Зі щитом

На перший погляд — тому що й війна може бути модною й мода військовою. А за прикладами далеко ходити не треба. Пригадайте за підручником історії просто гіпермодні пунічні війни, з обов’язковим піаром на зразок «Карфаген має бути зруйновано» та іншими «політичними заявами». В результаті африканці та європейці з улюлюканням вгризалися в горло одні одним, захоплені модною війною. Війна ж, у свою чергу, навіть така страшна, як Друга світова, диктувала свої закони моді. На останніх київських «Сезонах моди» явні акценти на мілітарі зробили у своїй колекції Земскова/Ворожбит, а трохи пізніше й Сергій Бизов. Олексій Анісимов традиційно приділяв «військовому» одягу велику увагу. На московському тижні прет-а-порте, що закінчився 14 квітня, частково, напевно, й виправдовуючи назву свого бренду кольору хакі, й стилізовані армійські куртки демонструвала у своїй лінії одягу росіянка Солдатова. Це ж перманентно виявляється й в уже об’єднаній Європі. Проте досить про це, а про стиль мілітарі я пригадав ще й тому, що біля будівлі на Пречистинці, де, власне, й проходив «Russian Fashion Week» стояли два солдатики в шинелях і жадібно поїдали хот-доги, з неприхованою тугою поглядаючи на струнких блондинок-моделей, що входили в будинок №19.

У рамках «Russian Fashion Week», який влаштовує агентство «Артефакт», і який вважається найпрестижнішим тижнем прет-а-порте з тих трьох, що є в Москві, взяли участь 29 дизайнерів. Інтернаціональний склад учасників (були дизайнери з Іспанії, Литви, Казахстану) доповнили й українські повпреди.

Олександр Гапчук, який, здобувши «незалежність» від Дому моди «Столичний», минулого року створив власну дизайн-студію, тепер, закріпившись зі своїм брендом в Україні, активно шукає закордонних ринків збуту свого одягу. Насамперед — чоловічого, який уже давно вважається пристрастю одесита (щоправда, колишнього). У Москву він привіз свою останню колекцію з 35 костюмів для чоловіків. Читачі «Дня» вже мали можливість читати про неї раніше, зокрема й у інтерпретації українських фахівців, тому поділитися своїми враженнями від його колекції ми попросили відому російську телеведучу Наталю КОЗЛОВУ:

— Мені дуже сподобалося. І зовсім не через мої українські корені (дівоче прізвище Наталі — Черненко. — Авт. ) Він уміє робити хороші форми, а це велика рідкість. З фігурою чоловіка взагалі набагато важче працювати — у жінки більш формоутворююче тіло. А у чоловіків перепад від плечей до талії досить складний. І дуже рідко кому з дизайнерів вдається добре скроїти піджаки. Але мало того, що в Олександра гарний крій, у нього багато ідей. Це дуже ціниться: щось нове вигадати в моді для чоловіків набагато складніше, ніж для жінок. Колекція така, якою й належить бути прет-а- порте. Якщо Гапчук рівняється на Італію, то він на правильному шляху. У Мілані колекції показують ті, чий одяг буквально відразу ж після подіуму продається в шоу-румах і замовляється баєрами для подальшого продажу. Він сподобався, тому що не закидав «понтами». Ось, мовляв, який я крутий! А показав він те, що вміє добре, — якість і сучасний погляд. Причому з тими ідеями, яких я не бачила ні в Мілані, ні в Парижі, а я їжджу туди, слід сказати, постійно (а саме — 1991 року. — Авт. ).

— А як вам Гапчук на тлі московських модельєрів, які шиють прет-а-порте для чоловіків?

— У тому-то й річ, що в нас не так багато дизайнерів, які шиють для чоловіків. Ну ось є Денис Симачов, який уже проводить покази в Парижі. Але він пробивається екстравагантністю. У нього є якісь набивки або вишивки Леніна, Сталіна, радянська символіка. Загалом усе те, що іноземці люблять. У Дениса цікавий крій, але не костюмів, а більш молодіжного одягу. І його мода подобається, скоріше, японцям. А от така мода від Гапчука, я б сказала, сподобається, швидше, європейцям.

Думку пані Козлової я наводжу в статті як показову. Практично всі московські фешн-журналісти відгукувалися про чоловічу колекцію тільки в хвалебних епітетах. Звідси й ажіотаж до персони нашого модельєра в кулуарах після дефіле. Чесно вистоявши в черзі, я попросив Олександра ГАПЧУКА розказати про свої враження від московського дебюту:

— Музика, темп колекції та кольори, які використовувалися, самі по собі навертають на якийсь емоційний лад. І реакція публіки цілковито відповідала тому темпу, який я задав. Ви знаєте, що в Росії з колекцією я був уперше. Мені було цікаво познайомиться з організаторами, пресою, з колом московських дизайнерів і модної тусовки, яка відвідує ці заходи. Це пробна куля: цікаво знати, на якому рівні оцінюється, по-перше, моя творчість, по- друге, в моїй особі творчість дизайнерів України, рівень української моди щодо Москви. Я думаю, це радше пробна промо- поїздка з метою зібрати думки. У мене поки немає конкретних комерційних планів. У Києві є вже певні відгуки, оцінки, але наскільки актуальне все це в Москві, я не знав.

— А наскільки, на ваш погляд, організація московського тижня прет-а-порте відрізняється від київських «Сезонів моди»?

— У принципі, все те саме. Я вже зрозумів, що оргпитання в Москві, Парижі, взагалі в Європі приблизно одні й ті самі. Є такий закон: якщо ти вмієш керувати заводом, значить, ти можеш керувати країною. У мене згуртована команда, колектив, який зі мною їздить, тому з цією колекцією можна показуватися де завгодно. Якщо немає мовного бар’єра, це взагалі не проблема.

— Давно хотів вас запитати про цей ексцентричний рожевий колір у колекції, який ви використали нарівні з «базовими», більш традиційними. Як з’явився цей концепт?

— Це був акцент, яким хотілося освіжити класичні чорний, білий, бежевий кольори. Хотілося дати якусь свіжість. Він пов’язаний з кольором сонця, що сходить, яке забарвлює природу в такі тони. Це ранок, який, можливо, застав мандрівника в дорозі. Він досить незвичайний для чоловіків, але речі з колекції: взуття, сорочки, костюми досить запитані у моїх клієнтів. По-перше, це тренд, який я пропоную на нинішній сезон, по-друге, цей мій загальний настрій, це стиль, концепція моєї колекції. По-третє, одяг для продажу, який має своїх споживачів.

Крім Олександра Гапчука, на московському тижні прет-а- порте на суд публіки свої роботи представили Вікторія Краснова і Оксана Караванська, які також привезли в Білокам’яну свої останні колекції. І якщо одяг Краснової викликав однозначно позитивні відгуки, то щодо львів’янки думки розійшлися. Етника, яка посилено переосмислюється Вікторією, знайшла своїх шанувальників у Росії. Секрет її успіху — пізнавані, але стилізовані речі традиційного українського костюма, такі, як жупан, у поєднанні з несподіваними ходами, на зразок фарбованої марлі в декілька шарів. Імітація бус з тканини й інші «фiшки», які не тільки гарно виглядають, а й добре носяться. У Москві Вікторія з’явилася у всеозброєнні. Її колекція збільшилася з дванадцяти київських вбрань аж до тридцяти. Зрозуміле бажання українського дизайнера показати товар лицем, адже її одяг уже продається у відомому московському бутику «Марки». А ось Караванська, яка вирішила додати до своїх вбрань більше хутра, помилилася. Вона залишилася, скоріше, незрозумілою московській модній публіці.

Проте не сама лише Краснова може похвалитися хорошим продажем у Росії. На Пітерському тижні моди прет-а-порте — «Дефіле на Неві», що влаштовується Іриною Ашкінадзе, просто-таки тріумфально просувають український бренд Віктор Анісимов і дует Земскова/Ворожбит. Чудова колекція донеччанина за мотивами художника-супрематиста Казимира Малевича була визнана найкращою з 16 заявлених у Пітері. Його психоделічно-геометрична колекція з успіхом продається в тамтешньому модному бутику все тієї ж Ірини Ашкінадзе «Дефіле».