Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

У футболі і політиці розбираються всі

19 червня, 1999 - 00:00

До редакції газети «День» надiйшли два листи. Спільного
в них те, що вони проникнуті тривогою за долю вітчизняного футболу. Нехай
не у всьому можна погодитися з авторами листiв. Ми вважаємо перебiльшенням
нападки Олексія Дмитренка з Приморська на футболістів, де він, зокрема,
писав, що Андрій Шевченко не може влучити у ворота, якi завдовжки більше,
нiж сiм метрів. Але ж заважають, дорогий Олексію, не дають бити вільно.
Але сам факт, що доля українського футболу небайдужа мільйонам болільників,
очевидний. «День» запрошує всіх бажаючих — фахівців і аматорів — взяти
участь у дискусії з проблем українського футболу. Приблизна тематика: як
поліпшити гру збірної, як підвищити інтерес до матчів внутрішнього чемпіонату,
як зробити так, щоб на міжнародній арені наш футбол представляли не тільки
двожильні київські динамівці. Ваші листи направляйте за адресою: 254212,
Київ, вул. Маршала Тимошенка, 2л. З поміткою «Футбол». Або телефонуйте
414-90-00. Відділ спорту

ОДНА, АЛЕ ПОЛУМ'ЯНА ПРИСТРАСТЬ

На футболі, я відомо, розуміються всі. І нехай! Чиста,
полум'яна пристрасть мільйонів. Коли в душі вирує свято. Іноді — терпка
гіркота. Але також — справжня, жагуча. Пройшло вже чимало часу після матчу
Вірменія — Україна, але почуття образи і навіть приниження залишається.
Гадаю, не тільки у мене. Гра приголомшила. Не стільки результатом — нульовою
нічиєю, (скільки можна), а чимось великим, дуже неприємним, яке визначає
зараз все наше життя. І всіх нас, хто робить роботу на тяп- ляп, вкрай
безвідповідально. Але якщо немає поняття, немає почуття за що і чому ти
граєш — все це треба хоча б просто відпрацьовувати. У режимі договору,
у режимі жорсткого попиту. Щоб не бути завтра ж вигнаним і забутим. У нас
цього не відбувається. Ні, звісно. І взагалі, що, власне, трапилося? Патріотизму
мало в душах, націю підвели? Схоже, ці почуття ще не визріли. І не тільки
у футболістів, які перший тайм у Вірменії проходили на полі ледь не з сигаретою
в зубах, як по Бродвею.

Якби хоч щось, хоча б один футбол залишався у нас справою
чистою і правдивою. Не кулуарною, не бутафорською.

Олексій ДМИТРЕНКО, Приморськ, Запорiзької обл.

ШАНС ДЛЯ ЗБIРНОЇ

Тримісячна перерва — можливо єдиний шанс для української
збірної з футболу вийти з нокдауну й пристойно провести три завершальні
раунди поєдинку під назвою Євро-2000

Після 4-х матчів, зіграних цього року (якщо не враховувати
товариський спаринг із Грузією), та за три до завершення відбірного циклу
Євро-2000 можна проаналізувати здобутки, втрати та спробувати визначити
перспективи розвитку українського футболу.

Розглянемо причини спаду не лише в очкових здобутках, а
й у якості гри нашої головної команди. Звичайно, ми за показниками ТТД
та конструктивністю повністю переграли вірменів та ісландців. Але ж потрібного
результату нема. Випадковість також має місце в футболі. Але якщо не щастить
протягом кількох матчів, то причини, мабуть, потрібно шукати в іншій сфері.
Можливо у сфері психології, або функціональної готовності, або усього разом.
І ось тут є цілий ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, які могли вплинути
на стан виконавців. Чемпіонат України практично вже завершено — залишилося
дізнатися, хто ж візьме бронзу. Динамівці виграли все. І золото, і кубок.
Отож неабияка стомленість теж дає про себе знати, тим більше, що працювати
доводилося одразу на кількох фронтах.

Найнеприємніше все ж таки не це. Є дві речі, які непокоять
найбільше. По-перше, це — проблема, яка вже набила оскомину, з нединамівцями.
Можливо, Бишовець і збудує з «Шахтаря» суперклуб, котрий зможе реально
конкурувати і з динамівцями, і на європейській арені. Але поки що ті гірники,
яких ми звикли бачити, у збірній вражаюче почали випадати із загального
ансамблю. Цілком можливо, що погляди на гру в Анатолія Федоровича зовсім
інші, ніж у Валерія Васильовича. І тоді, як каже Сабо, він буде брати тільки
динамівців, хай навіть із другої команди — аби лише зберегти структуру
гри. І ось тут ми підходимо до другої проблем. Кожна команда, котра поважає
себе, має в арсеналі набір різних тактик, обираючи на полі ту чи іншу.
Тобто, проявляючи тактичну гнучкість. Під час гри «Динамо» ми це періодично
і спостерігаємо. Але за збірну ті ж самі гравці нас цим не бавлять. Коли
потрібно руйнувати, як наприклад у Сен- Дені, то це ще спрацьовує. А коли
треба розхитувати насичену оборону під час гри вдаючись до моментального
зміщення акцентів — виникають проблеми.

Сергій ГОЛЯЧЕНКО, ведучий спортивних програм Мюзік Радіо


 
Олександр ГОНЧАРУК, «День» 
Газета: 
Рубрика: