Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів
Іван Франко, український письменник, поет, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч

Жива глина берегині роду гончарського

У Опішні відзначають ювілей Явдохи Пошивайло
18 березня, 2010 - 00:00
ФОТО З АРХІВУ МЕМОРІАЛЬНОГО МУЗЕЮ ГОНЧАРСЬКОЇ РОДИНИ ПОШИВАЙЛІВ

Історія не буває безіменною. ЇЇ творять люди. Історія гончарства українського народу не обмежується декількома відомими іменами. Протягом віків на наших етнічних землях жило й творило не одне покоління народних умільців, зберігаючи і примножуючи надбання гончарів. Тож зберегти для наступних поколінь імена талановитих мистців — наш святий обов’язок.

Нещодавно виповнилося 100 років від дня народження Явдохи Данилівни Пошивайло — однієї з найталановитіших гончарних малювальниць в Україні, яскравої представниці Опішнянської школи художньої мальовки.

Усі, кому випало щастя спілкуватися з Явдохою Данилівною, запам’ятали її щирою, щедрою і дуже талановитою людиною. Маючи трійко своїх синів, вона все клопоталася за інших, мов та берегиня роду гончарського... Щиро раділа кожному, хто досягав успіхів у осягненні таїни глини. Навіть за кілька місяців до відходу в інші світи, вже тяжко хвора: брала папір, фломастери чи олівці й наносила на папір гончарні орнаменти. Разом зі своїм чоловіком, гончарем Гаврилом Ничипоровичем Пошивайлом (07.04.1909—4.01.1991), поклали своє життя на вівтар служіння гончарству, до останнього подиху не випускаючи з рук «святу» землицю.

Явдоха Данилівна Пошивайло (Бородавка) народилася в Опішному в багатодітній родині. Згодом пригадувала: «Рано зосталися сиротами, нас люди забрали, брата одного меншого взяли гончарювати, а мене малювати...»

З раннього дитинства Явдоха Данилівна бачила багато горя і зламаних доль, пережила злидні, втрати, розчарування. Але вона, завдяки оптимізму й силі волі, не впала духом, не дозволила загинути в собі всьому доброму і цінному.

Говорила здебільшого прислів’ями, приказками, часто переказувала народні бувальщини та казки. Любила народний спів, тонко відчувала красу. Вірила: не згасне одвічне опішнянське рукомесло, хоча й переживало тоді не найкращі часи. «Раніше ж гончарі й малювальниці працювали вдома, а як стали обкладати їх податками, ну, сил же не було відкупитися, ото й потяглися на завод, — отак і почало все занепадати». На початку 1970-х вона разом зі своїм чоловіком створили перший в Україні приватний музей кераміки, основу якого склали твори родини. У найбільшій і найсвітлішій кімнаті своєї оселі, поряд із родинною керамікою, Явдоха Данилівна дбайливо вивішувала на стінах традиційну полтавську вишивку — рушники, покривала столи скатертинами. Таким чином їй вдалося зберегти багато перлин народного мистецтва полтавського краю.

Їхня домівка завжди була відчиненою для людей. Вона притягувала дітей, онуків, сусідів, знайомих, перехожих. Там вони завжди знаходили порозуміння та підтримку.

— Останній раз я була тут в 1979 році, коли разом з учнями приїздила на екскурсію на завод «Керамік», тоді ми також відвідали домашній музей. І кожній дитині вони подарували глиняний виріб на згадку. Говорили — подобається, беріть, ми ще зробимо.., — згадує племінниця Явдохи Данилівни Алла Лукична Сидоренко (Бородавка). — А в дитинстві часто приїжджали ми з братом Олексієм до тьоті Дуні та дяді Гаврюші. Завжди гостили нас варениками, пирогами, галушками. Скільки яблук, груш було, а сливи... гнічені сливи, таких нема ніде, як на Полтавщині... Тьотя Дуня вечорами, ночами малювала, оті малюнки брала десь з природи. Сидить, щось думає, а потім малює...

Явдоха Данилівна малювала по сирій глині віртуозно, швидко, нерозмальованого тла залишала мало. Мотиви мальовки народжувалися миттєво. «Бо ж, як сидиш, розмальовуєш, здається, що намалюєш цю квіточку, — і більше нема в голові, а воно ж звідкись ще й береться, наче з води вироста». Спочатку контуром утворювала основу малюнка, а вже потім яскравими кольоровими плямами заповнювала квіткові пелюстки, листя, зооморфні мотиви. На мисках і тарелях фантастичні узори виконувала фляндрівкою, викликаючи цим подив і зачарування. Здавалося, що на виробах, які вона розмальовувала, квітнуть райські сади.

Вироби, виготовлені Гаврилом Пошивайлом і мальовані Явдохою Пошивайло, експонувалися на численних виставках. У Бельгії, Канаді, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, Угорщині, Франції, Нідерландах, США, Норвегії, Великої Британії вони представляли народне мистецтво нашої країни. Квітують і донині райські сади опішнянської майстрині Явдохи Пошивайло. Їх можна побачити на глиняних шедеврах у найбільших музеях України та зарубіжжя, і, звичайно ж, у Меморіальному музеї-садибі гончарської родини Пошивайлів та у фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.

Наталія ГРИНЬ, Опішне
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments