Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

«А ви в меню не дивіться...»

30 жовтня, 2003 - 00:00

Дзвоню довідатися номер телефону в платну довідкову. «Чому ви не звертаєтеся в довідку номер такий-то, там безкоштовно?» — замість відповіді здивовано цікавиться голос на іншому кінці дроту. Набираю повітря в легені і якомога терплячіше пояснюю, що тридцять копійок за надану послугу буду платити я, а не мені, що про «платність» вищезгаданої послуги попереджена — самим же диспетчером на початку розмови, та й узагалі — я вільна людина, що живе у вільній країні: маю право звертатися в ту довідкову, в яку захочу, мені вирішувати — в платну чи безкоштовну тощо. «Просто в тій «довідці» — уточнені дані», — диспетчер явно насторожений «революційністю» заяви й моєю схильністю до невиправданого марнотратства — «а в нашій — неуточнені»...

Парадоксальність слов’янського мислення… Пам’ятається, за Задорновим, наявність цієї риси свідчить про те, що нація — непереможна. Ще в радянському «Ералаше» хлопчик-жартун запропонував розумному комп’ютеру здійснити декілька математичних операцій із цифрами, і, коли комп’ютер нарешті «прикинув», хлопчик видав геніальну відповідь: «правильно». «Мізки» технічного дива, «звиклого» мислити лінійно, вмить розплавилися. Ще б пак: поясни якому-небудь неслов’янинові, що звик оперувати поняттями науки логіки, що платна (й на цьому варто зробити акцент!) довідка… може «продати» не існуючий уже номер телефону, або, інакше кажучи, «неуточнені дані», оцінить колорит хіба що який-небудь Колекціонер Скасованих Номерів. Кондуктор у транспорті, приймаючи простягнуті за оплату проїзду 50 копійок, примудряється спитати: «Вам один квиток?». «Давайте, напевно, два», — кажу, зберігаючи невинний вираз обличчя. Оголошення у вітчизняному пансіонаті: «Ліфт працює з 8 до 13 і з 14 до 20»… А як вам правила одного регіонального готелю: склянки й туалетний папір належать лише постояльцям люксів і напівлюксів, але аж ніяк не мешканцям дешевших номерів?..

Вивчення горезвісної парадоксальності ще не одному її досліднику зробить капіталець — надто вже невичерпні її ресурси. Як, наприклад, пояснити тітці з чергового кафе, що зберегло радянський принцип обслуговування: необхідність у наявності меню відпадає, якщо у відповідь після декількох спроб замовити з нього страву звучить категорична відповідь: «Сьогодні ми цього не готували»? Як пояснити цій тітці безглуздість фрази, що звучить у відповідь на справедливе здивування замовників, навіщо неіснуючі страви в меню вписувати: «А ви не в меню дивіться — в мене спитати треба»…

…Ще незабутній дядечко Фрейд, який вивчав природу гумору, зазначав: жарти, побудовані на парадоксах (коли на зміну первинному відчуттю безглуздості, породженої комбінацією складаючих жарт речень, приходить певне осяяння, що, власне, й викликає сміх), виглядають набагато виграшнішими, ніж ті, що конструюються за іншим принципом. Смішно, щоправда, лише коли прочитаєш вищенаведені зразки в якій-небудь «Антології гумору». Коли з оспіваних вченим прикладів складається життя — це більше нагадує діагноз.

Наталя МЕЛЬНИК, «День»
Газета: 
Рубрика: