Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Українка з далекої Карелії

22 січня, 2003 - 00:00


Історія життя театру «Березіль» і його фундатора Леся Степановича Курбаса сьогодні добре відома величезній кількості людей. Дедалі менше білих плям залишається на карті нашої культури, але інформація про багатьох персоналій як і раніше існує лише у вигляді листів, архівних документів. Частина їх належить Київському музею театрального, музичного та кіномистецтва України. Серед цих документів — і архів Ольги Андріївни Даценко, корінної актриси «Березоля» з 13-річним стажем. 12 січня 2003 року виповнилося 100 років від дня її народження.

13 років Ольга Андріївна Даценко ділила гримерку з Валентиною Чистяковою. Тією самою Чистяковою, в яку закохався Курбас, і якій за це таємною радою молодотеатрівців було ухвалено смертний вирок. Актори побоювалися, що Курбас, віддавшись почуттям, може покинути театр. Але все обійшлося без кровопролиття.

Чистякова стала дружиною Курбаса й однією з перших актрис театру. Саме з нею, а також з примадонною Наталією Ужвій і трохи менш відомою Надією Титаренко Ольга Андріївна провела багато років, накладаючи й знімаючи грим, ділячись новинами, перевдягаючись і обідаючи.

Мама Ольги Андріївни — скромна сільська вчителька, навіть уявити не могла такого життя для дочки. Ось як описує поворотний момент у своїй біографії Даценко, згадуючи матір: «Вона вела «дім» — чоловіків у нашій сім’ї не було. Уявляєте, що робилося, коли я оголосила, що поїду вчитися на актрису? І 1922 року я село покинула». Дев’ятнадцятирічною абітурієнткою Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка побачив її Лесь Курбас, який вів курс виховання актора за своєю системою. Він сказав: «Леся — типова українка». Через місяць навчання в інституті Даценко й іще четверо щасливчиків були зараховані в групу «Березоля».

У театрі у Курбаса Даценко зіграла не так уже й багато ролей, але кожна була цікавою і яскравою. Оля — в «Народному Малахії», Уля — в «Мина Мазайло», Катерина — в «Кадрах» і Лі-дзі — в «Смерті Леді Грей». Це не повний перелік, але навіть у ньому помітне розмаїття образів, стилів, жанрів творів. Час стер багато дотепних епізодів, багатством яких вирізнялися спектаклі курбасівців, «а зі сцени Леді Грей пам’ятаю тільки, — писала актриса через багато років, — як Чистякова запитувала в китайця: «Ти Кіплінга читав?» Пізніше, працюючи в інших театрах, Даценко не раз доводилося скаржитися на «горе-директорів», які «нещадно експлуатували актрису-одиначку, без так званої «спини» в театрі, гнали план». У Ольги Андріївни також була б така «спина», та й усе життя склалося б інакше, якби не арешт Леся Курбаса 1934 року.

«Березіль» вплинув не лише на творчу долю, а й визначив особисте життя Даценко. Перший чоловік Ольги Андріївни — режисер Борис Тягно — теж працював у «Березолі». З ним Ольга прожила 8 років. У останні три роки він перейшов працювати на Одеську кінофабрику, а Ольга не хотіла розлучатися з театром. Саме це стало головною причиною їхнього розриву. Вдруге Ольга Андріївна вийшла заміж за Бориса Дробінського — також актора й режисера театру «Березіль». Від першого шлюбу дітей не було. А 1936 року у Даценко та Дробінського народилася дочка Мар’янка.

Доля всіх «курбасівців» не оминула й цю сім’ю. Незабаром Дробінського арештували, причому дружина дізналася про це не відразу. Вона чекала його приїзду в Шишаках, де тимчасово жила із сім’єю, поки в них не було власної квартири в місті. Дробінский знімав кімнату в Києві. Через знайомих Ольга Андріївна дізналася, як усе сталося. Поки господаря не було вдома, зробили обшук. Дізнавшись про це, обурений Дробінський сам пішов з’ясувати, на якій підставі. Пішов, і «цілий рік його тримали в камері, не викликаючи до слідчого. «Ваш чоловік поляк», — твердив слідчий Ользі Андріївні. Вирок — 14 років без права листування. «Ну, ми тепер знаємо, що це означає», — писала Ольга Андріївна через десятки років.

А тоді навіть Театр імені І. Франка, який великою мірою складався з акторів «Березоля», в роботі їй відмовив. Насилу вдалося влаштуватися в Житомирський пересувний театр. Актриса кочувала з одного театру в інший у пошуках місця, де б вона почувалася затишно. Були Маріупольський, Полтавський, Кам’янець-Подільський театри. Даценко сказала про один з них фразу, яку можна вважати спільною для всіх: «Там мені, як то кажуть, не світило». Через «Московську біржу акторів» одного разу надійшла пропозиція перейти в новий «Другий російський драмтеатр Карело-Фінської республіки». Бажаючих знайшлося небагато. І Даценко погодилася. Так Ольга Андріївна потрапила в Карелію. «Склад групи був невеликий, театр обслуговував глибоку периферію. От у нас у Карелії кого не спитаєш, ніхто не знає ніякого «Березоля», ніякого Курбаса. Хіба що в акторських колах ім’я «Ужвій» щось скаже».

Неважко уявити, як невесело жилося іноді актрисі. Хоча її багато хвалили, там вона знову здобула пошану, й серед цієї хвальби стояли слова: володіє театральною культурою й хорошою сценічною школою. Незважаючи на непросту долю, що судилася їй, Ольга Андріївна у своїх спогадах називала з великої літери Леся Курбаса — «Вчитель».

Наталя ГОРБАЧОВА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments