Публіка виявляє ненаситну цікавість до всього, за винятком того, що дійсно варто знати.
Оскар Уайльд, видатний ірландський англомовний поет, драматург, прозаїк, есеїст

Випадкова зустріч із Її Величністю

Єлизаветівська сільська рада — єдина в Україні держустанова, яка може похвалитися муралом з Єлизаветою ІІ
6 травня, 2020 - 15:54
ФОТО АВТОРКИ

Зазвичай, плануючи подорож Україною, я намагаюсь продумати якомога більшу кількість деталей: маршрут, транспорт, обід, список історичних чи природних цікавинок, які збираюсь побачити. І це аж ніяк не обумовлено моїм комплексом відмінниці, справжня причина більш прозаїчна. Просто мандри Україною — свого роду екстрим. Вони майже завжди «дикі», некомфортні та непередбачувані, приблизно як похід у джунглі. Отож, аби мати хоч трохи впевненості в успішності запланованого заходу, треба бути у всеозброєнні.

Втім, найпрекрасніше в подорожах — сюрпризи, які подекуди є доволі приємними. Колись тобі не лише підкажуть дорогу, а й порадять хороший готель, повідають місцеві легенди і пригостять смаколиком. Або в розваленому замку, більше схожому вже на купу невпорядкованого каміння, можна побачити залишки старовинних кахлів, котрі пам’ятають своїх попередніх господарів. Днями, скажімо, під час мандрівки Січеславщиною я взагалі зустріла британську королеву. А справа була от яка...

Вже на зворотному шляху, між Кам’янським та Дніпром, я проїздила село Єлизаветівка. Голова була затуманена від вражень, телефон втомився робити фотографії й майже розрядився, аж раптом — величезне зображення Єлизавети ІІ, котра, за звичкою, по-королівськи стримано посміхалася мені з-за дерева.

Я вискочила з машини й швидко побігла до стінопису, аби роздивитися його уважніше і привітатися. «Ех, джинси пом’яті, зачіска зіпсувалася від вітру, а на ногах крокси», — промайнула нервова думка в голові. Геть не готова до зустрічі з Її Величністю. Однак, невже до цього можна якось підготуватися? Я неодноразово бачила королеву по телебаченню, читала у фейсбуці її звернення до народу, але щоб отак стикнутися віч-на-віч — ніколи.

Зрештою, опанувавши напад дитячої радості, я оглянула будівлю, прикрашену королівським портретом. Виявилось, що то була Єлизаветівська сільська рада — єдина в Україні держустанова, яка може похвалитися муралом з Єлизаветою ІІ. Його було створено рік тому на знак вдячності щодо принципової позиції королеви й Великої Британії з невизнання анексії українських територій.

Проте, як на мене, це ще й чудовий спосіб ненав’язливої декомунізації чи то пак обрання цивілізаційних орієнтирів. Єлизаветівка, звісно, була названа на честь російської імператриці Єлизавети Петрівни, але жителі села вирішили переграти назву на британський лад. Як там казав Хвильовий? «Геть від Москви! Дайош Європу!»

Неймовірний та оригінальний український нарід, який повсякчас дивує своєю винахідливістю. А раптом, заборона виїзду за кордон насправді потрібна нам? Ми ж ще так багато не знаємо про нашу рідну країну.

Олександра КЛЬОСОВА
Газета: 
Рубрика: