Шлях героя — це здійснити силою своєї віри прірву між тим, що людина бажає, і тим, що є реальне.
Ярослав Стецько, український політичний та військовий діяч

Сміятися не забороняється!

У Музеї Булгакова відбулася зустріч із письменником Олександром Дерманським
2 лютого, 2012 - 00:00
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Твори Дерманського розраховані на дітей 7—12 років, є в Олександра чимало й дорослих прихильників. Відкрила вечір автор нового проекту Благодійного фонду Музею Булгакова, старший науковий співробітник Ірина ВОРОБЙОВА:

— В цьому домі жила сім’я, в якій було багато дітей. Михайло Булгаков тоді ще не був письменником, але хотів ним стати і своє перше оповідання «Похождения Светлана» написав, коли йому було шість років. Мама, Варвара Михайлівна, сама писала казки, читала їх дітям, а старші читали книжки молодшим. Сімейні читання — давня традиція цього дому. Відомо, як важливо для письменника мати читача, знати, що ти потрібен. Нас ця тема особливо хвилює, бо один із найдраматичніших моментів у житті Булгакова був пов’язаний із його незатребуваністю. От ми й подумали — чому б не запросити до музею дитячих письменників і читачів. Журфікси й чаювання в Музеї Булгакова вже всі знають, а як назвати наші зустрічі? Назва прийшла з книжки «Чудове Чудовисько» Дерманського: «Чудовиська збігалися на збіговисько». То, може, і в нас відбуватимуться незвичайні «Булгаковські збіговиська»!

А де ж наш гість-письменник? Мабуть, там, де багато книжок? Дійсно, Олександр Дерманський ховався в бібліотеці, за скляними дверима.

Гість увійшов, познайомився з дітьми, спитав, які книжки вони люблять, яких героїв знають. І одразу взяв аудиторію в полон, почавши зі свого вірша «Сміхотусі, або хакерська атака на мамині коржики», — сміялися всі. «Я з’явився перед вами, як привид, то ж послухайте про привидів. Дві історії про двох привидок — лякливу Луїзу й зловісну Марту», — розказав О. Дерманский. Діти із захватом слухали «страшилко-смішилки».

Казка писалася так: він підходив до дітей, звертаючись до кожного: «Кажи — хто? А ти кажи — який? Кажи — що робив?» Діти відповідали: «Зайчик, вареник, пухнастий, королева, літав» і так далі. Казкар вписував відповіді в заздалегідь створений «шаблон» — і вийшла історія, фантастично абсурдна, а тому неймовірно кумедна.

Забігаючи наперед, коли наприкінці вже дорослі ділилися враженнями, найчастіше звучало: «Давно я так не сміявся!» До речі, й у спогадах сестер і братів Булгакових про дитинство лейтмотивом дзвенить: «Ми так сміялися...»

Зустріч відбувалася в просторі виставки «Майстер і Маргарита», де в центрі кімнати з білими стінами стоїть величезний письмовий стіл, а на ньому — біліють гори й пагорби солі. За задумом автора інсталяції, художника Бадрі Губіанурі, це джерело народження думок і асоціацій — сіль землі, Чумацький Шлях тощо. Цікаво, що наймолодші діти обліпили стіл і почали брати сіль руками, пересипати, малювати на ній пальчиками. А це робити можна, нікому не забороняється взяти її в жменьку, потримати, відчути, яка ж вона на дотик — сіль землі...

— Як стати письменником? — спитала восьмирічна Софійка.

— Треба, коли всі полягають спати, тихенько лежати і слухати, — каже письменник. — Хтось постукає в двері, ти відчиниш, а там, за дверима, стоять дві дуже гарні, романтичні жіночки, одна з арфою, інша у віночку з хмелю, а в них за спинами кінська морда з крилами — Пегас називається. Це означає, що до вас прилетіли музи. Я не жартую! Я вигадую. Що вони роблять? Музи йдуть у хату, Пегас теж преться. Його ні в якому разі не можна пускати, треба лишити в коридорі. Щоб він там спокійно стояв, його треба чимось зайняти. Запам’ятайте всі: Пегаси їдять карамельки й ліричні вірші. Тому даєте йому якісь рукописи з віршами або ж карамельки — одну жменьку! До речі, музи ходять удвох, щоб від них не можна було відкараскатися, бо від однієї можна відхреститись: «Я хочу спати, йди собі!» А як уже дві, то нікуди діватися, попід руки беруть, садять перед комп’ютером — пиши! Щоб гарно виходило, дістають баночку, в баночці натхнення — світло-коричневого кольору, як дитяче пюре, дають ложку — їж! Отак вони сідають і кажуть на вухо, що писати, а ти сидиш, тільки встигай записувати. Зранку прокидаєшся — ого, скільки написав! Муз немає, Пегас пішов, правда, натоптав у коридорі... Оце так можна письменником стати. Але це в мене так, може, в когось по-іншому.

А взагалі треба багато читати і трошки вчитися в школі. Й коли тобі здасться, що ти можеш щось написати, спробуй і покажи комусь — мамі, татові, друзям, а вони тобі скажуть, що робити. Можна звернутися до якогось дитячого журналу, якщо ви вже пишете казочки чи оповідання. Надішліть листа, раптом комусь це сподобається, тоді можуть надрукувати, а далі воно вже йде саме по собі.

— У вашому «Чудовому Чудовиську» знавці Булгакова не можуть не звернути уваги на висловлювання одного з героїв — «Святині не горять». Як ви ставитеся до творчості Булгакова?

— Коли навчався в школі, Булгакова тільки починали в шкільний курс уводити, й я перечитав декілька разів роман «Майстер і Маргарита». Містичне переплетення з реальністю дуже близьке для мене. Власне, це казка, а казка мусить бути присутня в житті. Й тому поважаю булгаковські традиції, люблю Булгакова. Дякую, що запросили мене сюди, в стінах цього будинку будь-який письменник вважав би за честь читати свої твори.

Під час спілкування відчувалося, що з усіх казок, віршів, розповідей Сашка Дерманського випромінюється енергія таланту й доброго гумору літератора й дуже хорошої людини. Людини, яка допомагає дітям відчути себе щасливими. А ще навчає їх — через пригоди, жарти, смішні ситуації — досить серйозним речам.

Наприкінці маленькі читачі отримали від письменника автографи й журнали «Стежка» в подарунок, а потім директор музею Людмила Губіанурі провела всіх гостей кімнатами булгаковського будинку, даючи змогу поринути в гармонійний всесвіт великої сім’ї.

Наступна зустріч у музеї — з письменницею Зіркою Мензатюк — відбудеться в суботу, 18 лютого. Музей Булгакова запрошує всіх дітей, які читають книжки, та їхніх батьків. Чекайте оголошення на сайті bulgakov.org.ua.

ДОВIДКА «Дня»

Олександр Дерманський (1976 р. нар. ) — письменник, поет, викладач, головний редактор дитячого журналу «Стежка». Автор 10 книжок: «Володар макуци, або пригоди вужа Ониська», «Бабуся оголошує війну», «Царство Яблукарство», «Чудове Чудовисько», «Чудове Чудовисько в Країні Жаховиськ», «Корова часу» та ін., а також трьох аудіокнижок для дітей. Видання «Чудове Чудовисько в Країні Жаховиськ» перемогло на «Книжці року-2010» в номінації «Дитяче свято».

Ольга САВИЦЬКА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments