Ані багатство, ані влада, ані могутність і сила не окупить глупоти й не заступить мудрости; без мудрости сила чи значення буде в найліпшім разі робити враження якогось фізичного рідкісного явища, а лише мудрість буде імпонуючим духовним людським явищем.
Андрей Шептицький, предстоятель Української Греко-Католицької Церкви, Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський

Уроки Маргарет Тетчер для Європи

10 квітня, 2013 - 10:58
ЛОНДОН СУМУЄ / ФОТО РЕЙТЕР

Маргарет Тетчер більше шанували за кордоном, ніж у її власній країні. У Сполучених Штатах, а також у Центральній Європі її вважають героєм боротьби за економічну і політичну свободу.

Її бачення свободи і динамізму ніколи не було надто популярним — або сприйнятим — серед британського народу. Врешті решт, досягнення Тетчер були спотворені її власними помилками щодо складної політики Європи, яка швидко змінювалася в результаті розвалу комунізму.

Коли вона була прем’єр-міністром, багато британців її недолюблювали, здебільшого без вагомих причин. Упродовж своєї політичної кар’єри вона вела боротьбу на два фронти: проти соціалізму, а також проти можновладців. Інколи здавалося, що два фронти зливаються.

Британська політична еліта дотримувалася тактики, що базувалася на досвіді Великої депресії і Другої світової війни, встановлюючи високі податки і проводячи широкий перерозподіл ресурсів, аби мати можливість зберегти свої пишні ритуали, античну ієрархію, високі титули і привілеї. Результат — неефективність усіх структур, рекордна кількість масових заворушень серед робітників, низька продуктивність та економічний застій.

Тетчер хотіла змінити Британію відповідно до найкращих аспектів американського способу життя: вірою в потенціал особистої ініціативи і підприємництва і підходом до життя «можу все».

У політичному експерименті Тетчер був елемент випадковості. Її обрали лідером Консервативної партії, тому що більш гідний і відомий кандидат від правих сил викреслив себе з боротьби необачною і сумнівною промовою.

Вона безжально користувалася своєю жіночністю. Як лідер опозиції вона відвідала найстаріший і найконсервативніший коледж Кембріджського університету, аби звернутися до невеликої кількості консервативно налаштованих академіків. Оббита деревом кімната освітлювалась лише свічками в червоно-жовтих абажурах. Тетчер зауважила, що кімната більше схожа на нічний клуб, ніж на університетське приміщення, після чого зняла піджак і почала крутити ним над головою, ніби збиралася почати стриптиз.

Вона була досить нетерпимою до інших жінок у політиці, їй подобалося бути в оточенні чоловіків. Її стандартний спосіб політичної роботи базувався на флірті. Особисті почуття також були присутні і в зовнішній політиці. Вона дуже легко знаходила порозуміння з німецьким канцлером Гельмутом Шмідтом, соціал-демократом, і дуже важко з християнським демократом Гельмутом Колем. (Особиста приязнь між нею і Шмідтом була настільки очевидною, що один штатний співробітник якось зазначив: якби вона не була британським прем’єр-міністром, а він німецьким канцлером, вони пішли б під ручку прямо до спальні.) Щодо протилежного боку Рейну, Тетчер вкрай недолюблювала зарозумілого і аристократичного президента Валері Жискар д’Естена, проте налагодила вельми гарний контакт із спершу вкрай радикальним соціалістом Франсуа Міттераном. Здебільшого в неї були гарні стосунки з привабливим і приязним колишнім актором Рональдом Рейганом і погані зі знатним консерватором Джорджем Бушем-старшим.

Нехай сила і неприхований характер її особистих почуттів не вводять вас в оману, що її політика була повністю інстинктивною. Вона добре розумілася на політичній психології і практиці. Проводячи в Британії фіскальну реформу, вона ніколи не дозволяла, аби ідеологія вільного ринку підірвала інтереси її основних політичних виборців.

У неї були старомодні моральні принципи. Коли державні діячі Західної Європи і британські зовнішньоекономічні діячі хвилювалися, що «Солідарність» у Польщі поставить під загрозу стабільність відносин з Радянським Союзом, вона сміливо і правильно розпізнала, що співпраця з польською опозицією дасть змогу просувати там свободу.

Більшість фіскальних та економічних реформ було проведено протягом першого терміну її перебування на посаді. Незважаючи на всесвітній економічний спад на початку 1980-х років, вона наполягла на суворому скороченні бюджету. Вчені- економісти були обурені, і згодом 364 відомих вчених підписали протест проти недалекоглядності явно проциклічної політики Тетчер. Цей протест був опублікований у Лондонській The Times, яка на той час була друкованим виданням правлячої еліти. Проте її успішна лібералізація британської промисловості надихнула Центральну Європу, яка на початку 1990-х років боролася з економічним спадком комуністичного центрального планування. «Тетчеризм» також виявився придатною моделлю для політики стабілізації у Франції 1983 року, після двох охоплених кризою років експериментів. Успіх Жака Делора на посаді міністра фінансів Франції запустив процес відновлення дружніх відносин між Францією і Німеччиною.

На європейському рівні, британське бачення лібералізації також сформувало основні положення Єдиного європейського акта, підписаного 1986 року, на який рішуче вплинуло призначення Тетчер Лорда Кокфілда на посаду британського Європейського комісара. Європейська комісія Делора дуже серйозно ставилася до конкуренції, вважаючи її ефективним способом посилення економічного розвитку і процвітання.

Логічно, що Єдиний європейський акт потребував нового підходу до валютної політики на європейському рівні. Віра в силу ринку і конкуренцію, таким чином, підтримала сильний поштовх у напрямі європейської інтеграції, якій Тетчер так глибоко й інстинктивно не довіряла.

1990 року Тетчер пішла у відставку унаслідок перевороту в її власній партії, спровокованого політичними змінами, пов’язаними з європейською інтеграцією. Певною мірою вона стала жертвою успіху своєї власної політики, яка послужила моделлю для інших країн і стала викликом європейському устрою.

Сьогодні часто проводять паралелі між першою жінкою прем’єр-міністром Британії і Ангелою Меркель, першою жінкою- канцлером Німеччини. Їх обох висміюють економісти за прихильність до так званих простодушних ідей фіскальної моральності за несприятливих обставин.

Висунення переконливих аргументів на користь фіскальної дисципліни і ринкової економіки ще не гарантує успіху в політиці. У Європейському контексті це не лише складно реалізувати усередині країни, а й неминуче веде до складного вибору щодо майбутнього інтеграційного процесу.

Проект Синдикат для «Дня»

Гарольд ДЖЕЙМС — професор історії і міжнародних справ Принстонського університету, професор історії Європейського університету Флоренції. Фахівець з німецької економічної історії та глобалізації. Автор книжок «Створення і руйнування цінностей: цикл глобалізації», «Крупп: історія легендарної німецької фірми» і «Створення Європейського валютного союзу».

Гарольд ДЖЕЙМС
Газета: