Другий том спільної українсько- польської видавничої серії «Польща та Україна у 30 — 40- х роках XX ст. Невідомі документи з архівів спеціальних служб», видання якого здійснюють Державний архів Служби безпеки України та Центральний архів Міністерства внутрішніх справ і адміністрації Республіки Польща, присвячений переселенням поляків та українців у 1944 — 1946 роках. Нагадуємо, що перший том цього серійного видання, присвячений польському підпіллю в Галичині 1939 — 1941 рр., відкривався передмовами Президентів України та Польщі. Третій з томів цієї серії, що нині вже готується до друку, матиме назву «Польське підпілля у 1939 — 1941 рр. від Волині до Покуття».
Така зосередженість на драматичних сторінках спільної українсько- польської історії, які ще не знайшли належного висвітлення в історіографії, є засадничою для згаданого видавничого проекту. Він став прямим наслідком демократизаційних процесів, що відбуваються в наших суспільствах. Важливим кроком є розкриття колишніх таємничих архівів спецслужб і залучення документів, що переховувалися там, до широкого наукового вжитку з метою сприяння взаєморозумінню між українським та польським народами. Адже давно відомо, що не приховування правди про минулі злочини, якою б гіркою вона не була, якою б образливою не здавалася, а навпаки, її розкриття, спільне обговорення та засудження ганебних ексцесів у минулому дозволяють зміцнити фундамент майбутніх стосунків двох народів-сусідів.
Тому так старанно працювали архівісти Служби безпеки України та МВС Республіки Польщі, добираючи найяскравіші, найразючиші документи про методи, якими здійснювалося переселення поляків наприкінці Другої світової війни, повоєнний «обмін населенням» між СРСР та новоствореною Польською Народною Республікою. Найхарактернішою ознакою документів стало те, що торкалися вони надзвичайно великого кола питань: дипломатичних, управлінських, політичних, а зосереджувалися в архівах виконавців — спеціальних служб обох тоталітарних режимів.
З відібраних майже 200 архівних документів переважна більшість зберігається у Державному архіві СБУ, архіві МВС Республіки Польща, і дуже незначна кількість відібрана з фондiв Центрального державного архіву громадських об’єднань України і Центрального військового архіву Республіки Польща. Вони згруповані за двома розділами: переселення поляків до України у 1944 р. (7 документів) та переселення українців й поляків у 1944 — 1946 рр. (184 документа). В своїй сукупності вони відтворюють об’єктивну і трагічну картину обміну «живими душами», що його здійснювали два тоталітарних комуністичних режими під виглядом благородної акції повернення українців та поляків на історичну батьківщину, возз’єднання зі своїми народами. Тим більше значення цього збірника, що видруковані в ньому документи народжені спеціальними службами СРСР та ПНР, ніколи не були розраховані на громадське оприлюднення — лише для ознайомлення владної еліти; разом із тим, вони породжували висновки, які мали значні міжнародні наслідки.
Документи, вміщені в збірнику, є цінним джерелом для дослідження не лише переселенської політики, її методів та наслідків. Насправді коло висвітлених питань значно ширше: дії українського та польського підпілля в умовах переселення, зокрема, великий блок інформації про активність УПА у «Закерзоньї», «Армії Крайової» у західних областях УРСР; настрої в суспiльствi, сподівання та думки пересічних поляків i українців у період «обміну населенням»; нарешті — навіть методи роботи спецслужб, особливо СРСР, які майже обов’язково з кожним транспортом у Польщу переправляли декількох своїх агентів. Цей перелік можна значно розширити, але й наведеного, на наш погляд, досить, щоб довести непересічне значення цього збірника документів для дослідження всього комплексу стосунків України та Польщі у 1944 — 1946 рр. Тому в передмові від упорядників цілком слушно зауважено, що, не дивлячись на солідний історіографічний доробок iз переселенської тематики, «це видання також сприятиме зміцненню джерельної бази, допоможе в неупередженому осмисленні складних і драматичних подій цієї доби».
Збірник «Переселення поляків та українців» підготовлений на досить високому археографічному рівні. Його упорядники — працівники СБУ та Міністерства внутрішніх справ і адміністрації Республіки Польща, а також головні наукові редактори Юрій Шаповал та Єнджей Тухольський вдало добрали і професійно опрацювали складні для публікації архівні документи. Взагалі ця праця є прикладом успішного розв’язання проблем здійснення двомовного видання за принципом паралельної публікації архівних документів, які, на жаль, поодинокі в сучасній українській (та й світовій) археографії.
Разом із тим колективу упорядників не вдалося вирішити низку питань, що неодмінно виникають при підготовці таких документальних збірників. Найперша з них — відповідність перекладу й розміщення текстів документів. Цей принцип не завжди дотримувався, що з рештою призвело до істотного збільшення обсягу збірника, нераціонального використання його друкованої площі.
Інша проблема полягає в необхідності кожного разу зазначати мову документа, щоб орієнтувати читача, який з текстів — український (російський) чи польський є перекладом. Оскільки упорядники (за виключенням поодиноких прикладів) уникали цього, можна лише здогадуватися щодо мови оригіналів: документи з київських архівів складено першою з них, з польських — другою. Але у передмові від упорядників, на наш погляд, все ж таки варто було б наголосити на цьому принципі, а також на певних винятках iз нього.
Випадки неповного відтворення тексту документа у публікації упорядники супроводжують вказівкою «публікується у фрагментах», зазначаючи крапками, які саме місця опущені. Але, за сучасними вимогами археографії, доцільно наводити також обгрунтування неповної публікації документа, розміри вилучених частин, а у передмові зазначити засадничий принцип такого вилучення. Так само варто було б обумовити вживану археографічну символіку, яка дещо відрізняється від звичної української.
Однак ці недоліки, практично неминучі в будь-якій складній двомовній паралельній публікації, не можуть суттєво вплинути на загальну високу оцінку рецензованого збірника документів. Він є вагомим внеском в українську та польську археографію, важливим джерелом підґрунтям дослідження драматичних сторінок українсько-польської історії у XX столітті. Геннадій БОРЯК, доктор історичних наук
Редакція «Дня» з дозволу головного наукового редактора з української сторони доктора історичних наук Юрія Шаповала друкує невеличкі уривки з другого тому серії «Переселення поляків та українців 1944 — 1946»:
З листа польки Юлі РОМАНОВИЧ Івану ТРЕМБЕЦЬКОМУ : «... Когда нам объявили, что едем домой — было много радости, это был самый счастливый момент в России. Чтобы описать наше путешествие нужно очень много. В нашем вагоне появилась какая-то болезнь, в одном вагоне было 30 человек, одетые в тряпье, сколько ниток — столько вшей, так что ничего удивительного — заболели от грязи, нищеты и голода. Из нашего вагона заболели 6 человек, 2 человека — тиф, а 4 — грипп. 3 недели езды — и бросились такие вши, о которых мир не слыхал. Дали нам квартиру, в одну комнату 15 человек. Кушать пока не варим, нечего. 99% голые и босые, и не можем идти на работу. Сидим ловим вшей, чиним тряпки. Если бы мы знали, что это не домой — не ехали бы, там уже жили кое-как...»
Фрагменти з листа В. Абакумова (міністр державної безпеки СРСР) Л. Берії, в якому подаються листи українців, переселенців iз Польщі:
« Переселенка ФИЛЯК М.Г ., проживающая в Антоновском сельсовете, Устиновского района, Кировоградской области, в письме в США указывала: «... Ходим на работу в поле, ибо нас гонят и не верят, что я больная. Идем работать даром, дома своего нет, так что жить нет охоты. Нам говорят, чтобы мы себе дома купили, но никто из наших людей этого делать не хочет, ибо такая жизнь никому не нравится, чтобы человек работал, не кушал, ничего не зарабатывал и ходил голый и босой...»
Переселенец КОНЬ М. , проживающий в колхозе «Красная Звезда» Аджамского района, Кировоградской области, в письме в Америку сообщал: «... Из наших людей осталось только две семьи, все остальные бежали на Западную Украину, ибо там нет этих колхозов. Я остался и не могу выехать из-за малых детей. Все босые, раздетые, а здесь на еду и на одежду не заработаешь, обуви тоже нет... Не знаю, наладится когда- либо наша жизнь или нет...»







