Ані багатство, ані влада, ані могутність і сила не окупить глупоти й не заступить мудрости; без мудрости сила чи значення буде в найліпшім разі робити враження якогось фізичного рідкісного явища, а лише мудрість буде імпонуючим духовним людським явищем.
Андрей Шептицький, предстоятель Української Греко-Католицької Церкви, Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський

Бабин Яр: Чому я не можу мовчати!

15 лютого, 2021 - 19:26
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Якось у мене відбулася розмова з одним дуже відомим і шанованим як в Україні, так й у світі єврейським діячем, якого я надзвичайно поважаю. Ми говорили про ситуацію навколо Бабиного Яру, що склалася останнім часом. І він сказав мені: «Сергію! Ти повинен розуміти, що у питаннях вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру в усіх цих дискусіях мають виступати лише єврейські організації. Бо ця тема така тонка, що кожен українець, який тут щось скаже, одразу може отримати звинувачення у «антисемітизмі»». І спочатку я частково з ним погодився, що такі ризики дійсно існують, враховуючи довгу історію і спадщину цинічної російської, а потім радянської пропаганди, яка десятиліттями інспірувала та поширювала у світі вигадані міфи про історію українсько-єврейських взаємин. Але потім усе моє внутрішнє єство категорично збунтувалося: «А чому я повинен мовчати щодо того, що відбувається зараз навколо Бабиного Яру? Чому я повинен заплющувати очі на ті очевидні неподобства, які мають місце у святій справі увічнення цієї трагічної сторінки нашої історії і вшанування пам’яті десятків тисяч його жертв?». І я не хочу мовчати! Я просто не можу і не маю права мовчати перед лицем реальної катастрофи, яка може там відбутися! 

Так сталося, що з самого мого дитинства я мав сусідів, однокласників, студентських товаришів з старих і порядних єврейських родин, де існував якийсь дуже давній кодекс честі і манер, який одразу відчувався у спілкуванні коли я зустрічався з друзями, що входили у наші кампанії. Толік Б. у стародавньому Поліському (де на батьківщині тата я зазвичай проводив шкільні канікули і в сусідній родині якого із старшими спілкувалися виключно на ідіш, що для мене тоді було дуже дивним і незрозумілим). Однокласники Льоня К. і Алла Г. (які ще за СРСР згодом виїхали до Ізраїлю, а Алла приїжджала вже в незалежну Україну як представник дипломатичного корпусу цієї держави в Україні). Вадік Р. (який узяв за дружину дівчину-українку з нашої студентської кампанії і став її частиною, а в перші роки незалежності України виїхав з нею до Ізраїлю, бо дуже боявся «погромів» і не вірив у мої запевнення, що нічого подібного ніколи не може статися). Привіт їм усім! Сьогодні у мене багато чудових колег-науковців і громадських діячів з столітніми єврейськими коренями. Мені доводилося спілкуватися з надзвичайно розумними і мудрими діячами науки і культури, відомими правниками єврейського походження з багатьох країн світу, співпрацювати з авторитетними єврейськими фондами світового рівня у наукових проектах і я глибоко переконаний, що ці чесні і незаангажовані представники єврейського народу в усіх куточках Землі мене абсолютно зрозуміють.

Тож, чому я не можу мовчати? Тому що земля Бабиного Яру щедро полита і українською кров’ю! Це — сакральне місце пам’яті для кожного українського патріота. Це місце, де серед десятків тисяч українських жертв знайшли останній спочинок Олена Теліга та багато сотень її соратників, які були знищені нацистами і віддали своє життя за Україну. Тож сьогодні наш обов’язок — захистити їх пам’ять від російського чобота, на чию б ногу його не вдягли. А ще тому, що:

РОСІЙСЬКІ ОЛІГАРХИ ВЖЕ ВИМАГАЮТЬ ВІДДАТИ ЇМ В ОРЕНДУ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК «БАБИН ЯР» І ВЧИНИЛИ РЕЙДЕРСЬКЕ ЗАХОПЛЕННЯ ЙОГО ДИРЕКЦІЇ

Саме так. На жаль, це абсолютна правда, як шокує! Ще донедавна це питання циркулювало у мережі як плани російських олігархів, що контролюють створений на їхні гроші приватний фонд Міжнародний меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» (ММГБЯ). Але на днях це дістало цілковите підтвердження. У середу 10 лютого до дирекції Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» увірвалася група представників того приватного ММГБЯ, які почали вимагати надати їм документи заповідника, на підставі яких було б можливо передати в оренду меморіальне приміщення контори старого єврейського цвинтаря, яке є частиною національного заповідника і де у цьому році має відкритися Музей жертв Бабиного Яру. Їх ввічливо попросили покинути територію заповідника. Відповідь була блискавичною — вже наступного дня у надрах Офісу Президента України народилося рішення про заміну директора національного заповідника, яке негайно почало впроваджуватися Міністерством культури та інформаційної політики України. Замість діючого директора Бориса Глазунова фактично вже призначено Розу Топанову, яка є юристкою (кажуть, наближеною до ОП). У мережі є інформація про людину з таким прізвищем, яка задіяна у дуже багатьох справах, пов’язаних з вирішенням земельних суперечок. А новопризначеного директора характеризують саме як «фахівця з земельних питань». Тож можливо, що це одна і та ж особа. Тим більше, що, хоч офіційно наказ на неї ще не оприлюднений і вона не була представлена колективу, Р. Топанова вже у п’ятницю прийшла у приміщення дирекції національного заповідника і заявила, що тепер вона тут головна і зажадала для ознайомлення землевпорядну документацію. Чи законні такі дії? Б. Глазунов займав посаду директора заповідника за підсумками конкурсу і контракт з ним чинний до вересня 2021 р. включно. Тож його відсторонення можливе лише у незаконний спосіб, або за його власною добровільною згодою, яка, якщо щойно і з’явилася, то її могли «вибити» з нього тільки грубим шантажем і прямим тиском.

Зазначу, що у планах російських олігархів — захоплення не лише приміщення Музею жертв Бабиного Яру, але й усієї території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр», що з очевидністю засвідчує нещодавно оприлюднена концепція діяльності ММГБЯ, яка чомусь абсолютно невиправдано для приватної структури охопила всю територію державного заповідника і навіть більше — до 150 га площі у центрі Києва.

Спроба оволодіти приміщенням Музею жертв Бабиного Яру — це не лише тактичний крок на шляху до захоплення приватним російським фондом усієї території національного заповідника, це чітко продуманий політичний крок на випередження. Адже, нарешті, саме у цьому році держава надала належне фінансування на завершення ремонтно-реставраційних робіт по будинку музею і на відкриття у ньому експозиції. Нагадаю, що там мала бути відкрита експозиція, створена на основі затвердженої на державному рівні концепції музею, яка була розроблена українськими науковцями і дизайнерами на замовлення Міністерства культури України. Тож встановлення повного контролю над дирекцією національного заповідника і приміщенням Музею жертв Бабиного Яру — це намагання у будь-який спосіб не допустити практичної реалізації державної концепції меморіалізації Бабиного Яру, складовою частиною і першим до втілення пунктом якої є саме цей музей. Тож відтепер питання пам’яті Бабиного Яру набирає чітко визначеного політичного змісту. Бо за цим стоїть обличчя України перед усім світом.

Навіть сама думка про передачу території національного заповідника у Бабиному Яру, частини суверенної території України,  в оренду чи фактичне управління російському олігархату викликає обурення і категоричне несприйняття. Це є повна капітуляція перед путінською Росією у битві за українську історичну пам’ять та історичну свідомість. І ця капітуляція не менш неприпустима, ніж капітуляція у відкритій російсько-українській війні. Як це взагалі стає можливим? Чому російські олігархи так вільно почуваються на українській землі?!

МАФ «МЕМОРІАЛЬНА СИНАГОГА»

Погодьтеся, що все саме це словосполучення викликає питання і сумніви як це можливо. Але, як виявляється, — можливо. І це є частина усього того безпрецедентного і скандального рейдерства, яке зараз чиниться на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» і навколо нього. Ще наприкінці минулого року єврейський діяч у Всеукраїнській раді церков і релігійних організацій, та, за сумісництвом, член наглядової ради приватного проекту ММГБЯ діячі, запросили у ВРЦРО згоди на будівництво в районі Бабиного Яру меморіальної синагоги. І звісно, відповідну підтримку ради вони отримали — хто буде проти святої справи увічнення пам’яті безневинних жертв нацистів. Але коли це питання обговорювалося, то цей діяч скромно приховав від присутніх, що меморіальну синагогу збираються будувати на місці колишнього православного Кирилівського цвинтаря. І ця маленька «тактична» хитрість далі тягне за собою цілий клубок хитромудрих комбінацій, які затягують цю справу все глибше у болото брехні і тотальних порушень норм права і моралі.

Відкинуті усі релігійні єврейські канони щодо заборони будівництва на місцях поховань — байдуже чиїх — єврейських чи християнських, мусульманських і будь-яких інших. На належній сьогодні ММГБЯ ділянці колишнього спортивного майданчика, де, як доведено, була територія старого єврейського кладовища, вони будувати таки побоялися. А от будувати на території старого православного цвинтаря для них виявилося цілком нормальним, прийнятним і ефективним вирішення проблеми пошуку місця під цю споруду. Почуття інших нікого не хвилюють!

ПАМ’ЯТНИК ОЛЕНІ ТЕЛІЗІ В БАБИНОМУ ЯРУ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Далі були спішно проведені псевдо-«дослідження» на місці спорудження цієї меморіальної синагоги, очевидною метою яких було обґрунтування можливості будівництва. Дивує позиція Міністерства культури та інформаційної політики України у цій справі. Воно не створило спеціальної комісії для проведення відповідних досліджень за участю профільних державних установ та організацій, які мають офіційне право надавати експертні висновки. Натомість була залучена якась громадська організація військово-патріотичного спрямування з Одеси, яка має дозвіл на здійснення пошукових робіт на місцях боїв та місць поховань періоду Другої світової війни, але жодним чином не є офіційною експертною організацією. Розкопки шляхом вибіркових шурфувань на місці майбутнього будівництва наприкінці 2020 р. тривали рівно півдня — скільки дозволяв світловий час у цю пору року. І цього виявилося достатнім для складання висновків у такій архіважливій і резонансній справі. Під час розкопок були виявлені людські черепи, які негайно оголосили «будівельним сміттям». А сам висновок з’явився за лічені дні після так званих «досліджень». Чому пішли саме таким шляхом? Це — абсолютно зрозуміло. Якби створювали офіційну державну комісію, то це суто бюрократично зайняло б певний час лише на погодження і затвердження її складу. А тоді дослідження мали б проводитися за певними методиками за участю і під контролем фахівців-археологів. А це знову час. Тай питання «замовних» висновків тут було б складно, або неможливо вирішити. Тож усі ці «формальності» абсолютно не вписувалися в систему дій фінансованого російськими олігархами ММГБЯ. А Міністерство культури та інформаційних технологій під тиском з Офісу Президента України повністю пішло в них на поводу і, зрештою, офіційно освятило ті незаконні псевдо-«дослідження», надавши на їх основі дозвіл на продовження будівництва.

Водночас керівництво ММГБЯ звернулося до міністерства щодо надання їм офіційного дозволу на встановлення у межах території національного заповідника МАФу «Меморіальна синагога». Чому це було зроблено? Це було вчинено для того, аби уникнути необхідних до законодавства України про містобудівельну діяльність та охорону культурної спадщини складних і тривалих погоджень. МАФ — це «мала архітектурна форма», спорудження чи встановлення якої відбувається за багато спрощеною процедурою. І тут ми знову бачимо спроби схитрувати і надурити суспільство. Така важлива справа продовжує робитися «через одне місце», і, більше того, як сказав би мій колишній «полкан» у загубленому в сопках гарнізоні на Далекому Сході, «через одне місце з лабіринтом». Для закордонної єврейської спільноти можливо слово «МАФ» нічого не означає. Але в Україні, кожний квадратний метр території якої заставлений отими МАФами, це викликає одразу реакцію відторгнення і підсвідому асоціацію з кіосками під написом «Шаурма». І мені важко було уявити, що у Бабиному Яру хтось може збудувати споруду з абревіатурою «МАФ» для вшанування пам’яті полеглих, які б складні ситуації  тут не виникали. І що хтось узагалі ризикне зайти у таку споруду. Але виявляється, що й таке можливе для діячів ММГБЯ. 

Правда, у підсумку, Міністерство культури та інформаційної політики України разом з ММГБЯ, вочевидь, враховуючи суспільний резонанс, знову пішли на хитрість і в офіційному погодженні будівництва йдеться вже про «розміщення Меморіального об’єкту «Місце для роздумів»». Тобто, об’єкт ММГБЯ отримав більш «нейтральну» назву. І слово «розміщення» тут явно використане замість слова «будівництва», що має відбутися насправді і тягне за собою геть іншу нормативно-правову базу і процедуру необхідних погоджень.

ЩО ГОВОРИТЬ ЗАКОНОДАВСТВО?

Закон України «Про благоустрій населених пунктів» 2005 р. так визначає, що таке МАФ (ст. 21): «2. Мала архітектурна  форма — це елемент декоративного чи іншого оснащення об’єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством. Розміщення  малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього  Закону за рішенням власника об’єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів,  норм і правил».

Як бачимо, споруд релігійного характеру чи меморіальних об’єктів загалом тут не згадується. Стандарного загального опису технічних вимог до МАФів в законі не наведено. Проте у законі України про містобудівельну діяльність 2011 р. та у постанові Кабінету міністрів України від 30 березня 1994 р. про правила утримання доріг, вулиць тощо йдеться про вимоги до МАФів для підприємницької діяльності. Що, очевидно, кореспондується з вимогами до МАФів загалом. За законодавством України, МАФ — це одноповерхова споруда площею не більше ніж 30 кв. м. по зовнішньому контуру, що виготовляється з полегшених конструкцій. МАФ не може мати заглиблений у ґрунт фундамент та перевищувати за висотою 4 м.

А ЩО РОБИТЬСЯ НАСПРАВДІ?

А насправді на місці майбутнього «МАФу» уже викопали рови під фундамент глибиною біля 1 метра з потужним армуванням. Тобто маємо пряме порушення законодавства і неправду. Проект, який ніби-то затвердило Міністерство культури та інформаційної політики (бо невідомо, де і коли у складі міністерства цей проект реально розглядався при усіх наявних порушеннях нормативно-правової бази) засвідчує, що визначально передбачено «розміщення»  триповерхової споруди на високому цоколі. Знову маємо пряме ігнорування норм законодавства і неправду. На публічному паспорті будівництва зазначено, щодо його замовником є Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр», а виконавець — ММГБЯ. І це знову не прикрита неправда! Бо станом на даний час заповідник не замовляв жодного будівництва цьому приватному центру. А реальним замовником робіт є сам ММГБЯ, виконавцем — будівельна компанія «Будсок», робітники якої зараз працюють на цьому місці. Хіба що нова директорка заповідника заднім числом спішно оформить пакет відповідної документації, щоб прикрити ці махінації. У листі-погодженні міністерства зазначається, що в разі порушень вимог українського законодавства щодо охорони культурної спадщини винні будуть покарані. А про порушення вимог законодавства про містобудівельну діяльність і благоустрій, яким, власне, регламентується встановлення МАФів, не згадується.

Але ж ми вже маємо порушення нормативно-правової бази у цій сфері! Тож ці роботи вже мали б зупинити на самому їх початку, щоб потім не зачищати незаконну забудову бульдозерами. І відповідати тут, без сумніву, будуть не лише ініціатори того незаконного будівництва, але й ті, хто свідомо погодив завідомо неприйнятний проект, що цим нормам визначально не відповідає, а тепер далі заплющують очі на вже наявні порушення при спорудженні того об’єкту. Думаю, час для цього ще прийде. Знову згадуючи свого колишнього «полкана», зацитую, що «на кожен хитрий лабіринт завжди знайдеться свій штопор з винтом».

І ПРО «ПОЛІТИКУ» ДЕТАЛЬНІШЕ

Тут взагалі перщі ж питання — до Президента України В. Зеленського і керівника його офісу А. Єрмака. Чому Ви повністю віддали всю справу вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру приватному російському фонду, заснованому і фінансованому російськими олігархами? І нам абсолютно байдуже, що хтось із них колись був вихідцем з України. Їхня ментальність і капітали сформовані в умовах російського шовіністичного ставлення до України. Вони стали заможними людьми і ведуть свій бізнес в умовах путінського режиму, де без лояльності до «царя» і служіння йому це практично неможливо. І немає жодної гарантії, що їхня діяльність не є «освячена» особисто Путіним та має певні завдання по втіленню путінських планів щодо знищення України як незалежної держави. Ми знаємо ще одну уродженку України на прізвище Матвієнко, яка брала пряму участь у наданні Путіну дозволу Державної думи Росії на введення військ в Україну у 2014 р. Як кажуть, «угробу ми бачили таких «землячків»». Але усе одно цим російським олігархам надається повний пріоритет в усьому, а представники їхнього приватного фонду діють чим раз нахабніше та із повною зневагою до українських законів і позиції української громадськості.

Щодо ситуації навколо Бабиного Яру до Президента України В. Зеленського зверталися понад ніж 1000 представників української інтелігенції, відомих діячів науки і культури. Він їх не почув. Зверталися українські духовні та інтелектуальні авторитети з Групи 1-го грудня. Їх було проігноровано. Зверталися лідери єврейський організацій, яких підтримали тисячі українських вчених і митців. І їх теж не було почуто. Нарешті, відомий історик Бабиного Яру В. Нахманович звертався до президента вже як просто «єврей до єврея». Результат — той самий, тобто, повне ігнорування. Мимоволі згадується один відомий одеський «єврейський» анекдот: «Тетя Циля! А что такое общественное мнение? Изя, ну я же тебе уже сто раз говорила: общественное мнение, это мнение тех, кого не спрашивают и вообще не слушают!».     

Але було б смішно, якби насправді не було дуже гірко. Я теж був підписантом тих багатьох звернень і моя думка, як громадянина України та українця була повністю проігнорована. Президент України, який мав би бути президентом усіх українців, не чує громадян України. Він не чує ні українських євреїв, ні, власне, українців. Зате він добре чує і відкрито демонструє свою підтримку російським олігархам. Навіть в указі Президента щодо заходів по увічненню пам’яті Бабиного Яру до 80-ї річниці трагедії прямо зазначається: «Підтримати ініціативу громадськості, благодійників щодо створення в м. Києві (урочище Бабин Яр) Меморіалу Голокосту «Бабин Яр». І під це завдання повністю змінено склад Оргкомітету. А українському уряду доручено виконувати рішення Оргкомітету, котрі очевидно будуть ті, які замовлять російські олігархи. Така собі «комбінація», коли приватний російський фонд, що його допустили створити в Україні, вже підім’яв під себе всю виконавчу українську владу і диктує, що їй робити. Так би мовити, «сів на шию, та ще й звісив ноги». І що стоїть за тим пріоритетом? Який конкретний інтерес? Адже ми досі не маємо жодних пояснень дій Президента та голови його офісу. А представники ММГБЯ, користуючись «дахом» від Офісу Президента, чим далі, то все більше поводять себе цілковито у стилі «бандитських 90-х», з яких вийшли ті самі російські олігархи, що їх утримують, та в стилі російської політики з її агресію проти України в Криму та на Донбасі, від якої відгонить отим духом махрового російського великодержавного шовініста-держиморди.

І нас, на нашій землі, чекають оті фальшиві російські наративи, які вже просто «пруть» від ММГБЯ на кшалт вигадок про участь у знищенні євреїв у Бабиному Яру Буковинського куреня (ще перша концепція ММГБЯ), який насправді прибув до Києва аж через місяць після трагічних подій — у кінці жовтня 1941 р. Про якийсь «унікальний український Голокост» сьогодні говорить головний художній керівник ММГБЯ, скандальний російський режисер-провокатор Хржановський, відомий співпрацею з російським неонацистом-убивцею «Тесаком» у катуваннях українських немовлят у Харкові під час зйомок фільму «Дау». А російська «Нова газета», яка з якогось дива раптом гаряче виступила на підтримку дій ММГБЯ щодо головних наративів його діяльності, безапеляційно заявила про зусилля українців у відновленні правди про борців за незалежність: «Тогда за идентичностью обратились к самым недавним борцам за независимость Украины — к ОУН—УПА. При этом исторически роль украинских националистов в Холокосте неоспорима: это убежденные палачи!». І це при тому, що відомі встановлені факти, коли члени ОУН рятували у Києві євреїв від смерті. Як, наприклад член похідної групи ОУН Роман Біда, якого нацисти привезли у Бабин Яр охороняти знятий з майбутніх жертв одяг, і який у той жахливий день 29 вересня 1941 р. зміг витягнути з колони приречених на смерть молоду жінку з хлопчиком і вивести їх у місто, зробив для них нові фальшиві документи. І вони пережили Голокост. А Р. Біда був розстріляний нацистами у грудні 1941 р. у тому ж Бабиному Яру. Вже з розпадом СРСР той колишній хлопчик на прізвище Альперін описав свій порятунок, назвавши не прізвище Біди, а його організаційне псевдо «Гордон» і назавжди запам’ятавши його як «поліцая з сумними очима». Чи Олена Теліга, котра узяла під особисту опіку українського радянського російськомовного поета єврейського походження Якова Гальперіна, за допомогою підпільників ОУН у міській управі організувала для нього нові фальшиві документи на прізвище Яків Галич та влаштувала до себе на роботу у літературно-мистецький часопис «Літаври». І у практично останній своїй поштівці з Києва друзям у Прагу у січні 1942 р. в захваті писала, що «Яша вже пише вірші українською мовою і цілком чудові». А вже в лютому вона, закатована нацистами, завершила свій земний шлях у Бабиному Яру. Я. Гальперін загинув у 1943 р. Так характеризують Я. Гальперіна та його співпрацю з Телігою у сучасному російському виданні, присвяченому молодим поетам, які загинули у роки війни: «Яков участвовал в литературном издании той части украинских националистов, которые выступали против немецкой оккупации. Погиб в застенках гестапо». Ось як! А до нас з Росії експортують зовсім інші наративи і оцінки, просякнуті міфами запліснявілої радянської пропаганди. І це толерує наша нинішня українська влада. 

І тут в мене виникає питання не лише до українців, але й до єврейської спільноти. І що тепер я, як українець, якого повністю ігнорують і зневажають у власній державі, якому намагаються насильно «впарити» антиукраїнські кремлівські кліше тепер повинен робити, щоб мене почули? Всі, як модно тепер говорити. «засоби комунікації» вже вичерпані. І «караван» тупо йде кимось зовні наміченою дорогою. Та зовсім не у той бік, який є прийнятним особисто для мене. Виходить, що залишаються лише перевірені засоби публічного протесту? Чи пікет або й демонстрація з плакатами «Геть брудні російські руки від Бабиного Яру!»? Живий кордон біля дирекції Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр»? Або запалені шини під Офісом Президента чи ще десь? Чи що? Я був би вдячний за конкретну пораду для людини, яка вже не може мовчати.

Сергій КОТ, просто громадянин
Газета: