Варлам Шаламов. «Есенин»

Смерть Єсеніна — це щось на зразок відходу Толстого — виконано, нарешті, вічну, всежиттєву свою обітницю з тим, щоб загроза не перетворилася на балаканину. Єсенін все життя погрожував самогубством, з першого свого свідомого віршованого рядка.

В Єсеніна були три теми, які він розробляв: самогубство — «Да, теперь решено без возврата...»; мати, повернення на батьківщину. Ці три теми він розробляв як майстер, а не залежно від душевного стану.

Єсенін був дуже висококваліфікованим, освіченим професіоналом, який виступав у всеозброєнні сучасної поетичної техніки, сам один із її творців у період її піднесення — часів «Москвы кабацкой». Жахливий відхід Єсеніна до бакинських віршів, до «Персидских мотивов», до «Баллады о 26», до «Руси советской», до «Анны Снегиной» прирік Єсеніна на творче безпліддя і — на смерть. Люди, які підштовхнули Єсеніна на цей шлях, а їх було багато — від Кірова до Воронського, від Беніславської до Софії Толстої. «Баллада о великом походе», «Поэма о 36», «Баллада о 26» — все це поза мистецтвом, все це багатослівність, негідна єсенінського пера. Єсенін був професійним майстром, який рано знайшов свою тему, цю тему розпочато 1915 року опублікованим «Устал я жить в родном краю...», де те, що сталося далі усвідомлене й передбачене. У цьому пророчому вірші він передбачив свою долю, і добре б простежити, як таке раннє, рано зроблене передбачення відбите на реальній дійсності, в реальному житті поета. Такі ж передбачення є в усіх — у Пушкіна, Лермонтова, Маяковського написане про свою смерть раніше, ніж самі вони померли. Це питання психологічне, наскільки давить власна оцінка власної творчості, як чинить вплив на особисту долю поета.

В Єсеніна були дві-три теми, які він розробляв усе життя, в один день він міг написати вірші на різні теми, які інколи суперечать один одному за змістом. Якщо вони суперечили за змістом, то вірші не суперечили за настроєм. Бо в один і той же день поет може відчувати різні настрої і намагатися виразити себе як прилад-самописець, який відзначає і «бурю» і «ясно» в один і той же день, навіть якщо суспільна погода і не змінилася в цей день. До речі, суспільна погода змінюється дуже повільно, поза зв’язком із сейсмографом особистого життя поета. Єсенін був дуже освіченою людиною, професіоналом, а його повели в сірість, до зниження критерію естетичного, найважливішого для поета, і особливо для Єсеніна, що «довела» його смерть.

«Москва кабацкая» — документ великої художньої сили. З цим циклом пов’язане одне цікаве спостереження, яке жоден літературознавець у світі ще не виявив. Єcенін надзвичайно популярний в так званому злочинному світі, серед карних злочинців, рецидивістів. Татуювання, цитати з Єсеніна («Как мало пройдено дорог, как много сделано ошибок») зустрічаються у злодіїв-професіоналів дуже часто. Злодійський світ не любить віршів, але для Єсеніна зроблено виняток. Кримінальною тематикою в 20-і роки захоплювалися багато літераторів: Каверін, Бабeль, Віра Інбер, Сельвінський і багато інших. Жоден із цих творів не привабив ні любові, ні уваги карних злочинців, своїм поетом злодії вважали лише Єсеніна. І тут річ не в оснащенні віршованих рядків матірщиною, ні в хуліганстві в житті та віршах. Єсенін поетизував ряд мотивів чисто кримінальних, увійшов у глибину кримінальної психології. Найкращий приклад — оспівування жінки-матері при демонстративному презирстві до жінки-дружини, до жінки взагалі. Це — чисто кримінальна концепція, що не зустрічається ніде, окрім злодійського світу. «Ты жива еще, моя старушка» і «пей, выдра, пей». Це не єдиний випадок збігу «поглядів». Звичайно, карним злочинцям немає діла до чарівності єсенінських віршів про Росію, про російське село, російську природу. Єсенінський пейзаж не алегорія, не уособлення. Пейзажні образи Єсеніна — це не олюднена природа, а просто поетичні порівняння без символіки. «Отговорила роща золотая...» — виняток. Пейзажна лірика Єсеніна залишила багато яскравого, своєрідного.

«Мой путь» — це вірш останнього року життя Єсеніна.

Як будь-який поет, Єсенін любив цитувати, тобто надавав віршам більшого значення, ніж вони мають у житті звичайних людей. Єсенін був майстром найвищої кваліфікації, причому швидкозростаючої, просто дивовижно порівнювати його листування з Вальзамовою, останній лист 1916 року, і думати, що за рік Єcенін написав «Ключи Марии». У цьому дуже короткому шляху до вершин мистецтва чималу роль, найбільш позитивну зіграла Айседора Дункан, ентузіастка, революційний інтелігент, яка приїхала служити радянському народові. Вона ввела Єсеніна не до кола людей великого мистецтва, а до кола його ідей, його повітря...

1970-ті роки, уривок із есе «Есенин» (Шаламов В.Т. Собрание сочинений в 6 т. Т. 5: Эссе и заметки; Записные книжки 1954 — 1979. — М., 2005. — С. 185 — 193).