковій картині, і все це пронизливо проспівує-проживає гарна, чарівна Наталка. Загалом, за своїх в мультикультурній «Дім»- компанії не соромно.
У цiлому шлях переліку, складання реєстру визначних пам’яток цих збірок порочний, бо, по совісті, треба було розказати про кожного виконавця, вони всі надто вже своєрідні, несхожі і обдаровані. Древньоєврейські мотиви і горловий спів, «Шаманоїди», «Віртуальна ритуальність», «Підтокійські вечори» — важко навіть описати, як це все звучить. Звучить чудово. Шкода, тираж маленький, один вихід — заїжджати до Москви і заходити в «Дім». Адже у нас свого «Дому» немає...








