Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців
Євген Коновалець, український військово-політичний діяч, організатор ОУН

Знання історії малої батьківщини...

Це перший крок до пізнання країни
25 вересня, 2019 - 10:45

Цей матеріал хочу розпочати із фрази видатного вченого і археолога, творця національної школи істориків Володимира Антоновича. Він занотував її, ще будучи студентом університету святого Володимира: «Соромно жити в краї і не знати ні самого краю, ні його людності». Його численні учні і послідовники, серед яких і Михайло Грушевський, автор багатотомної праці «Історія України — Руси», цю думку в різних варіантах повторювали сотні разів. І підтверджували її своїми ґрунтовними працями.

За роки незалежності України ми отримали змогу дізнатися про історію свого краю вже без купюр та фальшивих інтерпретацій. Старше покоління за бажання може без остраху переучуватися. А ось нашому мільйонному студентству, учням шкіл це мають цікаво доносити викладачі і вчителі. З яким результатом вони це роблять? Підсумки ЗНО з такого важливого предмета за останні роки свідчать, що тут є великі проблеми. Рівень знань з історії України (та й географії) істотно впав. Така ситуація насамперед мала б стурбувати Міністерство освіти і науки , його управління і відділи в регіонах. Осторонь не мав би бути і відповідний Комітет Верховної Ради. Коли ж говорити відверто: цього я не спостерігаю чимало років. Така ж думка звучить зі шпальт низки авторитетних періодичних видань, серед яких я на перше місце ставлю газету «День».

Міносвіти, наприклад, у багатьох технічних вишах предмет «Історія» примудрилось звести до меншої кількості годин... Завідувачка кафедри соціального забезпечення та гуманітарних наук Луцького технічного університету, кандидат історичних наук, доцент Оксана Миколаївна Жук дала мені коментар з цього приводу: «Тепер вишам надано право на добровільний вибір кількості годин на викладання цього предмета. Він у нас називається «Історія української державності». Ми як мали в попередні роки 45 аудиторних годин, так і залишили. Ще стільки — надано студентам на самостійне опрацювання тем. Але це, звісно, мало. Бо що гріха таїти: чимало абітурієнтів приходять зі слабкими знаннями історії».

А що часто-густо чуємо з трибун і на ток-шоу від деяких нардепів? Не бачимо в телепрограмах основних каналів передач на просвітницькі теми. То про який рівень патріотизму, ролі державності широкого загалу може йти мова?! Зрештою, це продемонстрували й останні вибори глави країни і нових членів парламенту, під час яких популістські обіцянки та споживацькі настрої взяли гору. Для новообраних нардепів пан Разумков, крім тижневих занять у Трускавці, планує організувати ще спецкурс лекцій. Добре, якщо це допоможе підняти рівень їхніх знань.

...Ось тут дозволю зробити відступ. Повернусь у свої далекі шкільні та студентські роки. Вони припали на часи хрущовської відлиги. Наша незабутня вчителька історії Марія Саєнко — випускниця Глухівського педінституту — після закінчення вишу отримала направлення на Волинь і майже 30 років працювала в Доросинівській середній школі. Її добрим словом згадують сотні випускників за прагнення передати свої знання дітям хліборобів. У неї не було «любимчиків» і пасинків. Якщо не знаєш важливих хронологічних дат і пов’язаних з ними прізвищ, не сподівайся на «четвірку» чи «п’ятірку». Ми й досі пам’ятаємо організовані нею піші екскурсії в Берестечко, Дубно, Почаїв, в Колодяжне — музей-садибу Лесі Українки, поїздки в Брестську фортецю, Львів...

Започатковане нею краєзнавство стало доброю підмогою у вивченні історії Волині та України. Цю справу вже багато літ охоче продовжувала Наталія Сітовська, а нині — Ярослав Троцюк і Світлана Вавринюк. Світлини з походів і подорожей розміщують на спеціальних стендах і в альбомах. Колишні випускники — підприємці, фермери спонсорують такі поїздки, а кращим знавцям історії вручають книги цієї тематики. У Рожищенському районному відділі освіти молоді мені назвали ще низку шкіл, де учні здобувають хороші знання з історії. У цьому переліку — Копачівська ЗОШ (вчитель Сергій Янішевський), Переспівська (Юлія Романюк), Мильська (Ананій Фіщук), Залісцівська (Любов Романюк) та Рожищенські № 1 і 2 (вчителі Мирослав Максим’юк, Галина Степанюк та Лариса Свистунова і Світлана Яручик). До речі, тут учні та освітяни створили музеї історії своїх сіл і шкіл. Методичну допомогу надав їм районний краєзнавчий музей, який очолила два роки тому випускниця СНУ імені Лесі Українки Наталія Патійчук.

У пам’яті зафіксувалась моя зустріч у перші дні вересня біля входу в обласний краєзнавчий музей зі старшокласниками однієї з гімназій Луцька. У них я поцікавився метою відвідин закладу. «Хочемо більше дізнатися про історію своєї області», — відповів один із групи. «Це добре», — не втримався я від похвали.

— А ви, юні друзі, не проти, якщо поставлю декілька запитань? — продовжив спілкування. — Тим більше, що вже мали б чимало знати з попередніх занять і матеріалів преси та ТБ.

Отож, на засипку три: «Назвіть найстаріше місто краю?», «Коли була утворена наша область?», «Чи пам’ятаєте дату визволення Волині від німецько-фашистських загарбників?». Ось тут і почався різнобій у відповідях. Дещо допомогли мої уточнювальні запитання. Врешті ситуацію врятували дві дівчини.

Майже така невтішна картина була із третьокурсниками історичного факультету. «Ну, як же так: це ж ваш хліб — викладання історії», — покартав їх.

— Інтернет, «Вікіпедія» виручать, — бадьоро відповіли.

...Рвемося в заморські краї, а не знаємо історії та пам’яток рідної країни, краси і принад своєї малої батьківщини. Що при таких знаннях про Україну ми донесемо на рівні народної дипломатії до сердець наших закордонних друзів? Мабуть, не гоже з таким бідним багажем йти в Європу, жити в ХХІ столітті.

Вважаю, що з метою поліпшення викладання цього важливого предмета варто провести з’їзд вчителів історії України чи для початку — хоча б кущові наради та визначитися врешті-решт з головним підручником — фаховим, написаним цікаво, доступною мовою.

Василь ФЕДЧУК, краєзнавець, член НСЖУ Луцьк
Газета: