Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Українська наука: митарі та храми

Як Держбюджет-2016 переводить наукові установи практично під цілковитий контроль бюрократичних структур і до чого це призведе
8 грудня, 2015 - 18:00
8 ГРУДНЯ 2015 РОКУ. КИЇВ. АКЦІЯ МОЛОДИХ НАУКОВЦІВ БІЛЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ

Те, чого так і не змогли зробити більшовики, нині має всі шанси звершитися. Причому мимохідь, без якихось загальнонаціональних дискусій і суспільних ексцесів. У вигляді рішення Міністерства фінансів, оформленого як складова Державного бюджету-2016, що має бути ухвалений Верховною Радою.

Йдеться про фактичну ліквідацію Національної академії наук України (НАНУ) і так званих галузевих академій як бодай номінально самоврядних організацій, що керуються власними статутами та чинним українським законодавством. Де-факто і статути, і законодавство скасовуються, відтак наукові установи переходять під повний контроль бюрократичних структур. Якщо конкретно, Мінфін ініціює приєднання галузевих академій (аграрних, медичних, педагогічних, правових наук і Академії мистецтв) до НАНУ; вона оголошується правонаступником усіх прав і обов’язків галузевих академій, у тому числі на всі об’єкти права інтелектуальної власності, відповідальним виконавцем в системі Міністерства освіти і науки.

До 1 січня 2016 року має бути забезпечено передання закладів, установ та організацій, віднесених до відання НАНУ та галузевих академій, на фінансування через Міносвіти як головного розпорядника бюджетних коштів та НАНУ як відповідального виконавця. Ну а далі Кабмін займеться реорганізацією галузевих академій і проведенням суцільної інвентаризації їхнього майна (нематеріальних активів також). І нарешті Кабмін спільно з НАНУ повинен буде до 1 серпня 2016 року оптимізувати діяльність наукових інституцій і чисельність їхніх працівників, ліквідувавши неефективні структури.

ЦЕ — ТИПОВИЙ «НАЇЗД» ЧИНОВНИКІВ НА АКАДЕМІЧНУ НАУКУ

Вкотре наголошу: на таке не наважувалися навіть більшовики, вони — за всього їхнього ідіотизму та бандитизму — намагалися дотримуватися певних правил гри, «викручуючи руки» Академії наук і «чистячи» її склад, але все ж проводячи ці «новації» через рішення відповідних наукових інституцій.

Узагалі ідеї митарів з Мінфіну щодо реорганізації української науки — це щось на зразок дуже поганих анекдотів. Добре, можливо, НАНУ, Академія меднаук і Академія педнаук об’єктивно ставляться до об’єднання своїх структур. І, можливо, від цього в підсумку виникне позитивний ефект. Але аграрна академія... Це щось вельми й вельми специфічне. Тим більше Академія мистецтв. І як за пару тижнів, що залишилися до Нового року, можна здійснити докорінну зміну схем фінансування науки й управління нею? Як за наступні сім місяців «оптимізувати» наукові структури? На ґрунті яких критеріїв? І де ті «світочі розуму», які виставлять оцінки Іванові Дзюбі та Ярославу Яцківу, Сергієві Комісаренку й Антонові Наумовцю?

Я вже не кажу про те, що відповідна стаття проекту держбюджету — 30-та — порушує Бюджетний кодекс, бо ж до предмету регулювання закону про бюджет не належать адміністративні відносини з реорганізації держустанов.

Інакше кажучи, маємо типовий чиновний «наїзд» на академічну науку, або, якщо сформулювати образно, вторгнення митарів до храму. Так, цей храм обдертий, побудований за неоковирним архітектурним проектом, із подекуди потрісканими стінами — але все ж таки храм. Іншого храму науки в Україні немає. Він — в особі НАНУ — ровесник незалежної Української держави (Академія мистецтв, до речі, теж існує з 1918 року) та один із підмурівків її буття в найгірший, колоніально-геноцидний період квазідержавності.

І ось прийшли митарі, які взялися розпоряджатися храмом...

НАУКОВЦІ ВПЕРТО ПРАЦЮЮТЬ. ПОПРИ ВСЕ

Так, до вітчизняної науки та передусім до її управлінських структур чимало претензій — як у пересічних громадян, так і у пересічних працівників НАНУ й інших академій. Так, у нас за радянською традицією (обслуговування ВПК й ідеології як першочергові завдання науки) з’єднані докупи фундаментальні дослідження, технологічні розробки та соціально-гуманітарні студії. Так, у керівництві НАНУ й академічних інститутів — майже суцільна геронтократія, у лавах академіків перебувають недостойні персонажі, а гідні дослідники не мають належного визнання своїх здобутків — назву лише тих, кого добре знаю: історика Станіслава Кульчицького та філософа Анатолія Єрмоленка...

Але, з другого боку, в заяві президії НАНУ справедливо зазначено: «Фактичні бюджетні видатки на розвиток наукової сфери в Україні становлять близько 0,3% ВВП, тоді як навіть у національному законодавстві передбачено не менше 1,7%. Для порівняння: лідери економічного рейтингу Світового банку — Японія, США та Китай витрачають на науку відповідно 3,33%, 2,79% та 1,43% ВВП. Нормою фінансування науки для країн ЄС є 3% ВВП, а в Ізраїлі та Швеції — 4% ВВП. Державні витрати на діяльність одного українського вченого втричі нижчі за російські, у 18 разів — за бразильські, у 34 рази — за південнокорейські і у 70 — за американські». Додам до цього один штрих із власного досвіду: дві останні планові монографії наша дослідницька група надрукувала власним коштом, іншого варіанту оприлюднити їх не існувало.

І водночас за співвідношенням обсягів, укладених в інновації ресурсів та їхньої ефективності, Україна перебуває у провідній двадцятці країн світу. Чи не тому, що науковці, попри мізерні зарплати та майже ніяке матеріальне забезпечення своєї діяльності, вперто продовжують цю діяльність?

КІЛЬКА СЛІВ ПРО НЕВІГЛАСТВО

Зрозуміло, що віддача НАНУ й інших академій є далекою від ідеальної, але на основі її критеріїв її здатна оцінити бюрократична система? Скажімо, дослідження Резерфорда — якою була їхня народногосподарська цінність? А як виміряти досягнення Канта і Гегеля? Чи в наш час Соломії Павличко та Михайла Брайчевського? Можна, як один із критиків діяльності НАНУ, написати: «Якщо людина-практик почитає теми наукових робіт вітчизняних філологів, філософів, істориків, культурологів, то, м’яко кажучи, здивується, на що витрачається десятки мільйонів загального фонду. Не применшуючи важливості гуманітарних наук, фінансуватись вони повинні виключно за рахунок спеціального фонду, в т.ч. благодійних фондів». А можна поставити собі запитання: а може, «людині-практику» слід дивуватися з іншого — зі свого невігластва? У сталінські часи «люди-практики» вже успішно воювали з «формальною генетикою» і знущалися в газеті «Правда» та журналі «Крокодил» з мушки-дрозофіли. Що ж, «практики» домоглися тоді перемоги «передової мічурінської агробіології». В кінцевому підсумку ця перемога коштувала, зокрема, «випадіння» СРСР зі світової «зеленої революції»...

Дехто каже, що ефективність діяльності НАНУ й інших академій визначать західні експерти, коли проведуть аудит. Що ж, можливо, щось у царині точних (або ж фундаментальних) наук він дасть. А в царині соціально-гуманітарній, за умов панування в західних університетах не те що лівого, а часом лівацького гуманітарного дискурсу? Згадаймо, як свого часу цькувала Джеймса Мейса університетська наука США за те, що посмів звинуватити СРСР у геноциді українців. І згадаймо про недавні рекомендації науковців США побудувати в Іраку за американським зразком «поліетнічну іракську націю». А що сказати про чи не домінуючу не так давно «наукову» оцінку Путіна як «представника новітньої хвилі соціал-демократії»?

НА ПЕРШОМУ МІСЦІ — ПОТРЕБА В ІСТИНІ

Тим часом без потужних інституцій соціогуманітарних наук (самоврядних, а не поставлених у межі державно-бюрократичної організації, як-от Інститут стратегічних досліджень), без експертного прогнозування і планування ніякі путні перспективи перед Україною не вимальовуються.

Та повернімося до головного. Не годиться митарям (нехай і звуться вони нині Мінфіном) порядкувати храмами — в тому числі храмами науки. Не годиться діяти поспішно та бездумно — після втрати того, що залишилося від наукових шкіл і напрямків, відновити українську науку буде неможливо. Слід шукати інші шляхи розв’язання проблем із реорганізацією НАНУ й інших академій, коли інтереси митарів будуть на останньому місці, а національні інтереси та потреби в Істині — на першому.

Продовження теми: «Це прискорить відтік інтелекту»

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: