Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Як «відбутися Україні у великій історії?»

«День» представляє серію «Підривна література». «Прем’єра» — 13 вересня на Форумі видавців
10 вересня, 2013 - 10:06
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Уже одинадцятий рік поспіль до Львівського Форуму видавців «День» у рамках свого бібліотечного проекту видає новинку. Цьогоріч — «Підривну літературу». Це серія, яка складається з 15 «захалявних» книжечок. Оскільки книжки «захалявні» за форматом, відповідно інформація, вміщена в них, — концентрована (читайте — підривна). Вона спрямована на те, щоби підривати стереотипи. Стереотипи мислення й поведінки.

«...Складається таке враження, що сумнозвісний Берлінський мур (духовний) ще існує, ще стоїть — просто він «переїхав» на наші терени й тут таки, у рідній державі, розділяє два світи: світ вільної дії та вільної думки й світ віджилих рабських догм та стереотипів, — говорить головний редактор «Дня» Лариса Івшина, за чиєю редакцією вийшла серія «Підривна література». — А якщо пригадати, що, власне, сам Берлінський мур не було ніким підірвано, а було розібрано буквально по цеглині мільйонами людей, які були готові це зробити у потрібну мить, то світоглядне завдання, котре стоїть перед демократичним сегментом українського суспільства, можна сформулювати так: підривати «бункери» віджилого мислення, вивільняти думки людей і бути готовим до того моменту, коли випаде такий шанс, і цілком можливо, доведеться розбирати свій «Берлінський мур» всередині України (всередині кожного нас!)...»

А «підривною» сумішшю стала публіцистика Бориса Грінченка, Тараса Шевченка (його щоденник і листування), Андрея Шептицького, Дмитра Донцова, Симона Петлюри, Михайла Грушевського, Степана Бандери, Віктора Петрова, Єжи Ѓедройця, Михайла Хейфеца, Степана Бандери, Андрія Сахарова, Ліни Костенко, Юрія Шевельова та Валерія Марченка, Джеймса Мейса... До кожного з них написано «ввідний» курс. Авторами передмов стали: Сергій Грабовський, В’ячеслав Брюховецький, Володимир Панченко, Оксана Пахльовська, Євген Сверстюк, Богдан Тихолоз, Володимир Бойко, Станіслав Кульчицький, Ігор Сюндюков, Володимир Сергійчук, Ігор Гирич, Петро Кралюк, Іван Дзюба, Євгенія Сохацька...

«Підривна література» — це, фактично, тематичне та ідейне продовження серії «Бронебійна публіцистика», виданої торік. Можна сказати, що друга є своєрідним підсиленням першої. І навпаки. Інакше кажучи, для отримання внутрішньої свободи потрібне прочитання їх обох. Бо якщо порізно, то це означатиме, що якісь із хронічних хвороб суспільства можна пропустити. Рабство — захворювання комплексне.

«Прем’єра» «Підривної літератури» відбудеться на Львівському Форумі видавців — 13 вересня в Палаці Потоцьких (Дзеркальна зала). Початок о 14 год.

А і ось перші враження...

«ЦЕ НАСПРАВДІ БУДІВНА ЛІТЕРАТУРА»

Богдан ТИХОЛОЗ, заступник декана факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка:

— Минулого року під час презентації «Бронебійної публіцистики» на Львівському Форумі видавців, пригадується, я висловив упевненість, що п’ятнадцять книжечок цієї серії — це лише початок довготривалої війни за Україну в Україні, тож далі неодмінно буде, адже п’ятнадцяти пострілів замало для перемоги.

Дякувати Богу — і невгамовному редактору «Дня»! — цей прогноз невдовзі справдився, і сьогодні зацікавлений читач тримає в руках «Підривну літературу» — закономірне продовження (але, віриться, не завершення) не тільки попередньої серії, а й загалом багаторічної й багатогранної діяльності громади інтелектуалів (порівняно нечисленної, проте солідарної в основних своїх світоглядних засадах), згуртованої довкола газети «День» — безсумнівного лідера якісної української преси. Властиво, «підривної» діяльності, спрямованої на те, щоби, за влучною формулою Лариси Івшиної, зруйнувати духовний «Берлінський мур» усередині України й кожного з нас — мур, що досі відділяє нас від світу «вільної дії та вільної думки» і тримає в полоні «віджилих, рабських догм та стереотипів». Мур, який за своїми масштабами нагадує мені особисто навіть не Берлінський, а Великий китайський...

Ця свідома й шляхетна інтенція не може бути зреалізована інакше, ніж через реактуалізацію (отже, перепрочитання) ключових текстів національної світоглядної публіцистики та популяризацію закладених у них ідей — ідей, власне, не так руйнівних, як, навпаки, будівних.

Цього разу до нашого сучасника повертаються (а до декого й узагалі — вперше приходять) малознаний Тарас Шевченко — автор не тільки «Кобзаря», а й зразків епістолярної та діарійної (щоденникової) публіцистики, полемічні Борис Грінченко та Михайло Драгоманов, розважливий Михайло Грушевський та завше радикальний Дмитро Донцов, добрий пастир Андрей Шептицький та головний отаман Симон Петлюра, політичний лідер ОУН Степан Бандера та співзасновник МУРу Юрій Шевельов, легенда дисидентського руху Валерій Марченко та совість нашої сучасності — Ліна Костенко... Усі вони дуже різні й не у всьому між собою згодні (скажімо, Драгоманов критикував Шевченка, Донцов не любив Драгоманова, а Шевельов розвінчував «культ Донцова»...). А проте всіх цих речників і (незрідка) мучеників національної мислі об’єднувало (й об’єднує) єдине прагнення — створити українську Україну в Україні, спорудити спільний дім національного самобуття, гідний народу з древніми традиціями та європейським майбутнім.

Відтак, на мою думку, «Підривна література», попри комбативно-мілітарну назву, покликану привернути увагу широкого читача, пересічно збайдужілого до «великих слів великої сили», збудити його з духовного сну, — це насправді БУДІВНА ЛІТЕРАТУРА, література, здатна творити новий світогляд, нове мислення, нову людину, зрештою, нову націю й нову державу.

«України, якої прагнемо, ще нема, але ми можемо створити її в нашій душі», — стверджував один із головних творців підривної літератури (в лапках і без лапок), якого маю честь представити в цій серії, Дмитро Донцов. Віриться, що новий проект «Дня» — ще один крок до творення України, якої прагнемо. Вже не перший і ще не останній.

Дорогу ж здолає лише той, хто йде.

«СЬОГОДНІ ШЕПТИЦЬКИЙ ЩЕ НЕДОСТАТНЬО ПРОЧИТАНИЙ. ЯК, ЗРЕШТОЮ, І ШЕВЧЕНКО»

Петро КРАЛЮК, професор Острозької академії:

— Газета «День» уже другий рік реалізує цікавий проект, пов’язаний із публіцистикою. Минулого року це була «Бронебійна публіцистика». Цьогоріч — уже «Підривна». Можливо, минулорічне видання, яке викликало чималий резонанс, видається спокійнішим. Теперішнє ж може видатися більш радикальним. Маємо тут твори від Тараса Шевченка до Ліни Костенко. Причому серед перевиданих авторів є і Дмитро Донцов, і Степан Бандера, й Андрій Сахаров та чимало інших радикалів. Хоча є й Андрій Шептицький, якого радикалом не назвеш. Однак ця людина продемонструвала твердість та послідовність у багатьох принципових питаннях, виявляючи і мудрість, і мужність. Як на мене, навіть сьогодні Шептицький ще недостатньо прочитаний. Як, зрештою, і Шевченко.

Сподіваюся, що «Підривна публіцистика» викличе значне зацікавлення. А також змусить замислитися над багатьма речами.

«ПРО ЗМІНУ ЦІННОСТЕЙ І ЗМІНУ РЕАЛЬНОСТІ»

Володимир ПАНЧЕНКО, професор Києво-Могилянської академії, шеф-редактор «ЛітАкценту»:

— У «Підривній літературі» йдеться про не деструктивне руйнування чогось, а про зміну цінностей і зміну реальності. Передусім реальності тоталітарної — на демократичну.

«Підривна література» — це пошук відповіді на складне запитання: як відбутися Україні у великій історії? Гадаю, епіграфом до цієї серії можуть бути слова Григорія Сковороди: «Пізнай себе!» Цей вираз стосується не стільки кожного з нас, як країни в цілому.

А ще ця серія цікава тим, що створює дуже важливий образ інтелектуальної України. Вона дає можливість скласти уявлення про різні течії в українській політичній думці. Причому часом представлено імена опонентів, які в житті дуже гостро сперечалися одне з одним. Наприклад, Донцов і Шевельов були опонентами. Але вони тим і цінні, що бачили проблематику (та проблематика — національна) під різним оглядом. Цікаво, що серед представлених авторів — люди різних національностей: росіяни Донцов і Петров, наполовину росіянин Шевельов, єврей Хейфец, американський індіанець Джеймс Мейс, поляк Єжи Гедройц. Та, при всій строкатості етнічного походження, всіх публіцистів об’єднує те, що вони були патріотами України. Їхні праці, поміщені в «Підривній літературі», дають дуже чітке уявлення про значення культури як такої — чи української, чи японської, чи голландської. Без культури ні українська, ні японська, ні голландська нації не мали б такого значення для світу, як мають.

Наступний висновок, який напрошується, пов’язаний з утвердженням еліти. Еліти, без якої буття нації не може бути повноцінним. І це — проблема інтелекту нації, його збереження, примноження. Я б сюди додав ще думку про те, що кожній нації важливо мати свою буржуазію, яка була б відповідно зорієнтована. Теж питання еліти, її смислового наповнення та спрямованості.

Урешті, хочу згадати про національну самокритику. Національна самокритика — важлива терапія для кожного національного організму. Якраз на сторінках збірок «Підривної літератури» є чимало болючих, проте важливих і точних діагнозів. Починаючи з думки Бориса Грінченка про нашу байдужість до своїх великих людей і закінчуючи думкою Юрія Шевельова про те, що одним із трьох лютих ворогів України є провінційність. Над отакими спостереженнями про слабкі риси української вдачі варто задуматися, тому що процес лікування розпочинається зі встановлення діагнозу.

І насамкінець, в «Підривній літературі» важливою мені видається думка про те, що нам треба постаратися бути сильними. Колись Михайло Драгоманов висловив думку про те, що наївно думають ті українці, які вважають, мовляв, нас хтось інший порятує. Насправді світ не любить слабких. Світ рахується з сильними! Тож українцям треба стояти на власних ногах, треба бути сильними, консолідуватися в стратегічних питаннях і напрямах. Це — питання історичної перспективи.

«ПОРАДНИК І ПОДРАЗНИК»

Володимир БОЙКО, директор Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій:

— Напрошується запитання — а що підриває «Підривна література» та навіщо? Якби йшлося про «діяльність» із відповідним прикметником, то все було б просто, бо вона, відповідно до визначення, «...спрямована на скинення законного уряду, із застосуванням зброї і насильства. Навмисні дії з метою заподіяння збитку інтересам уряду, що не підпадають під категорії зради...» Вочевидь, мовиться про інше. Більш адекватним, мабуть, є таке трактування — інтелектуальна провокація, тобто щось створене в інтелектуальній сфері, щоб спонукати до роздумів і наступних осмислених і цілеспрямованих вчинків. Отже, до створення звичайного для демократичної спільноти способу взаємодії як між самими громадянами та їхніми об’єднаннями, так і владою. Власне, про такий підхід може свідчити добірка авторів — від щоденників Тараса Шевченка до творів Ліни Костенко... Більшою чи меншою мірою йдеться про постаті (Іван Огієнко, Степан Бандера, Юрій Шевельов, Валерій Марченко, Василь Стус, Михайло Грушевський), які все своє свідоме життя намагалися протистояти впливові обставин і домінуючих тенденцій, відстоюючи те, що вважали для себе першочерговим та принциповим. Часом ішли на прийнятні для кожного компроміси (щоправда, міра їх виявлялася різною), не залишаючи щонайменших сумнівів у щирості своїх прагнень так, що навіть їхня літературна праця трактувалася тогочасними державами та урядами не інакше як підривна діяльність.

Серед зазначених авторів чільне місце належить українсько-американському дослідникові та публіцистові Джеймсу Мейсу. Привідкриваючи завісу, скажемо, що у виданні надруковано статті останнього року його життя. Певною мірою вони частково автобіографічні — не в сенсі (в більшості випадків, хоча й не завжди), очевидця подій, але співпереживання та моделювання власної поведінки, її спонукальних моментів. Так чи інакше, наявні статті об’єднує тема Голодомору в Україні 1932—1933 рр. як геноциду українського народу. А ще перед нами — зроблений із легкою іронією та пронизливим болем опис життя україномовного американця в Україні початку 1990 рр. — тут читач знайде його враження від нашої країни ще напередодні здобуття незалежності та перших років по тому, почує розпачливий вигук: «...Інших народів історія навчала, завдяки їй вони захищалися». Та не Україну, яка боялася сама собі зізнатися в тому, що сталося.

Утім ми змінюємося. Часом не надто розуміючи — як і чому. Тож «Підривна література» — хороший порадник і своєрідний подразник для сучасників.

«МАК ЯК УОСОБЛЕННЯ «М’ЯКОЇ СИЛИ»

Анна ГАВРИЛЮК та Ірина ЗЕЛЕНЬКО, художниці, «День»:

— Цьогорічна хустка до певної міри не новий досвід у історії «Дня», адже ми маємо чудову хустинку створену 2011 року до 15-річчя газети «День» Лілією Пустовіт та Павлом Маковим. Проте яскравий аксесуар, як супровід книжкової серії — це вперше! На нашу думку, це унікальний проект і ми дуже раді, що отримали шанс долучитися до нього. Відправною точкою нашої ідеї слугувала «М’яка сила», уособленням якої ми обрали сповнену смислів квітку — мак. Також хочеться додати, що ми отримали величезне задоволення від роботи над цим проектом і дуже цінним для нас є злагоджена співпраця з творчим колективом! Сподіваємося що результат припаде до душі поціновувачам нової естетики «Дня».

Підготувала Надія ТИСЯЧНА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ