Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

ЗАПИТАННЯ «Дня»

Про що ви мрієте?
12 червня, 2002 - 00:00


Про що ви мрієте?

Віталій МАРГУЛІС , генеральний директор Асоціації консультаційних фірм України:

— Як у будь-якої людини, у мене є мрії і особистого, і загального характеру. Мрію про благополучне і щасливе майбутнє моєї внучки. Але таке майбутнє настане лише в тому випадкові, якщо реалізується моя більш «глобальна» мрія — коли зміниться психологія мислення представників органів державного управління на всіх рівнях. Хочеться також змін, що стосуються «побутових» аспектів: щоб кожен iз нас жив не лише в красивому помешканні, але й у красивому місті. Однак і це прийде лише з психологічною еволюцією вітчизняних чиновників.

Ольга ТАУКАЧ , генеральний директор ТК «Гравіс»:

— Коли в мені прокидається мрійник, намагаюся не забувати: мрії матеріальні. Сьогодні впевнено мрію про те, яким популярним стане новий проект телекомпанії — «Телемегаполіс», запущений у ефір за півтора тижні до нашого професійного свята. Мрію наступний День журналістики зустріти новим успішним телевізійним проектом. Мрію, щоб політика не заважала розвиватися вітчизняному телебаченню (про те, щоб допомагала, навіть не мрію). Мрію, щоб син наступного року успішно склав випускні та вступні іспити, щоб чоловік, нарешті, закінчив ремонт театру й усіх нас зібрав на чергову прем’єру в Майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» з її неповторною аурою. Мрію, щоб всі ми стали трохи впевненішими в собі і в завтрашньому дні, сміливіше і розмашистіше мріяли. І щоб мрії збувалися!

Валентин ШЕСТОПАЛОВ , актор театру Російської драми:

— Колись у дитинстві батьки повели мене їсти морозиво, було куплено «класичну» для маленьких дітей порцію — двi кульки вагою в сто грамів. І в цей момент я мало не помер від заздрощів: якийсь військовий замовив собі цілих десять кульок! Тоді я поклявся: коли виросту, замовлю стільки кульок, скільки захочу. Я виріс, тепер можу дозволити собі їсти морозиво хоч декілька разів в день. Але мрію свою не здійснив і донині — просто... немає бажання! Якщо говорити серйозно, то мрію про дві речі. Побутова — коли-небудь зайти до вагону метро й побачити: молоді поступаються місцем старикам. І щоб виявилося, що в цьому є нехай невелика, але все ж наша з дружиною заслуга. Ще мені дуже хотілося б домогтися такого рівня майстерності акторів нашого театру, щоб гру на сцені розуміли й сприймали без перекладу в будь-якому куточку планети. Власне, над цим я зараз і працюю.

Ірина ЛЕБЕДИНСЬКА , директор Київського науково- просвітницького гендерного центру:

— Не так давно це ж запитання поставила мені моя дочка. Думаючи над тим, як їй відповісти, я раптом усвідомила, що… втрачаю здатність мріяти. Тому, насамперед, мені б хотілося, щоб кожен із нас, навіть коли минуло багато років, зберігав цю чудову людську рису. Статистика свідчить: у нашій країні жінок на 8% більше, ніж чоловіків — хотілося б, щоб жіноча присутність згодом стала більш відчутною і в інших статистичних показниках. Я мрію про цивілізовану, інтелектуальну Україну, Україну сильних і самодостатніх жінок.

Зіновій КУЛИК , політолог, шеф-редактор часопису ПІК:

— Я не зараховую себе до категорії «безнадійних» мрійників. У тому сенсі, що всі мої мрії з’являються внаслідок роздумів про існуючі проблеми і є бажанням ці проблеми викоренити. Моя програма-мінімум у професійному аспекті — створити рівні технічні та соціально-економічні можливості для вітчизняних і зарубіжних ЗМІ. Тобто при абсолютній відкритості інформаційного простору все-таки бути господарем у власному домі. Програма- максимум — відучити як ЗМІ, так і країну загалом говорити і мислити загальними, а значить порожніми поняттями. Ми не відвикли від гасел-«абсолютизмів»: на зміну одним прийшли інші, з серії «Даєш глобалізацію!». І рідко хто задумується над тим, що це не питання сьогоднішнього дня: в принципі, вся світова історія, її війни й торгівля — і є процес глобалізації. Але сьогодні має сенс особливо звертати увагу на те, хто вживає цей термін, і які, власне, цілі переслідує. І якщо під глобалізацією мається на увазі слово «уніфікація», варто бути обережним. Ми переживаємо, коли зникає який-небудь вид рослини чи представник фауни. І чомусь втрачаємо пильність, коли питання стосується національної різноманітності. Я мрію про те, щоб на тлі зростаючої інтенсифікації міжнародних зв’язків французи залишалися французами, а українці — українцями. І вважаю, що, насамперед, ми з вами — засоби масової інформації — повинні стояти на варті цих інтересів.

В’ячеслав КРЕДИСОВ , голова правління всеукраїнського об’єднання «Нова формація»:

— Днями нашому об’єднанню виповнилося, як ми підкреслюємо, лише вдвічі менше, ніж нашій спільній країні. І головна ідея нашої діяльності — виправити деформацію у взаємовідносинах між усіма секторами життя. На даний момент, на жаль, спостерігається явний перекіс: абсолютне домінування державного сектора, який виявляє неповагу до бізнес-сектора і повністю ігнорує громадський сегмент. Мрія членів об’єднання — до першої круглої дати виправити це асиметрію.

Підготувала Наталя МЕЛЬНИК, «День»
Газета: 
Рубрика: