Свобода, друже мій, священна, це одна з найбільших цінностей, яку ми повинні врятувати за будь-яку ціну.
Ернесто Сабато, аргентинський письменник, фізик і художник

Українець із Монпарнасу

Буковинець походженням художник Темістокл Вірста завоював мистецьке серце Парижа
7 вересня, 2011 - 00:00
ТЕМІСТОКЛ ВІРСТА У СВОЇЙ МАЙСТЕРНІ У ФРАНЦІЇ. 1964 р. / ФОТО НАДАНЕ АВТОРОМ

Темістокл Вірста покинув рідну Буковину 1940 року, вивчав мистецтво в школах Румунії, Югославії, Італії, уперто долав різні кордони, пробираючись на Захід, аж поки 1950-го не опинився в Парижі. У цьому місті він живе вже 61 рік... Це дало йому право в одному з листів до автора цих рядків зізнатися: «Париж — мій хутір»... Треба добре знати, любити, розуміти Париж, щоб робити подібне порівняння. У Парижі на час приїзду Темістокла вже жив, приїхавши з Бразилії, старший брат Аристид — добрий скрипаль, а з роками фаховий колекціонер творів мистецтва, збирач антикваріату, музичних інструментів, завзятий бібліофіл, що був запанібрата з багатьма тодішніми букіністами.

Отже, Париж 1950-го... Темістоклові виповнилося 27... Народжене в роки війни французьке мистецтво відрізнялося від того, яким воно було двадцятими й тридцятими роками. Вірста ще застав живим Бранкузі, який радив йому: «Художник сам вибирає собі долю, і Ви будьте таким — загартованим». Злетить паризьке десятиріччя, і до Темістокла завітає із США Олександр Архипенко.

— Ви національний художник? — запитає його молодий Вірста.

— Я патріот України, — цю відповідь уславленого скульптора він запам’ятає надовго, і коли приїде в Україну через багато років, скаже: «Я французький міщанин, але я так само українець, я є французький, але й український художник. Усі художники Паризької школи відчувають себе причетними до double culture».

За молодості Вірсти творили Естев, Гішія, Піньйон, Тапі, Матьйо, нарощувала свій темп пропозиція абстракції у творчості художників, які брали участь у знаменитому «Салоні Нової реальності» Емі Мега. Вірста мав змогу оглядати твори легендарного, уже незрячого, Роже Біс’єра в галереї Рене Друен, зокрема його знамениту картину «Hommage a Angelico». Експансії американської гарячої експресії французи протиставляли ліричну абстракцію, інформель, живопис матерії.

Темістокл усвідомлює, розуміє, знає: як художник, він народився тут, у своєму Парижі, виріс із грона післявоєнної малярської генерації, коли в галереях Стадлера, Луї Каре, Дені Рене, Рене Друен, Колетт Аленди відбувалися експерименти Мішеля Тапі, Пікабії, коли Християн Зерво видавав журнал «Cahiers d’art», а Бернар Доріваль писав монографію «Етапи сучасного французького живопису». Усе це не минуло допитливого молодого Вірсту, так само як твори Жана-Поля Сартра чи Симони де Бовуар, Андре Жида, Альбера Камю, як книга «Голос мовчання» колишнього легендарного полковника Берже з Опору, а після війни першого міністра інформації Андре Мальро, як театри де Латини Луї Жуве чи Жана-Луї Баро (звідки вийшов Марсель Марсо).

Вірста пройшов академічну школу de Beaux-Arts і не менший вишкіл отримав у галузі архітектури. Тепер він мусить вижити, тому малює краєвиди в імпресіоністичній манері, з наближенням до модного паризького колоризму: може, на Сені хтось захоче їх придбати, може, це будуть перші франки, які допоможуть йому врешті-решт купити допотопний мотоцикл, а потім такий самий ситроен (щоб вивчати його улюблену Францію, малювати натуру). Грошей, однак, не вистачає, і він пропонує свій талант власникам архітектурного проектного бюро. Робота в архітектурі — для нього сталий підробіток. Але цього мало — і Вірста виконує декорації для кінотеатрів. Він, окрім того, працює у Вищій школі мистецтва і техніки.

Жити в Парижі і бути у ньому митцем — це самопосвята, щирість, творча снага й затятість. Хтось з критиків, пишучи потім про Вірсту, процитує для порівняння Вергілія: «Дух править матерією».

У Вірсті поєдналися живописець і скульптор. Він захоплювався модерною пластикою і пам’ятною ще з дитинства буковинською різьбою. Можна сказати, він був успішний у скульптурі малих форм із каменю, гіпсу, металу. Його скульптури виставляли, вони осідали в приватних колекціях парижан. Майже всі вони, врівноважені легкою формою з потягом до видовженої вертикалі, передбачали інтеграцію з простором, були радикальні у висвітленні загальної теми «Валуни» (прообрази валунів, які в дитинстві оглядав на березі Черемошу). Він із легкістю переносив натурні уявлення в нефігуративний контекст пластичних уподобань. Але нетерплячий, завжди думав: цього замало, чогось бракує. Тому завзято брався до палітри і працював цілими днями. Ще доводилося творити в стилістиці колоризму, ще близькі йому були експресіоністичні уподобання в портреті, ще він був споріднений із минулою епохою, можливо, найближче з тридцятими роками. Однак Париж, сучасний Монпарнас належали йому («Його смаки, звички, його зацікавлення ведуть у серце мистецького Парижу — до Монпарнасу, де він облаштовує свою робітню», — зі слів критика Е. Кігля до швейцарського каталогу художника). Через десять років перебування в Парижі Вірста цілковито перейнявся мелодикою інформелю, захопився нефігуративним колоризмом, прийшов до абстракції, зрозумівши: мусить працювати тільки з живописом, почувати себе незалежним, вільним художником, що живе з творіння своїх рук. В одному з листів до автора Вірста зізнається: «Ви знаєте, в Парижі я жив із мистецтва, я нічого іншого, як малярство, більше не робив. А це в нас, як знаєте, — нелегка справа...».

Які ж духовні зв’язки поєднують Вірсту з українською мистецькою спільнотою? На початках 50-х та впродовж 80-х у Парижі була потужна українська громада: Михайло Андрієнко, Василь Хмелюк, Олекса Грищенко, Софія Зарицька з чоловіком Петром Омельченком, кавалер Почесного легіону, французький патріот, нагороджений орденом за участь у боротьбі з гітлеровцями Микола Кричевський, Олександр Савченко-Більський, Анна Старицька, Петро Грімм; тоді ж, одразу після війни, до Парижа приїхали Іванна Нижник-Винників, Юрій Кульчицький, які на запрошення Розалії Винниченко перебралися через кілька років до «Закутку» в Мужен, а також Анатоль Яблонський, Андрій Сологуб. Вірста найближче спілкувався з Михайлом Андрієнком, Василем Хмелюком, Олексою Грищенком, Миколою Кричевським, Софією Зарицькою, Андрієм Сологубом. Кричевський був уславленим акварелістом, у Парижі його знали, а Соня Зарицька була неодмінно присутня на осінніх «Салонах». Завжди навідувався в гості Грищенко з дружиною. Хмелюк, який рідко сходився зі «своїми українцями», дружив із братами Вірстами, які охоче купували його пейзажі, ню, квіти, натюрморти. «Я почував себе вільно й легко в атмосфері паризької вулиці і простодушного реагування парижан. Латинський квартал ніс стільки всюдиприсутньої вільної творчості. Та все це змішане з модною піснею оперети...». Під цими словами може підписатися Темістокл Вірста: п’ятнадцять кварталів Парижа були упродовж десятиріч його рідною домівкою.

Уже 1950-го відбулася персональна виставка Вірсти в паризькій галереї «Арт віван», через рік — у поважній галереї М. Бернхейма, далі — дві виставки за рік в «Арт віван» і «Вентадур». Зі стартової позиції мистецьких новин щороку паризька публіка зустрічала нове прізвище — Вірста.

Темістокл відчував, що має підтримку для розвитку свого таланту, і його малярство долало рубікони тодішньої критики, бо з кінця 50-х він працював й одночасно виставлявся і в Парижі, і в галереях Італії, Бельгії, Англії, Данії, Швейцарії, Іспанії, Голландії й, чи не найбільше, Канади й США. В Японії, захопившись методикою Жоржа Матьйо, перед телевізійними камерами, у присутності величезного натовпу зацікавлених, упродовж кількох днів малював величезне полотно, яке одразу придбали для галереї.

Мистецький стиль, якого дотримувався художник, розкривав небачену перспективу: вона базувалася на свободі живописної лексики. Так тривало з десятиліття: сенсуалістично дисциплінована просторовість виявляла відношення між барвами, що легко стікали з пензля. Колись про Джакопо Басано говорили: «Любить фарбу». Це можна було сказати і про Темістокла Вірсту.

З часом від інформелю Вірста прийшов до «алегоричного символізму». За словами приятеля Вірсти філософа Бруно Стена, через нього він виявляє свій внутрішній світ, небачений зв’язок між особами й речами в стосунках з ідеями. У тлумаченні Вірсти вони наснажені життям в його універсальному вимірі, це доторки до близького й водночас безкінечно віддаленого початку й кінця. Так народилися серії полотен «Знак і Слово» як писання і читання, малярський жест, і «Мутації» як сила форм і барв, що змушує автора до рефлексії...

Свого часу за активної підтримки Надзвичайного і ПовноважногоПосла України у Франції Анатолія Зленка Вірста вперше організував у паризькій штаб-квартирі ЮНЕСКО виставку української Паризької школи під назвою «Взаємоперетікання», видав власним коштом каталог. Це означало нерви, безсонні ночі, нічну працю в друкарні, переживання. Але коли виставка відбулася, коли на вернісажі зібралися дипломати ЮНЕСКО, інших країн, численні художники, письменники, щоб оглянути ці невідомі публіці полотна, які завжди перебували в приватних зібраннях, треба було бачити цей щедрий Темістоклів усміх, погляд, відчути вагу й присмак його слів: «Я одночасно і французький, й український художник»! В такі ось години-дні, коли він із групою ентузіастів готував неординарну виставку в стінах ЮНЕСКО, коли після цього створив разом із дружиною Орисею та французькими колегами мистецьку асоціацію «Фенікс» для налагодження співпраці між українськими та французькими художниками, спливало на думку: Вірста є не лише стихійний мистецький парижанин-одинак, а суспільно вагома, відзначена патріотичними пориваннями особа!

Чи знають Вірсту в Україні? 1997 року на запрошення автора цих рядків, тодішнього голови Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей, 70-річний маестро придбав фургон «Рено», запакував 100 полотен і пустився з вірною йому дружиною Орисею в далекі мандри по музеях України. Тривала подорож митця понад рік. Темістокл Вірста нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, має звання почесного члена Національної академії мистецтв України, отримав номінацію «Людина року». Як художник, він — романтик. До футбольного чемпіонату в Парижі закупив майки з емблемою українського національного герба і відповідними написами для українських фанів... Ми ці майки дарували парижанам і в Україні. Усі його попередники, що доживали поважного віку (Боннар, Пікассо, Матісс), переїжджали мешкати на Рив’єру, де творили, не пориваючи з корінням Парижа. Темістокл працює на своїй віллі, недалеко від Сен-Тропе, Ніцци. Усе тут замішане на творінні double culture.

P. S. Автор народився і вчився у Франції, переїхав з батьками в Україну. Ще раз побачити Париж йому було дозволено 1991 року, коли в Сорбонні відбулася конференція, присвячена культурі козацької доби.

Олександр ФЕДОРУК, головний редактор журналу «Образотворче мистецтво»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments