Київ часів олігархату

Густий туман, кип’яток на дорозі, одна автівка у проваллі, перекритий рух громадського транспорту — це не епізод фільму-катастрофи, а київські реалії. У середу, 13 листопада, на перетині вулиць Шота Руставелі та Саксаганського сталося масштабне пошкодження теплової мережі діаметром 400 міліметрів, у результаті чого стався вилив гарячої води на проїжджу частину. Так офіційно звітують про надзвичайну ситуацію у комунальному підприємстві «Київтеплоенерго».

Кияни, що стали очевидцями події або коментували відзняті у соцмережах відео, виявилися більш красномовними. Писали, що ось де поділася вся гаряча вода столиці. Нагадаємо, із травня цього року постачальником гарячої води та опалення  стало КП «Київтеплоенерго» замість ПАТ «Київенерго». Доки тривав юридичний процес передачі повноважень від однієї структури до іншої, а «Нафтогаз України» відмовлявся постачати газ Києву, доки місто не погодиться взяти на себе борги «Київенерго», а це близько п’яти мільярдів гривень, кияни жили без гарячої води.

ЗНОШЕНИЙ СПАДОК

Інша версія містян, чому ж стався прорив, — місто так і не підготувалося до  опалювального сезону. До речі, наступного дня, 14 листопада, прорвало трубу на території житлового комплексу «Кофморт таун» на вулиці Регенераторній. Треба замінювати усі тепломережі, що за короткий проміжок часу неможливо просто фізично. «Київенерго» за 15 років користування теплокомунікаціями цим питанням не займалося, а місто не контролювало, як компанія дотримується узятих на себе зобов’язань. Як зазначив «Дню» директор аналітично-дослідницького центру «Інститут міста» Олександр СЕРГІЄНКО, у договорі між міською владою та ПАТ «Київенерго» йшлося, що всі кошти від господарської діяльності «Київенерго» підуть на модернізацію теплового господарства.

ФОТО УНІАН

«Однак цього не було зроблено. Статистика показувала, що з кожним роком число поривів теплотрас зростає. Однак «Київенерго» нічого не робило, щоб оновити ці мережі, тому що з комунального підприємства перетворилося на акціонерне по формі та по суті, тобто орієнтоване на здобуття прибутку, а не надання послуг, — додав Олександр Сергієнко. — Комунальне підприємство «Київтеплоенерго» орієнтоване на забезпечення послуг, а не на викачування грошей. Це принципова різниця між цими двома підприємствами. Я розумію, що киянам від цього не легше, але ми отримали такий спадок, що 70%—80% тепломереж Києва зношені, відпрацювали свій гарантійний термін експлуатації 25 років».

«Якщо є у когось претензії, то їх треба до пана Ахметова висувати (ПАТ «Київенерго» входило до групи компаній Ріната Ахметова ДТЕК. — Авт.). І слід готуватися, що будуть інші пориви. Головне, як швидко міська влада буде ліквідовувати ці аварії. Після господарювання Черновецького і Попова роботи нам залишилося чимало. І кияни мають це зрозуміти. Але як це не парадоксально, місто уперше за останні, мабуть, 10—15 років найбільш інтенсивно готувалося до опалювального сезону. Було виявлено та ліквідовано п’ять тисяч пошкоджень. Такого у Києві ще не робили», — додав експерт.

ТРУБИ НЕ ВИННІ

Та це крапля в морі. Адже за один літній сезон неможливо замінити майже п’ять тисяч кілометрів комунікаційних труб. Перший міський голова Києва Леонід КОСАКІВСЬКИЙ порівняв, що це відстань від Києва до Делі. За його словами, у 2017 році ПАТ «Київенерго» підрахувало, що на заміну теплотраси треба 10 мільярдів гривень.

«У 1996 році ми почали перекладати труби на попередньо ізольовані, які мають термін експлуатації удвічі більший, до 50 років, вони не допускають таких теплових втрат, відбувається менше витікання води через невеликі пошкодження. А потім ніхто цим не займався, — продовжив Леонід Григорович. — Усього цих попередньо ізольованих труб замінено на 7,5%. От і маємо старі труби, яким ніхто не займається, передову технологію ніхто не запроваджує, хоча кредити були, і труби купувалися, куди воно поділося, незрозуміло. І тільки от позаштатна ситуація — труби рве. Місто до зими не готувалося. Бо цей процес перебирання на себе мереж тільки завершився. А гідравлічних випробувань, які влітку завжди проводили, не було. От дали більший тиск, а труби прорвало. Завжди такі речі виявляли на етапі випробувань. Але питання не в трубі чи передачі повноважень. Це прояв загальної проблеми у державі та в Києві, коли вижимаються останні соки із старих мереж заради прибутків, у їхній розвиток ніхто нічого не вкладає. Зараз шукають крайніх, але від цього ситуація не зміниться. Монополісти між собою чубляться, хто кому що винен, а люди не мають тепла».

«Наскільки я пам’ятаю, цю дорогу нещодавно перекладали, це те ж питання. Якщо вже перекладали, то треба було дивитися на стан труби, змінювати всю інженерну систему, зливову каналізацію. Висновки треба робити, бо це перші загрозливі дзвіночки. Вони показали, що треба не рапортами бадьорими всіх заспокоювати, а працювати, — додав перший київський міський голова. — Кабмін гроші не дасть, якщо хтось на це розраховує. А місту треба за рахунок власної господарської діяльності вкладати гроші у систему міського господарства. Але я не бачу такої занепокоєності».

ТРЕБА ШУКАТИ ІНВЕСТИЦІЇ

Тепер кожна пора року дарує Києву свої сюрпризи. Улітку центральні вулиці міста пливуть після дощів, бо не працюють ливнівки. Узимку — латаємо пориви теплотрас. А комплексного підходу до вирішення проблеми як не було, так і немає. Не створюються спеціальні робочі групи чи комісії, які б розробляли певну програму розвитку міського господарства з урахуванням проблемних точок, усе завершується заспокійливими заявами, що у міста все під контролем.

Представник Президента у місті Києві та голова Київської міської державної адміністрації (1992—1993 роки) Іван САЛІЙ бачить один вихід із ситуації — шукати інвестиції: «Київська влада сподівається, що знайде інвестора, щоб передати комусь переоснащення теплотруб. Бо місту це дуже важко тягнути, і це практично неможливо. Але в нас такий бізнес-клімат, що мало хто погодиться на таку пропозицію. Може, за рік-два ситуація покращиться. Ще треба розуміти, що європейські компанії — це інші вимоги. Зараз ми поки заручники ситуації, але коли ввімкнули тепло, то комунальники подолали все ж таки 30 поривів.  Тобто іде становлення нової столичної структури».

У ситуації на Шота Руставелі Іван Салій не бачить нічого катастрофічного, зазначає, що раніше були ще масштабніші аварії. Але радить міській владі все ж таки взятися комплексно за заміну тепломереж. Так, коштів на це не вистачало за будь-якого міського мера. Але той факт, що майже 80% мереж зношено, нікуди не зник. Між тим, заступник голови Київської міської державної адміністрації Петро Пантелєєв після аварії у центрі міста зазначив, що на цій ділянці будуть замінювати тепломережі, а більш комплексно цим питанням займуться наступного року.

ГОЛОС IЗ FACEBOOK

Ми втрачаємо рідне Місто

Наша вулиця позташована в самісінькому центрі Києва, за рогом — Хрещатик, куди вже центральніше. Ресторани, стадіон, концертні зали, туристи, офіси, транспорт. Максимум навантаження і завдань — мінімум догляду і захисту з боку держави. Колись мила ажурна вулиця зараз майже повністю позбавлена зелених насаджень, геть завалена сміттям від ресторанів. По-варварському, по-свинському, по-бидляцькому. Будь-які спроби домогтися дотримання елементарних санітарно-гігієнічних норм, норм цивільного і житлового права, а також правил архітектурного благоустрою наражаються на універсальну відмазку «щільність забудов». Через цю щільність мешканці вулиці сплять практично на сміттєвих звалищах, на них же паркують автівки, норм тиші немає взагалі — лише в моєму будинку 2 нічних бари з музикою до ранку, довкола — ще кілька концерт-холів, музика на терасах і навіть на дахах. Періодично у цю щільність забудов нам намагаються втиснути ще й трамвай, хоча в доступності від однієї до 5 хвилин ходьби тут 6 станцій метро, 5 маршрутів тролейбусів, 5 автобусних і кілька маршруток. Висотні будівлі бізнесцентрів будують впритул, мало не на дахах столітніх будинків, навалюючи на старі комунікації всю потужність багатотисячних натовпів відвідувачів, їхній рух, шум і продукти життєдіяльності, знищуючи архітектуру стародавнього Міста, його двори, харизму, ауру, закриваючи небо, вбиваючи, знеособлюючи, стираючи сиву багатовікову історію з лиця землі. У результаті сьогоднішнього (йдеться про 13 листопада. — Ред.) прориву теплотраси, нам, наприклад, не лише вимкнули опалення (золотий рахунок за батареї за 10 днів жовтня за температури +15 за вікном становив 1959 грн), а й не обіцяють увімкнути взагалі. Нещодавно промайнула чутка, що просто в центрі вулиці, у синагозі мають намір будувати багатоповерховий готель. І нічого, що під ним метро, і нічого, що спорудження великої будівлі остаточно зруйнує старовинні будинки, що поряд, і нічого, що двір ймовірного готелю захопить прибудинкові території сусідніх будинків, і нічого, що вузька вулиця не дає змоги для паркування транспорту гостей готелю, автобусів, паркінгу тощо, і нічого, що будівля вище ніж 5 поверхів перекриє будинкам навпроти повністю небо і перетворить вулицю на глухий колодязь. Усе це нічого, коли вбачаються великі бариші. Тут можна начхати на щільність забудов, на Місто, на його історію, на людей і на тих, хто залишиться тут після нас. Якщо тут взагалі хтось і щось залишиться.

Цей автомобіль на фото не просто провалився під асфальт у історичній частині Києва. Так провалюється зараз вся наша історія, наші традиції, а з ними і наша сила і виправданість нашого життя. Ми втрачаємо рідне Місто, стародавнє, прекрасне, багатотерпляче і багатостраждальне, ми втрачаємо його любов і довіру до нас, ми не можемо його захистити від варварів і загарбників, які його шматують, спотворюють, ламають через коліно, гвалтують, каструють, рядять то в саван, то в жупан. Та й самі ми звикли лише брати у нього, нічого не даючи натомість, лише користатися, юзати, топтати, уривати, цупити.

Київ багато разів намагалися купити і продати, але він вистояв; його бомбили, висаджували в повітря, руйнували чужинці, але він відроджувався як Фенікс, він пережив війни, нальоти, набіги, навали, іго, революції, погроми, бомбардування, майдани. Він вижив. А ось чи переживе він нашу зраду, нашу руйнівну силу, нас, невдячних і байдужих дітей своїх? Найбільш руйнівний удар — від рідних, найстрашніший біль — ніж у спину від близьких. Ось у чому питання. Добраніч.

Анастасія РИБЧИНСЬКА, мешканка Печерська, письменниця, віднедавна — обраний керівник ОСН Будинкового комітету на вулиці Шота Руставелі