Єдина ознака, за якою пізнаємо народ, до того ж ознака незамінна й остаточна – єдність мови
Олександр Потебня, видатний український мовознавець, філософ, доктор філології, професор

Чи «підпалять» Париж?

Усе розпочалося з запровадження екологічного податку (акцизу) на традиційні види пального
11 грудня, 2018 - 10:30
ФОТО РЕЙТЕР

Французькі протести, ініційовані рухом «Жовті жилети» і підтримані в деяких інших країнах, зокрема в Брюсселі — столиці ЄС, це, з-поміж іншого, — ще одне свідчення кризи Євросоюзу та ідеології глобалізму. Усе розпочалося із запровадження екологічного податку (акцизу) на традиційні види пального — дизельне і бензин, ціни на які у Франції і так високі. Головна мета нового акцизу — наблизити за вартістю експлуатації дизельні і бензинові автомобілі до новомодних і екологічно чистих електромобілів, які поки що безнадійно програють конкуренцію. Народові необхідність засіхання на його гаманець влада пояснила тим, що запровадження екологічного акцизу — це найефективніший шлях боротьби із глобальним потеплінням клімату, яке, якщо його не зупинити, загрожує страшними катастрофами на планеті Земля чи то 2040-го, чи то 2050 року. Тому, мовляв, треба негайно зупинити викиди парникових газів у атмосферу не пізніше 2030 року. У цьому пересічних французів переконує потужна телепропагандистська кампанія, що акцентує увагу на небувалих лісових пожежах і повенях. Мовляв, платіть, а то пожеж і повеней скоро буде набагато більше! Неначе їх раніше не бувало!

Найцікавіше, що більшість французів якраз готова платити, налякана алармістськими прогнозами. Хоча, якщо розібратися, борються вони з тим, природи чого не розуміють не лише пересічні обивателі, а й хоч трохи сумлінні вчені. Регулярним  спостереженням погоди у світі — менш як 200 років. Далеко не всі чинники, що впливають на клімат, досі виявлено, а вже виявлені часто-густо не виміряні. Наприклад, досі не навчилися оцінювати величину і зміну в часі внутрішньої енергії Землі та її вплив на клімат. Ми досі не знаємо, які температурні цикли існують у надрах Землі. І поки ми не знаємо основних чинників, що впливають на клімат нашої планети, вдаватися до якихось довгострокових дій, витрати на які можуть становити сотні мільярдів і трильйони доларів і євро, дуже ризиковано в усіх сенсах: і в суто метеорологічному і, що ще важливіше, в соціальному.

Але ті, кому вигідні розмови про глобальне потепління, воліють виділити лише один чинник, який, на їхню думку, веде до глобального потепління і дію якого можна виміряти й обмежити. Таким чинником виявилося поступове зростання середньої температури по планеті з одночасним зростанням вмісту в атмосфері двоокису вуглецю. Більшість учених вважають, що підвищення температури відбувається внаслідок зростання вмісту CO2 через промислові та автомобільні викидів. Але є меншість, яка пропонує прямо протилежну модель пояснення: вміст двоокису вуглецю в атмосфері підвищується внаслідок глобального потепління. І, чесно кажучи, цю теорію поки що ніхто не спростував. Але вона прибічників теорії глобального потепління через діяльність людини не цікавить зовсім. Адже якщо визнати, що глобальне потепління відбувається (якщо відбувається) з поки що невідомих нам причинах, то виявиться, що немає нічого, що можна було б контролювати й обмежувати. Але є також учені, які ставлять під сумнів сам факт початку глобального потепління.

Проте їхні викладки тих, хто надає гроші на кліматичні дослідження, не цікавлять. Адже якщо потепління немає і, навпаки, нам загрожує, нехай у віддаленій перспективі, новий льодовиковий період, під сумнів можуть підпасти багато ключових гасел екологів. Але міжнародним чиновникам — головним прибічникам теорії потепління клімату — критично важливо щось обмежувати і за щось стягувати з людей і бізнесу якісь додаткові податки і збори. У період підписання Кіотського протоколу головний перерозподіл коштів у межах боротьби із глобальним потеплінням передбачався між розвиненими країнами, і країнами, що розвиваються, для скорочення глобальної соціально-економічної нерівності. Але такого перерозподілу так і не відбулося, тому що ніхто не хотів платити за додаткові квоти на викиди парникових газів. А після Паризької угоди в рамках боротьби із глобальним потеплінням більший наголос було зроблено на вилучення коштів усередині країн на користь державних структур, а також структур Євросоюзу, тобто фактично на утримання тієї ж таки бюрократії. Закони, аналогічні французькому екологічному закону, вже ухвалено в 22 країнах ЄС.


ФОТО РЕЙТЕР

Цікаво, що в русі «Жовтих жилетів», з огляду на  телевізійну картинку, присутні, з-поміж інших, й екологи, які щиро побоюються майбутного потепління клімату. Але, попри це, вони вимагають скасування екологічного податку і взагалі зниження цін на «шкідливі» види палива. Річ у тім, що, запроваджуючи екологічні акцизи, адміністрація Еммануеля Макрона, як водиться, не врахувала наслідків. Виявилось, є один соціальний прошарок,  який пропонований екологічний закон ставить буквально на межу виживання. Це — представники малого бізнесу, зокрема значна частина фермерів. Вони представляють нижню частину середнього класу. У зв’язку з підвищенням ціни на пальне їхній бізнес стає нерентабельним, і вони ризикують поповнити лави безробітних. Оскільки вони в суспільстві становлять меншість, домогтися скасування екологічного податку ці люди можуть не просто за допомогою демонстрацій, а лише тоді, коли блокують магістралі та великих міст. Отже вони організувалися в рух «Жовтих жилетів» і цілком несподівано для влади поставили на вуха Париж, та й усю Францію, змусивши згадати про «червоний травень» 1968 року.

Тут принципова відмінність французького суспільства від російського. В Росії середній клас, робітники та інші верстви населення так і не змогли організувати масові й ефективні виступи проти пенсійної реформи, набагато непопулярнішої в Росії, ніж екологічний податок — у Франції. А до «Жовтих жилетів», як це часто-густо трапляється у Франції, долучилися різні погромні елементи — анархісти, ультраліві, ультраправі і просто криміальні злочинці почали громити і грабувати магазини і ресторани та палити автівки. Влада спочатку розгубилася і пішла на поступки, заморозивши запровадження горезвісного закону на півроку і навіть натякнувши на можливість його цілковитого скасування. Але «Жовтим жилетам» та іншим невдоволеним, які долучився до них, цього вже замало. Вони вимагають відставки президента й уряду. Влада тим часом поступово приходить до тями і минулої суботи безпрецедентними поліцейськими заходами і затриманням понад 1700 осіб змогла обмежити розмах виступів і погромів у Парижі. В Єлисейському палаці сподіваються, що майбутнє Різдво погасить протести. Проте не факт, що вони не поновляться після Новорічних канікул і не зростатимуть у міру наближення закінчення в червні мораторію на запровадження екологічного закону. Гадаю, що як мінімум «Жовтим жилетам» та їхнім прибічникам вдасться домогтися цілковитого скасування цього закону. Що ж до досягнення більш вагомих результатів у вигляді дострокових президентських і парламентських виборів, то це залежатиме від того, наскільки ці вимоги підтримають інші політичні рухи та партії. Поки що досягнення цього видається малоймовірним, але ж і виступів «Жовтих жилетів» ніхто не чекав і не зміг передбачати.

І останнє, про «російський слід» у паризьких протестах. Те, що Путін прагнув всіляко дестабілізувати західні демократії і для цього використовує реально існуючі проблеми, ні для кого не таємниця. Тому і Russia Today активніше, ніж інші, висвітлює безладдя у Франції, російські агенти перебувають у лавах протестувальників, а двоє з них, відомі тісними зв’язками з російськими спецслужбами, навіть розгортають у Парижі прапор «ДНР». Але було б наївним вважати, що рух «Жовтих жилетів» організовувала путінська агентура. Ні, він виник і розвиватиметься цілком незалежно від зусиль Кремля, який лише спробує набрати нові пропагандистські очки на критиці недосконалості західної демократії. Хоча з тими ж таки «Жовтими жилетами», якби ті спробували демонструвати в Москві, вчинили б набагато жорсткіше.


«МОЖЛИВО, РОСІЯ СПРИЯЛА РОЗПАЛЮВАННЮ ПРИСТРАСТЕЙ...»

Галя АККЕРМАН, директор російського бюро журналу Politique Diplomatic:

— Є реальне тло невдоволення, яке дуже успішно підігрівалося багатьма французькими ЗМІ, пов’язаними з особою Макрона. Йому лише 40 років, для президента це дуже молодий вік. Він освічений, я навіть сказала б, надзвичайно освідчений, розмовляє досить книжною мовою і може бути арогантним. Він неодноразово цілком щиро припускався дещо зневажливих зауважень щодо французького характеру, нелюбові до змін, небажання деяких категорій людей працювати. Усе це щоразу дуже тиражувала преса, і створювався певний клімат ворожості до Макрона.

Окрім того, минулого літа у нас була так звана справа Беннала. Йшлося про голову служби охорони президента, молоду людину, вихідця з Північної Африки, який був фанатично відданий Макронові, був головою його служби охорони, ще коли той був кандидатом. 1 травня тривали маніфестації, на яких, як це часто-густо у Франції буває, є велика кількість хуліганів, які користуються ними для того, щоб щось розгромити, а то й пограбувати. Беналлу надіслали туди як спостерігача від Єлисейського палацу, але він був одягнений як поліціянт і втрутився в дії поліції, допоміг затримати одне подружжя, перевищивши свої повноваження. Цю справу розтиражували. Усе літо ЗМІ говорили лише про «справу Беннала», були парламентські слухання, що голова служби охорони президента взявся не свою справу, брутально повівся з подружжям, яке, до речі, кидало якісь предмети в поліціянтів. Це теж створило клімат певної ненависті до Макрона.

Щодо економічних заходів. Макрон справді прагне відновити економіку Франції. Наприклад, дотримуватися правила, що дефіцит бюджету не має перевищувати 3%. Це правило, в якому Брюсселю відмовляють усі країни ЄС, Франція його систематично порушувала. Але річ у тім, що тільки-но ми переходимо за 3%, за позиками, які продовжує брати Франція, відсотки стають вищими. А якщо є дефіцит 3% бюджету, отже, він за рахунок чогось покривається, а саме за рахунок нових позик. Для цього було запроваджено режим суворої економії. По-перше, в усіх міністерствах. По-друге, було трохи підвищено податки на пенсію, при цьому Макрон мав виправдання, що краще трішки взяти у пенсіонерів, аби  трішки знизити тиск на тих, хто працює.

У Франції також є щомісячна додаткова допомога на житло тим, у кого низькі ресурси, зокрема іноземним студентам. Макрон зменшив цю допомогу, яка становить 200—300 євро, на 5 євро на місяць, що є дуже маленькою сумою. Але знову це дуже роздили ЗМІ: Макрон грабує бідних, а водночас скасував додатковий податок на дуже великі статки, окрім тих, у кого гроші в нерухомому майні. 3 млрд на рік — це замала сума для Франції. Проте від цього було виведено формулу «Макрон — президент багатих». Але насправді Макрон — президент середнього класу, тому що він намагається полегшити життя основній категорії французів — середньому класові.

А протест спочатку виник у середовищі тієї категорії людей, які привели до перемоги Трампа в Америці. Про це сказав також Стів Беннон, і він має рацію. У Франції теж є райони з депресивною економікою, де припинилося виробництво, наприклад на півночі Франції. І люди справді живуть бідно. Вважається, що у Франції 20% населення живуть бідно.

Але як вийшло, що зовсім незначний податок на бензин призвів до таких масових протестів і такого вибуху ненависті? Як кажуть, була петиція, яку спершу підписали лише 700 осіб, але потім вона почала циркулювати у соціальних мережах. Зараз розслідується навіть втручання Росії в це. Спостерігається, що приблизно 600 акаунтів у соціальних мережах, які раніше активно займалися Брекзітом та американськими виборами, повністю переключилися на французькі протести. Russia Today активно тиражує цю тему. Звичайно, Росія може бути зацікавлена в тому, аби у Франції був хаос, і можливо, Макрон врешті-решт піде у відставку і до влади прийде Марін Ле Пен. Можливо, Росія сприяла розпалюванню пристрастей, але вона не є тут головною силою. Головна сила, хоч як сумно мені це визнавати, це французькі ЗМІ. Наприклад, на каналі BFM останнім часом запрошували представників «жовтих жилетів», які відкрито закликали узяти силоміць Єлисейський палац і Матіньон, де перебуває прем’єр-міністр. У цій ситуації є велика ступінь відповідальності на французьких ЗМІ.

— У мережі з’явився список вимог демонстрантів, серед яких: переписати Конституцію, заборонити податки, вищі 25%, вийти з ЄС тощо. Що і хто стоїть за цим списком насправді?

— Значна частина цих маніфестантів — це або прямі члени «Національно фронту», або наближені до цієї політсили. Це популістські, абсолютно нездійсненні вимоги. Ми зрештою мало що знаємо про «жовті жилети», тому що це абсолютно анонімний рух без лідерів, узаконеної репрезентації, жодних голосувань. Людина просто надягає жовтий жилет і або мирно виходить на вулицю, або з ломом громить вітрини, намагається кудись вдертися. Хто писав ці вимоги, що вони відображають реально — не зрозуміло. Серед цих людей є багато анархістів. Є також так званий «Чорний блок», який завжди особливо займається грабежами, насильством тощо.

Марно говорити про те, що означають ці вимоги, коли ми навіть не розуміємо, від кого і як вони походять. Одне зрозуміло, що — це сплеск активності ультраправих і ультралівих сил, які не можуть себе проявити на якомусь іншому, парламентському рівні.

— Чи вдасться Макрону впоратися з цим неспокоєм у країні?

— Я можу лише сподіватися, що Макрон не поступиться цьому тиску. Наприклад, минулої суботи на протести вийшло 125 тис. осіб. Усе ж таки 125 тис. осіб у країні, в якій 65 млн мешканців, — це не масовий протест. Масовий протест, це коли на вулиці виходять мільйони, і Франція такі протести бачила багато разів. Можна сподіватися, що буде запропоновано якийсь діалог. Хоча я не впевнена, що він можливий. Є такий вислів про гру в шахи: «Ти робиш хід Е2-Е4, а супротивник ломом по голові». І я боюся такої ситуації. Не зрозуміло, як і в чому поступатися, коли керівництво грає за цивілізованими правилами, а у відповідь відбувається страшний протест із підпалами автівок, пограбуванням крамниць, оскверненням національних символів, як це було з Тріумфальною аркою.

Підготувала Наталія ПУШКАРУК, «День»

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ