Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

Простір для всіх чи «територія для обраних»?

Як громада відстоює своє право на місто — досвід України, Грузії та Вірменії
29 травня, 2013 - 11:03
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

У Києві є щонайменше три великі об’єкти, за збереження та коректну реконструкцію яких точиться боротьба між громадськими активістами та приватними компаніями чи представниками держави. Йдеться про Андріївський узвіз, Гостинний двір та Поштову площу. Прикметно, що палкі дискусії та протести щодо подальшої долі перших двох об’єктів ведуть досить активно, а питання про облаштування Поштової площі майже не викликає суспільного резонансу.

А варто було б — вважає координатор коаліцій громадянських ініціатив «За доступний громадський простір» Ігор ТИЩЕНКО. Він говорить, що після запланованої реконструкції підземна частина Поштової площі буде поглинута торговими центрами. «Це єдина площа у місті, яка має прямий доступ до річки. Її архітектурний ансамбль складався століттями, а після реконструкції потрапити на площу можна буде тільки через переходи, які будуть торговим центром. Це обмежить доступ до площі для багатьох категорій громадян», — пояснив Тищенко.

Спочатку міська влада обґрунтовувала таку масштабну реконструкцію площі необхідністю збільшити пропускну спроможність цієї ділянки дороги та створити гарну пішохідну зону. Утім, за словами Тищенка, пізніше у плані з’явився ще один пункт — створити підземний торговельний центр. Активісти громадянської ініціативи та велосипедисти у квітні спробували провести першу акцію протесту, щоб показати, що ховається за багатообіцяючим планом реконструкції. Проте, за словами самих активістів, акція була не дуже вдалою, тому що перед цим забудовники провели хорошу інформаційну кампанію. «Тому багато людей не бачать проблеми. А як можна на папері побачити проблему доступності, якщо ти не експерт-архітектор? Ніби нічого не зносять, все нормально, але потім люди побачать, що на площу можна потрапити тільки через підземний перехід — і питання в тому, наскільки він буде зручним для всіх категорій громадян», — говорить Тищенко.

Читайте також:

«Ключі» до міст під грифом «таємно»

Активіст додає, що це була лише перша спроба привернути увагу до проблеми, але не остання. Її можна було б вирішити за умови відкритого доступу до генерального плану міста, коли будь-хто може подивитися, які зміни в громадському просторі міста заплановано на наступні рік-два. (Детальніше про те, як ключові інфраструктурні об’єкти Києва випробовують столичну владу на господарність, — читайте завтра у матеріалі Віталія Селика «Троянський» міст».)

ДОСВІД ВІРМЕНІЇ: «ОДНОГО ДНЯ ПРИЙШОВ ПРЕЗИДЕНТ І СКАЗАВ МЕРУ: «ПРИБЕРИ ЦІ ЯТКИ — НЕГАРНО ВИХОДИТЬ»

«Ми, громада, — господарі цього міста, тому коли дізналися про наміри місцевої влади перенести торговельні ятки в парк — вийшли на протест. Передусім це була боротьба за кожну травинку, за кожне дерево, а тільки потім ми стояли за національне майно», — розповідає соціолог, активістка кампанії проти забудови парку Маштоца в Єревані Аревік МАРТІРОСЯН.

У січні минулого року в столиці Вірменії, Єревані, міська влада вирішила облаштувати в громадському парку Маштоца торговельну зону, сюди мали перенести МАФи з центральних вулиць міста. Це викликало хвилю обурення серед екологів, представників громадських організацій та місцевих жителів. Тому у відповідь на дії влади активісти розпочали безстроковий сидячий протест. Хоча це була зима, активісти чергували у парку і навіть проводили там різні культурні та освітні заходи, активно використовували соціальні мережі, щоб розповісти більшій кількості людей про те, що відбувається у парку. Не обійшлося без сутичок з поліцією, коли одного разу активісти спробували встановити намети і пізніше намагалися самостійно знести ятки. Знайомий сценарій для українців, які слідкували за подіями довкола Гостинного двору, чи не так?

«Нам не дозволили поставити намети. Але наші заходи привертали увагу все більшої кількості людей. Дуже різні активісти, які ніколи раніше не стояли поруч, тоді об’єдналися заради спільної мети», — ділиться позитивним досвідом Аревік. Активістка говорить, що кількамісячне протистояння закінчилося, коли через масовану інформаційну кампанію президент Вірменії порадив меру столиці знести ці ятки у парку. «Одного дня просто прийшов президент і сказав меру: «Прибери ці ятки, демонтуй те, що набудували, — негарно виходить». Так, після трьох місяців боротьби парк знову належить громадськості», — підсумовує Аревік Мартіросян.

ГРУЗИНСЬКИЙ ДОСВІД: «НАБАГАТО ПРОСТІШЕ СТОЯТИ ЗА ЩОСЬ, ЯКЩО ТИ ПРОФЕСІЙНИМ ПОГЛЯДОМ ДИВИШСЯ НА ПРОБЛЕМУ»

У столиці Грузії, Тбілісі, як і в багатьох інших містах, дехто з тих, що опинилися на вулиці, вирішили оселитися в покинутих будівлях, які належать місту. Коли про це дізналися міські чиновники, то почалися сутички безпритульних з міліцією. «Коли я отримав повідомлення в соціальній мережі про те, що там відбувається, то вирішив допомогти мешканцям покинутих будинків. Я познайомився з цими людьми, дізнався, що у більшості з них нікого немає... Я симпатизую цим людям і думаю, що вони мають право на дах над головою. Певна частина відповідальності за них лежить і на мені», — говорить соціолог, активіст із Грузії Михаїл СВАНІДЗЕ.

Чи мають право бездомні жити в комунальних будівлях, які стоять пусткою? Це питання в Грузії і досі залишається відкритим. Воно об’єднало студентські групи та громадські організації, які шукають на нього відповідь разом з представниками держави. Якщо минулого року, коли це питання порушили вперше, на підтримку безпритульних виступити близько двадцяти осіб, то сьогодні їх — чотириста. Хоча людей не виселили, але активісти говорять, що поки немає якоїсь єдності і загального бачення, як потрібно діяти далі. Люди мовчать, аж доки щось не трапиться, наприклад, хтось з бездомних квартирантів помирає — і тоді питання обговорюють знову.

«Коли ми говоримо про протести та громадянську активність загалом, тут головне розуміти, що не можна бути професійним активістом. Важливо, щоб людина займалася чимось ще — так вона зможе ефективніше зі свого професійного боку підтримувати або протестувати проти якоїсь ініціативи», — упевнений Сванідзе.

Активісти говорять, що набагато простіше стояти за щось, якщо ти освічений і професійним поглядом дивишся на проблему, пропонуєш, як її можна вирішити.

Анна ПОЛУДЕНКО
Газета: