Щедрістю на приємні несподіванки відрізняється київський аудіолейбл «Partija records». Кілька нових «партійних» дисків, безсумнівно, додадуть тепла в жовтневе холодне повітря. Так, легкістю та запальністю відмічений дебютний компакт дуету «Брати Улібайте» — «Фанк Позитив». Ця легка, загальнодоступна амальгама з репу, диско і того ж фанку напевно сподобається підлітковій аудиторії. Адже багато пісень братів — типу «Я великий» — саме про нашу ненаглядну молодь і ті специфічні труднощі, з якими підлітки стикаються на своєму життєвому шляху.
Ще один момент ненавмисної радості — довгоочiкуваний компакт «Легке літо». Він продовжує чудову серію модної музики «easy listening», відкриту аналогічним збірником «Легка зима» й продовжену, відповідно, «Легкою весною». Нехай споживача не бентежить певна сезонна невідповідність — зрештою, що може бути краще серед осінньої сльоти, ніж нагадування про погожі липневі дні? Відкривається збірник класичною композицією легендарного Ансамблю електромузикальних інструментів Мещеріна «Повітряна кукурудза». Ансамбль Мещеріна, колись — головний виробник музики для всього радянського радіо і телебачення брежнєвської епохи, нині знову запитаний поколінням електронних коктейлів. Витончена п’єса звучить дуже свіжо і сучасно, задаючи тон всьому диску. На «Легкому літі» переважає елегійний, розслаблений настрій, який виражається досить явним схилом в джаз і босса-нову — стилі, що найкраще придатні для танців під південним зоряним небом. У тому єдині вельми різні виконавці — «Море спокою», химерний «Nuclear Losь», зоряний «Ніж для фрау Мюллер» і один iз «мюллерів» — Олег Костров... Тепер, щоб вже до кінця пересвідчитися, на що ще здатні ці легкі таланти, залишилося дочекатися «Легкой осени», яка, будемо сподіватися, не за горами.
Ще один диск давно взятий на замітку як музичними ревнителями, так і кіноспоживачами. Звукова доріжка до гучного фільму «Даун Хаус» як раз на сюрпризи небагата. Швидше навіть, вона нагадує збірник радіохітів останніх двох сезонів, ніж цілісну музичну канву скандальної варіації на тему «Ідіота» Достоєвського, «Сварка» і «Віртуальна шарада» Найка Борзова, «Ідіот» Грува, мізантропічне «Кохання» авторства «Весни на вулиці Карла Юхана», «Гагарін, я вас любила» російсько-українського «Ундервуда», «Кошмари», що приснилися «Нiж для фрау Мюллер» та інші номери програми навівають часом зловісні, а іноді й містичні думи. Що ж поробиш, коли успіх нині дається тільки через насильство, а слава приходить на грані небуття?
І, нарешті, одна з новинок київського музичного саміздату, не помічена, поки що, жодною фірмою, але від того не менш оригінальна, назва — «Говоряча яловичина» — вже свідчить про багато що. Двоє парубків за допомогою підручних електронних засобів і власної абсолютно розгнузданої фантазії створили 35 хвилин найвеселішого безумства, яке доводилося чути в цьому місті останні кілька років. «Говоряча яловичина» — це галерея абсурдистських образів і ситуацій, підкріплених відповідним звуковим рядом. При прослуховуванні згадуєш то «Ніж для фрау Мюллер», то американських трагічних клоунів «Резідентс», то «ВВ» в кращі роки, але в цілому ця «яловича» реальність має абсолютно самостійний статус. Іншими словами — чим багаті, тим і раді, а радості там — повний вагон...
Поки що київські аудіоджунглі не дуже багаті флорою й фауною, до західних або північних хащiв їм ще далеко. Але істоти вельми яскравого забарвлення в нас вже зустрічаються. Що й потрібно було довести.








