Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Супостат і пустота

13 лютого, 2002 - 00:00

«Біла пляма», виставка Сергія Ануфрієва у галереї «Аліпій», настільки камерна, що це межує з майже повною непомітністю. Дійсно, слайд-проекція плюс дев’ять фотографій, та ще й у крихітній галереї, яка схована у під’їзді житлового будинку, — масштаб невеликий. Однак, схоже, така концептуальна (чарівне слово) непомітність — якраз те, до чого Ануфрієв прагне. Ні, зрозуміло, він хоче, щоб його помітили як творця певного художнього продукту: непомітність тут, швидше, одна з характеристик. Недаремно для відомої групи «Медична герменевтика» (Ануфрієв був одним із її засновників та найактивніших учасників), яка наприкінці 1980-х років будирувала Москву своїми інсталяціями і акціями, головним слугувало близьке поняття — «Пустотний канон».

Пустота, непомітність, знаходження на краю уваги, поза полем масових інтересів — саме така тактика, прийнята художниками-медгерменевтами, добре освоєна і Ануфрієвим. «Біла пляма» — це навіть не жест, не якась ефектна, помітна дія. Швидше, це стримане художницьке висловлювання, ретельно вибудувана та упівголоса промовлена фраза. У неї є свій смисловий імпульс і своя драматургія.

Спочатку народжується сам об’єкт білизни, або, якщо хочете, пустоти. Проектор відкидає на площину безформну світлову пляму, такий собі застиглий сонячний зайчик. Далі — пляма ідентичної форми, практично невидима, але вже нібито промальована, позначена на фоні, який трохи поступається їй у білизні. Від фотографії до фотографії фон наливається кольором, все більше занурюється у реальність, у світ пізнаваних речей і контурів. Пляма ж непорушно біла, на одному і тому ж місці, непроникна. Ось уже окреслюється цілком конкретний індустріальний пейзаж. Якісь комунікації і конструкції, поєднання вертикальних і горизонтальних структур, густий небозвід, але цілісність картини, як і раніше, зазнає серйозного розриву. Білизна навіть не вторгається у світ — вона у ньому присутня з самого початку, вона зародилася у світловому згустку.

У реальності, де все повинне щось означати, ця білизна не означає нічого, крім самої себе. У тому висловлюванні, що будує Ануфрієв, цю центральну «літеру» можна прочитати як завгодно. При бажанні — прибудувати сюди і НЛО, і екологічну безпеку, і розхожу метафізику: маємо десять відтиснень — отже, дзен-буддійський відлік шляху до все тієї ж блаженної пустоти. Усе буде правильно, і, знову ж, залишиться тільки на кордонах плями, без шансу проникнути вглиб. Бо якраз у ній, у глибині, немає ні найменшої необхідності, оскільки немає самої глибини. Є лише блага пустота, що не нав’язується нікому, а над нею невтомним вартовим — супостат Ануфрієв.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: