Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Український прапор – на Демавенді

Вінницькі альпіністи Сергій та Андрій Шибінські піднялися на вершину найвищої точки Ірану
25 жовтня, 2017 - 10:14
ФОТО НАДАНО СЕРГІЄМ ШИБІНСЬКИМ

Сергій Шибінський затятий альпініст, за його плечима кілька десятків походів у гори, а на «погонах» заслужене в альпінізмі звання «Сніжний барс», яке присвоюють тим, хто підкорив вершини-семитисячники. У світі таких людей менше шестисот, в Україні — до сотні, і Сергій Шибінський серед них почувається впевнено — шість разів він долав семикілометрову висотну позначку. Тепер свою любов до гір передає сину Андрію. Разом Шибінські підкорили вже сім вершин. Цього року піднялися на Демавенд, який розташований на території провінції Мазендеран Ірану й є найвищою точкою країни — 5671 метр.

«Уперше я піднявся на вершину Кавказьких гір ще під час навчання у Вінницькому державному педагогічному університеті. Альпінізм захопив мене одразу — це як кохання з першого погляду! Гори ніби тестують характер людини, змушують проявити різні риси. Вони не вибачають зухвалості і слабкості, люблять сильних, мужніх, витривалих та організованих чоловіків, — із захватом розповідає Сергій. — У 90-х роках довелося відмовитися від свого недешевого захоплення, скрутно було — на мізерну зарплату треба було сім’ю годувати. Та небу я не зрадив. У своєму рідному містечку Могилів-Подільський зайнявся парапланеризмом і досить успішно розвиваю цей вид спорту. Фактично з нуля ми створили клуб парапланеристів. Тепер щороку влаштовуємо змагання серед молоді, адже маємо для цього всі необхідні географічні умови — прекрасні круті схили Дністровського каньйону, які створюють висхідні повітряні потоки і дозволяють пілотам легко стартувати».

Повернутися до альпінізму Сергія змусив син Андрій. Поглядаючи на батькові фото, він не раз просив його показати гори, щоб можна було дістати до неба. На повноліття сина Сергій виконав синове бажання, і за рік вони підкорили найвищі карпатські вершини України. Потім — найвищу вершину Кавказького хребта Ельбрус, найвищу вершину Грузії, найсхідніший п’ятитисячник Казбек, найвищу вершину Західної Європи Монблан, згаслий вулкан на Вірменському нагір’ї Арарат і вже цього року Демавенд.

«Альпінізм — це не дешеве задоволення, щоразу доводиться шукати спонсорів. Повноцінна експедиція на Еверест, наприклад, коштує 50 тисяч доларів, якщо без супроводу, то вдвічі дешевше. І чим більше ти мінімізуєш комфортні умови при підйомі, тим дешевше буде сходження. Але замало мати гроші, ще треба сталеве здоров’я, — переконує Сергій Шибінський. — Коли ми підіймалися на Демавенд, то температура повітря була мінус 7, мороз з вітром до 12 метрів за секунду — такий, що пальці стали відмерзати. З кожним метром угору складніше ставало дихати, ускладнювали випари сірководню, які виходили з вулкана. Тому коли вершина була підкорена, ми з сином аж просльозилися... Сонце вийшло, стало тепліше, ми почали відходити від морозу. Встановили наш прапор, сфотографувалися. Відчуття не передати словами. Гори завжди виглядають недосяжними, немов якась мета в житті, далека, й думається, чи зможеш це зробити. До вершин завжди треба йти — гірські вони чи життєві!».

...У кожного альпініста є своя, так би мовити, залікова книжка, яку називають «альпкнижкою», куди записують усі сходження. У «заліку» Сергія Шибінського вже понад двадцять іменитих вершин різної складності, у його 24-річного сина поки що — 7. Але це лише початок, бо гори, якщо закохують, то на все життя.

Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ