Полтава. Євромайдан. Перші підсумки

Несподіване рішення уряду зупинити переговори щодо Угоди про асоціацію з ЄС обурило мільйони громадян майже по всій Україні та спонукало багатьох із них вийти на вулиці. 22 листопада 2013 року, в день початку помаранчевої революції-2004, свій протест заявили й полтавці, які стихійно зібралися на мітинг біля стін обласної державної адміністрації. У руках вони тримали саморобні плакати «Полтава — це Європа», «Ні — окупації, за Асоціацію», «Вільна Україна у вільній Європі», «Ні Тайожному союзу», а також прапори України, ЄС і опозиційних партій. Тоді громадяни ще мали сподівання, що масові акції загальнонаціонального масштабу таки змусять Президента Януковича підписати у Вільнюсі Угоду про асоціацію. Однак після провалу України на саміті «Східного партнерства» і силового розгону мирного мітингу на майдані Незалежності в Києві ці ілюзії було розвіяно остаточно. Позбулися їх і полтавці, які 1 грудня минулого року вийшли на доволі численну, за місцевими мірками, маніфестацію, а поблизу ОДА було встановлено інформаційний намет.

ТОЛЕРУВАННЯ ПРОТЕСТУ

Заходи в Полтаві відбувалися кілька разів на тиждень, переважно у вечірній час. Активісти Євромайдану влаштовували пікети обласного управління МВС із вимогою повернути загони «Беркуту» додому, лежачі протести під стінами ОДА й агітаційні мітинги біля університетів, скандуючи: «Молодь нації — за євроінтеграцію». До цих проявів громадянської позиції полтавська влада ставилася загалом толерантно, навіть робила спробу «круглого столу» з провідниками місцевої опозиції, проте діалог в ефірі ОДТРК «Лтава» не вдався: опозиція зробила заяву, встала і пішла. Тож фактично єдиним, хто обстоював позиції проєвропейської частини суспільства, був архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір. Окрім того, владика брав участь у народних вічах, а у Свято-Успенському кафедральному соборі наприкінці січня відправляли службу за загиблими в Києві євромайданівцями. Також перед полтавцями виступав і настоятель парафії Пресвятої Трійці УГКЦ отець Юрій Кролевський. Тим часом деякі священики УПЦ (МП) писали у блогах на місцевих сайтах про загрози, які тягнуть за собою всі революції, та заохочували паству до християнської смиренності.

Незважаючи на протести, полтавська влада демонструвала зваженість — навіть тоді, коли країною покотилася хвиля стурбованих заяв місцевих рад про політичну ситуацію, в яких депутати закликали Президента навести лад у державі. На відміну від луганських і кримських колег, які запропонували главі держави запровадити в Україні надзвичайний стан, Полтавська обласна рада прийняла ухвалу, позбавлену радикалізму, вислухавши перед тим точку зору провідників Євромайдану. Єдиним, хто наполягав на введенні НС, був лідер фракції комуністів Олександр Масенко. Утім, його пропозицію не було враховано в остаточному тексті заяви. Міська ж рада взагалі не спромоглася висловити офіційну позицію: опозиційну ухвалу (з вимогою відставки Президента і ВР) навіть не поставили на порядок денний голосування, тому що забракло голосів, однак і провладний варіант теж не отримав достатньої депутатської підтримки.

По-справжньому демонструвати свою стурбованість влада почала, коли перед нею замайоріла перспектива захоплення будівлі ОДА, до якої стягнули небувалу досі кількість правоохоронців у обладунках. Але штурму і силового протистояння як такого в Полтаві не відбулося. 25 січня мітингувальники зайшли в обласну раду, проголосили створення Народної Ради, заборонили (декларативно, звісно) Партію регіонів і КПУ та почали формувати загони самооборони. Щоб у влади і правоохоронців не виникало претензій, народні депутати від Полтавщини організували там цілодобовий прийом громадян, а щоб убезпечити протестувальників від дій силовиків, на вході до облради звели барикади.

ОПОЗИЦІЯ У БРАСЛЕТАХ

Від губернатора області Олександра Удовиченка опозиція зажадала добровільного складення повноважень і виходу з лав Партії регіонів, на що посадовець не погодився. Проте він висловився за діалог із політичними опонентами. Незабаром розмову голів — ОДА Удовіченка й облради Івана Момота — з нардепами Юрієм Бубликом, Олегом Сиротюком (ВО «Свобода»), Сергієм Капліним («УДАР»), Валерієм Головком (ВО «Батьківщина») та керманичами полтавського Євромайдану — Петром Вороною («УДАР») і Олегом Пустовгаром («За Україну!») показали в ефірі обласного телебачення. Та й у новинах ОДТРК «Лтава» почали виходити сюжети про мітинги в Полтаві, котрі державні та комунальні мас-медіа раніше воліли не помічати, на відміну від приватних видань і телеканалів. Щоправда, для того, щоб прорвати цю блокаду і домогтися хоча б збалансованої подачі інформації, євромайданівцям довелося пікетувати «Лтаву», гендиректора якої Миколу Ляпаненка також закликали вийти з ПР.

У той час як губернатор і голова облради шукали компромісу з опозицією, прокуратура Полтавщини порушила справу за 341 статтею Кримінального кодексу (захоплення державних або громадських будівель чи споруд). Крім того, прокурор області Андрій Миронов заявив, що до подій у Полтаві причетні групи молодиків, спеціально привезених із західних регіонів України для організації провокацій. А прес-служба УМВС повідомила, що один полтавський свободівець планував замовне вбивство голови Машівської райдержадміністрації та депутата облради. Ці «жахалки», однак, не подіяли на учасників Євромайдану, які не збиралися звільняти будівлю облради до виконання їхніх політичних вимог. За кілька днів заяви міліції було спростовано.

Тоді влада знайшла інший спосіб позбутися протестувальників і влаштувала їм комунальну блокаду, відімкнувши світло й водопостачання. Для ще більшої демонстрації своєї сили вона влаштувала антимайдан під гаслом «Збережемо Україну!», на який звезли кілька тисяч працівників підприємств, бюджетників і пенсіонерів ледь не з усієї області. Усі вони мали продемонструвати одностайну підтримку курсу Президента Януковича та засудити опозиційних «фашистів», котрі зазіхають на «стабільність» і «покращання». Паралельно з цим було створено «незалежні» громадські організації, члени яких — «молоді регіонали» й адепти «Украинского выбора» — виступають за спокій, конструктив і єдність країни, проблеми котрої слід вирішувати не на майданах. Відмітилися полтавські регіонали й на одіозному форумі первинних парторганізацій у Харкові, де було створено «Український фронт» Добкіна — Кернеса. Можливо, його філія буде в Полтаві.

Зусилля влади не пройшли марними: за мудрими словами про пошук компромісу та недопущення силового сценарію надійшла черга рішення Октябрського (так, навіть не Жовтневого!) суду Полтави щодо голів обласних осередків ВО «Свобода» й «УДАРу». Романові Чабановському й Петру Вороні присудили по два місяці цілодобового домашнього арешту (останнього, до речі, нещодавно відвідав лідер партії Віталій Кличко). Нині як свідків допитують сотників Самооборони Юліана Матвійчука й Анатолія Ханка, прозоро натякаючи іншим протестувальникам про можливу відповідальність. Із кінця січня електронні браслети носять удома четверо учасників кременчуцького Євромайдану, яких Автозаводський районний суд міста не дозволив узяти на поруки. Пізніше, 11 лютого, суддя Олександр Лободенко, який займався зокрема справою про спробу захоплення Кременчуцької міськради, був поранений вогнепальною зброєю й помер у лікарні. За словами слідчих прокуратури, основна версія вбивства — професійна діяльність.

Попри те, що Євромайдан у Полтаві фактично опинився без двох лідерів, протести не припиняються, найбільш масові вони у вихідні. Щоправда, облраду, яка була своєрідним «форпостом свободи» на Полтавщині, 16 лютого все-таки довелося звільнити — на виконання закону про амністію та за вказівкою Ради ВО «Майдан». Хоча не всі мітингувальники з ентузіазмом зустріли новину, але цей крок дозволяє сподіватися на звільнення з-під домашнього арешту опозиціонерів, соратники яких на волі вже розроблять план дій у нових реаліях.