Минуле не зникає. Героїчно пролита кров не зникає. Вона трансформується в нову форму духовної енергії, породжує людину, яка має його виспівати. Минуле воскресає і розцвітає в генієві.
Євген Сверстюк, український письменник, доктор філософії, президент Українського пен-клубу

Спарта: характер спартанський, але дуже ласкавий

4 лютого, 2010 - 00:00
ФОТО НАДАНЕ АВТОРОМ

Воістину, наше життя готує нам неймовірну кількість випробувань! Щодня з нами щось трапляється. Буває, виходиш на роботу і навіть передбачити не можеш, що зустрінешся з чужим лихом або станеш свідком чиєїсь радості. Так само сталося й зі мною, та я досі не знаю, що ж це було: горе самотньої істоти чи моя велика радість і віра у те, що є на світі ще дива. Одним із таких див стала моя зустріч зі Спартою.

Осіннього ранку я, як завжди, вийшла на роботу — жодного передчуття лиха, жодного чекання проблем. Усе як звичайно: сіра вулиця, байдужі перехожі, смутний жовтневий Київ. Однак усе ж цей ранок став особливим. Дорогою я побачила на узбіччі тіло невеликого збитого автомобілем собаки. «Ще одна жертва дорожнього руху», — з жалем подумала я. І раптом «жертва» з останніх сил, набравшись мужності, аби побороти біль, ворухнула лапою й підняла голову. Зізнаюся, першим моїм пориванням було пройти мимо, не втручатися в перебіг подій — ну куди мені ще проблеми зі збитим собакою?

Хіба я, зайнята до ночі на роботі, маю час морочитися з цим нещастям? Хіба у мене, яка рахує гроші від зарплати до зарплати, стане грошей на те, аби повернути собаці життя? Як невчасно цей випадок! Але я зупинилася. Собака підняв голову і поглянув мені в очі, й ось тоді я зрозуміла, що якщо зараз пройду мимо, то, звісно, зможу леліяти, виправдовувати, прощати себе, але поважати — вже ніколи. І я зупинилася.

Цього дня я не прийшла на роботу, отримала догану від начальника, залізла в борги на лікування і прийняла ще багато важких для себе рішень. Я назвала собаку Спартою, адже про такий мужній характер і таку волю до життя я чула лише у міфах про спартанських воїнів. Спарта стала для мене серйозним випробуванням. Це зараз я дивлюся на неї з любов’ю та ніжністю, а ще місяць тому спілкування зі змученим лікуванням собакою коштувало мені величезних сил.

Зараз Спарта у чудовій формі, вона одужала, у неї хороший апетит. Її стійкий характер виявляється в усьому: в тому, як вона захищає свою миску від сусідів-кішок, у тому, як вона охороняє мене від чужинців, і навіть у тому, як вона все ще насторожено сприймає світ. Але Спарта вже готова до найголовнішої події у своєму житті — до зустрічі зі своїм господарем. Я не можу залишити Спарту в себе, так склалося життя. Проте я шукаю цьому чудовому молодому собаці найкращого, найдобрішого господаря. У мене лише одна вимога до такої людини — нехай вона полюбить Спарту, а вже її сильного характеру вистачить на те, аби забезпечити спокій і охорону всій господарській сім’ї.

Спарта є дуже сильною собакою, та й у неї є слабкість — вона дуже хоче, щоб її любили. Вона вірить і чекає, бо знає: кожного дня з нами щось трапляється. Може, якось і посміхнеться щастя, і вона зустрінеться з господарем!

Якщо ви потребуєте друга, якщо ви готові дати притулок цьому чудовому собаці, телефонуйте, будь ласка, Аліні 063 626 09 05 або Каті 093 567 57 23.

«ГНОМ» — міське незалежне об’єднання міні-притулків (www.helpdog.kiev.ua) — висловлює величезну вдячність редакції газети «День» за можливість допомогти тваринам, котрі потрапили в біду, і змінити їхнє життя на краще.

Лілія ЄМЕЛЬЯНЕНКО
Газета: 
Рубрика: