Вибір зроблено. Тепер — реформи!

Перед виборами ми неодноразово підкреслювали, що суспільство виставило високу планку політикам. Передусім, це пов’язано із відомими подіями, які відбулися в Україні за останній рік. Так от, під час голосування 26 жовтня  на позачергових парламентських виборах громадяни підтвердили свій рівень. Навіть із запропонованого недуже якісного меню партій, вони зробили якісний вибір. Він пов’язаний із відстоюванням національних інтересів і європейським вибором України. Чи візьмуть цю планку політики? Чи стане нова Рада кардинально іншою? Адже народ зробив свій вибір, далі мають бути реформи.

Знову ж таки, як і під час президентських виборів, доводиться говорити про аванс довіри майбутнім народним депутатам. Адже за час передвиборчої кампанії, вони, за невеликим винятком, проявили себе як носії старих підходів. Отже політикам доведеться підтягуватися. Кому саме? До парламенту точно потраплять лідери парламентських перегонів — партія «Блок Петра Порошенка» та партія «Народний фронт». Також до Ради проходять: «Самопоміч», «Опозиційний блок», Радикальна партія Олега Ляшка, «Батьківщина». На межі прохідного бар’єра знаходиться «Свобода». Мажоритарники — окрема тема. 

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Які особливості цих парламентських виборів?

Перша. Низька явка — 52,42%. Є об’єктивні причини — не голосували виборці анексованого Росією Криму та окупованої частини Донбасу. Найвища явка традиційно в західних областях: Львівська — 70%, Тернопільська — 68,28%, Волинська — 64,85%, Івано-Франківська — 63,73%. Найнижча на півдні, сході України та в Закарпатті: в Луганській області — 32,87%, в Донецький — 32,4%, Одеській — 39,57%, Закарпатській — 44,67%. Але є і інші причини. В першу чергу, набирає обертів розчарування в усіх партіях, особливо після того, коли люди віддають свої життя, а політики не змінюються. Ще одна причина — громадські активісти і інші лідери, які користувалися довірою, так і не змогли сформувати свою політичну структуру, а стали частиною усталених партій.

«Активність людей дуже слабка, особливо порівнюючи з президентськими виборами. — коментує «Дню» голова 716-ї київської дільничної комісії Андрій Дідков. — Люди думають, що для них це не є важливим. Але ж це відбір партій до Верховної Ради. На президентські вибори прийшли навіть ті, хто ніколи не ходив голосувати. Мабуть, люди зараз думають, що немає чого ходити на вибори до ВРУ. Разом з тим, всі, хто прийшов голосувати, ставляться до виборів дуже серйозно — вони визначились зі своєю партією та кандидатом, який буде представляти їх інтереси у Раді. Все, що стосується організації виборів, то вони проходять добре. Ми дивимось, щоб був порядок, організованість. Члени комісії та спостерігачі попереджені, всі навчені та працюють відповідно».

НОВОАЙДАР, ЛУГАНСЬКА ОБЛАСТЬ. 26 ЖОВТНЯ 2014 РОКУ / ФОТО РЕЙТЕР

«Ці вибори повинні дещо змінити країну, адже балотується багато молоді та людей, налаштованих радикально. Люди намагаються обирати не тих, хто був при владі, а більш молодих лідерів, — коментує виборець Анатолій на згаданій виборчій дільниці. — Президентські вибори слабко змінили країну, але залишається надія на нову Верховну Раду. В цілому громадяни цього разу не дуже цікавляться виборами, адже їм набридла політика та постійні розмови. Особисто я голосував за радикальні зміні у Раді, оскільки від неї більше залежить наше життя та добробут».

Друга. Результат партії прем’єр-міністра Арсенія Яценюка та спікера парламенту Олександра Турчинова — «Народний фронт». Від експертів ще під час перегонів, а особливо після результатів, неодноразово доводилося чути, що рекламна кампанія «Народного Фронту» є найпотужнішою та однією з найпрофесійніших. Її керівник політтехнолог Сергій Гайдай тепер для багатьох своїх колег, особливо молодших, взірець. Ну, і треба віддати належне, за підбором команди, її збалансованістю, впізнаваністю облич в порівнянні з іншими політична сила Яценюка виглядала солідніше.

«Наша партія зробить все, щоб люди цьому парламенту довіряли. Впевнений, що те ж саме робитиме «Самопоміч» і всі інші, — коментує «Дню» член «Народного фронту» Антон Геращенко. — Загалом, мета цього парламенту — змінити всю країну. Подивіться наш ВВП та ВВП Сингапуру і все стане ясно. Весь час ми стояли на місці та не розвивались — країну грабували для інтересів різних олігархічних груп. Нам треба зробити так, щоб країна стала заможною. Ми розраховуємо на 50-60 місць по списках і близько 40 мажоритарників. Я думаю, що в уряді буде головою Арсеній Петрович Яценюк. Головою ВРУ ми пропонуватимемо Олександра Турчинова. Щодо міністрів ми будемо радитись із іншими партіями в коаліції. Місце «Свободи», я думаю, тепер вакантне».

Третя. Прорив партії мера Андрія Садового «Самопомочі». Третє місце цієї політичної сили є найбільш позитивним сигналом позачергових виборів. Відбулася своєрідна акумуляція голосів виборців, які прагнуть бачити в парламенті нові правила і нові обличчя. Ставка Садовим на молодь, яку очолила відома громадська активістка Ганна Гопко, стала виграшною. Конкурент у цій ніші (принаймні, так вони себе також позиціонували) — «Громадянська позиція Анатолія Гриценка» програла і до парламенту не потрапила.

У передвиборчому штабі «Самопомочі», звичайно, була радісна і переможна атмосфера. Але не ейфорія. Свій результат майбутні депутати сприйняли досить таки стримано і всі підкреслювали свою відповідальність перед виборцями. «Це не сюрприз і не сенсація, — заявила під час прес-конференції Ганна Гопко, — Майдан і Україна заслужила на таку політичну силу. Ми привнесемо в парламент нову політичну культуру». В свою чергу, присутній на прес-конференції Єгор Соболєв наголосив, що зняття депутатської недоторканості буде одним з перших кроків «Самопомочі» в новій Раді.

Одним з головних питань було, чи увійде партія в парламентську коаліцію. Про це представники «Самопомочі» говорили не дуже охоче. Але... «Якщо ми підемо в коаліцію, то це буде не пропрезидентська, а проукраїнська коаліція», — сказала Гопко. «Коли ж говорити про коаліцію, то ми налаштовані на конструктив, — коментує «Дню» представниця «Самопомочі» Альона Бабак. — Ми взяли перед виборцями велику відповідальність, а коаліція це один з механізмів реалізації наших обіцянок. Щодо посад в уряді, то на кожну посаду має бути фаховий конкурс, де перемагати повинні кращі».  

Четверта. Нарешті в новій Раді не буде комуністів. Неспроможність політиків заборонити Компартію протягом років незалежності призвело до того, що виборці самі винесли вирок. Але за цей час «мавр» встиг зробити свою чорну справу. В цьому ж пункті можна відзначити проходження до парламенту колишніх регіоналів під соусом «Опозиційного блоку» та провал партії Сергія Тігіпка «Сильна Україна».  

Більш детально про результати виборів та майбутній розклад в парламенті розповідають експерти «Дня».

КОМЕНТАРІ

«ТЕПЕР ТРЕБА ДАТИ МОЖЛИВІСТЬ ДЕПУТАТАМ ПРАЦЮВАТИ, А НЕ ВИРІШУВАТИ ПИТАННЯ ГОЛОСУВАННЯ ОХЛОКРАТИЧНИМИ МЕТОДАМИ»

Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, заступник директора Iнституту соціології НАН України:

— Два фактори визначили низьку явку виборців. Вона була б десь на рівні 60%, якби частина людей не емігрувала або мала можливість голосувати на окупованій частині Донбасу. Враховуючи те, що частина людей розчарувалися у своїх попередніх обранцях, але ще не налаштовані голосувати за проєвропейські сили, вони вирішили просто не йти. Це стосується не тільки Донбасу, а й частини півдня країни. Але в інших регіонах явка є достатньо високою.

Щодо високих результатів «Народного фронту». Соціологи напередодні виборів проводили попередні опитування, які показували інший рейтинг цієї партії. В історії української соціології були помилки в кілька відсотків, але понад 10% — це цікавий феномен, який потребує вивчення. Як на мене, Яценюку вдалося створити новий образ посадовця — в нього у першого з’явилися елементи нового політичного дискурсу, коли людей не просто намагаються заспокоювати та виправдовуватися перед ними, а говорять про складнощі та проблеми уряду. І цей шок нового дискурсу міг подіяти на багатьох.

Але цікавим є те, що цей вплив і зміна в суспільних вподобаннях відбулися за кілька тижнів. Звісно, люди могли розчаруватися в політиці Президента, але малоймовірно, що це б сталося за десять днів. Відповідно, рейтинг «Блоку Петра Порошенка» також змінився — очікували 25— 30%, а отримують близько 21%. Ці голоси скоріше відійшли до «НФ». Можливо, виборці в останній момент вирішили збалансувати владу: вони збагнули, що президентська сила була б домінуючою, і опозиція стала б другорядною. Громадяни вирішили підстрахуватися, щоб хоча б дві сили могли визначати політику в Україні. Це — механізм забезпечення бодай біполярної конструкції в парламенті.

Щодо виходу «Самопомочі» на третє місце. Вона є популярною на Західній Україні після падіння рейтингів «Свободи». Є символічним, що на окрузі Ірини Фаріон перемогла саме представниця «Самопомочі». Мер Садовий також є достатньо популярним в цьому регіоні. Окрім того, в списках партії — знакова постать Семена Семенченка, яка символізує початок недержавного спротиву українців російській агресії. Третій фактор успіху цієї політичної сили — її новизна. У суспільстві є запит на нову політичну силу, яка має чітку проєвропейську позицію та ще не розчаровувала виборців.

Що стосується проходження «Опозиційного блоку» та провалу «Сильної України» Сергія Тігіпка, то електоратом останнього були прогресивні люди зі сходу, які не хотіли голосувати за більш «радикальних євроінтеграторів». Тепер, можливо, він цих виборців частково втратив, а частково вони не пішли на вибори. Є й стійкий електорат, який орієнтований на покращання відносин з Росією без європейського вибору. Ці 10% проголосували за ту політичну силу, яка їх репрезентує. А Сергій Тігіпко в цьому плані є занадто гнучким. Але цей результат не є небезпечним — більш небезпечною ситуація була б, якби люди із власною думкою не отримали представництва в парламенті. Окрім того, опозиція у владі має бути. Наша країна була практично розколота навпіл за своїми політичними та геополітичними поглядами. Зараз це змінилося на користь європейського вибору, але все ж залишається певна кількість людей на півдні та сході, які мають стійкі вподобання.

Компартія вперше в історії України не проходить до парламенту. І чудово, що її не встигли заборонити до виборів, адже це була б дуже велика помилка. Тож такий вирок зробив виборець. І тепер КПУ взагалі нікого не цікавитиме.

У результаті вважаю цей парламент перехідним — для вирішення нагальних питань. Це й загроза війни, й два найближчі роки економічної скрути, й необхідність розпочати реформи. Далі, коли ситуація буде більш сталою, можливі ще одні позачергові парламентські вибори Ради, яка визначатиме перспективу країни на десятиліття. Перехідність парламенту також передбачає його конфліктність. І партії, які не ввійдуть до більшості, висловлюватимуть своє невдоволення владою. Можливо, це призводитиме до внутрішніх конфліктів у Верховній Раді або зовнішніх конфліктів — Верховної Ради з суспільством. Але, можливо, в нового парламенту відповідальність за країну переважатиме над власними амбіціями, тоді навіть опозиційність існуватиме в нормальних демократичних рамках.

Щодо «сміттєвої люстрації» та накалу пристрастей в суспільстві напередодні виборів, то є сподівання, що це піде на спад, бо в Україні існує представницька демократія, а не охлократія. Суспільству була надана можливість зробити вибір. Тепер треба дати можливість депутатам працювати, а не вирішувати питання голосування охлократичними методами.  Інакше це може погано закінчитися для країни. Тому парламентські партії повинні домовитися, що хоча б вони не приводитимуть людей під стіни Ради.

«ВИБОРИ В РАДУ РОБЛЯТЬ ЩЕ ВИЩОЮ ЦІНУ ДЛЯ РОСІЇ, ЯКЩО ВОНА РОЗПОЧНЕ НОВИЙ ВИТОК ПРЯМОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ»

Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, незалежний журналіст, Москва:

— Цілковито правильно було зроблено те, що ці вибори проходили в такі терміни. У такій ситуації треба щонайшвидше сформувати повноцінні легітимні органи влади. Головне, що в самій Україні ці вибори буде визнано легітимними. Важливо і те, що вони відбулися без особливих ексцесів, жертв і провокацій.

Потрібно, щоб у Раді була сформована нова коаліція і конституційна більшість  прихильників проєвропейського вибору.

Тепер, коли в українській політиці закінчився перехідний період від режиму Януковича до формування нового, ступінь відповідальності у влади за майбутнє України зростає до історичної.

Тепер для «Блоку Петра Порошенка», «Народного фронту» і решти політичних сил, які пройшли до Ради, починається історична місія. Це стосується і «Опозиційного блоку», для якого також важливо не стати структурою, яка займатиметься співучастю у війні. Не виключено, що Росія може використовувати цю силу як своїх агентів.

Тепер українській владі потрібно переходити до дуже рішучих кроків, до створення  європейських стандартів держави. Місія України і нової влади полягає в тому, щоб Україна змогла створити каркас європейської державності. Це буде найкращою відповіддю на будь-які спроби не пускати її до Європи.

Навряд чи без навідних запитань ми почуємо оцінку українських виборів із вуст Путіна. До того, як його прямо не запитають про вибори в Україні, він взагалі нічого не буде про них говорити.

Можливо, через деякий час про них скаже Сергій Лавров. Але зараз ми або зіткнемося з мовчанням перших осіб, або з абстрактними заявами.

Набагато важливіше те, як Росія ставитиметься  до так званих виборів у «ЛНР» і «ДНР». Мало сумнівів, що Росія говоритиме, що не визнає підсумки парламентських виборів в Україні. Вона намагатиметься опосередковано визнавати підсумки виборів у «ЛНР» і «ДНР».

Після того, що президент Росії говорив на засіданні Валдайського клубу — його уявлення про світ зрозуміло. Він як не визнавав, так і не визнає української державності. При цьому Путін намагатиметься грати на те, щоб якимось чином Росія брала участь у формуванні нового світового порядку. Один з найважливіших процесів, які відбуваються зараз у Росії (для розуміння того, що вона далі робитиме), — хвиля позовів, які майже синхронно подали російські банки і компанії до суду Європейського Союзу з приводу скасування санкцій. Це точна ознака того, що була дана політична команда, а також ознака, що Росія починає розуміти, що санкції працюють.

Російська влада буде змушена визнати легітимність українських  виборів, принаймні не кажучи про це вголос. Питання в тому — що вона далі робитиме.

Проте Росія досі може знайти в українському політикумі людей, з якими можна вести закулісні торги. Враховуючи чекістське минуле Путіна, треба розуміти, що  йому більше властива і зрозуміла закулісна політика, ніж відкриті процедури і нормальний дипломатичний діалог. Такі спроби триватимуть. Проте проблема в тому, що стратегічного бачення ситуації як не було спочатку, так і немає. Нині немає поняття «політичний інтерес Росії», є деяка політика Путіна, якій з більшою або меншою радістю підкоряються в його оточенні.

Головною метою Путіна було — або цілковито знищити Українську державу,  або ні в якому разі не допустити зближення України з ЄС та її відходу з орбіти російського впливу. Цей інтерес — не дати Україні стати європейською країною — прослідковується і залишається.

Я гадаю, що російська політична еліта не має фундаментальних інтересів щодо України. Вона зараз є заручником того курсу, який проводить Путін. Складно сказати, як вона далі реагуватиме, тому що через закритість путінської політики абсолютно неможливо зрозуміти — чи є суперечності в близькому колі президента, чи немає.

Усе, що відбувалося в Україні з початку цього року — спроба Росії відволікти населення від власної економічної кризи, в яку занурюється країна. Зараз цю історію можна використати для ще більшого закручування гайок усередині Росії.

Імовірність відновлення протистояння на сході України існує в будь-який момент. Путін абсолютно не уявляє того, що є для нього перемогою в цій війні, і якою ціною її можна  досягнути. Судячи з його валдайської промови, він не усвідомлює того, яке місце і можливості Росії у світі.

Вибори до Ради, які відбулися і дали такі результати, роблять ще вищою ціну для Росії, якщо вона розпочне новий виток прямої війни в Україні.

«КАТАСТРОФА ДЛЯ ПУТІНА І ПРЯМИЙ РЕЗУЛЬТАТ ЙОГО АГРЕСИВНОЇ ПОЛІТИКИ...»

Джон ХЕРБСТ, екс-посол США в Україні, член Атлантичної Ради, Вашингтон:

 — Якщо екзит-поли точно відображають голосування на парламентських виборах, враховуючи мажоритарні округи, то результатом є приголомшлива перемога реформаторської і проєвропейської орієнтації. Це також катастрофа для Путіна і прямий результат його агресивної політики, яка «вимила» з українського електорату виборців, що найбільш скептично ставилися до повороту в Європу.

 Перші три партії, які лідирують, на цих виборах робили ставку на європейські  реформи. Крім того, партії Тягнибока і Тимошенко також потрапляють у Раду. Відтак на виборах загальна кількість депутатів, які виступають за реформи, становить приблизно 2/3 місць у парламенті. «Опозиційний блок» Бойка потрапляє в Раду, зате і партія Тігіпка, і Комуністична партія Симоненка — опиняються за бортом. Це означає, що у Раді буде невеликий спротив щодо політики, спрямованої на синхронізацію відносин України з Європою.

 Результати також є невтішними для Президента Порошенка, який протягом кількох місяців говорив про майже досягнення парламентської більшості, і ще минулого тижня, згідно з опитуваннями, у нього була підтримка у 30%. Я разом з Адріаном Каратницьким провів три дні в Україні, зустрічаючись з чиновниками, лідерами партій і журналістами. Більшість людей говорили про те, що Президент Порошенко створить коаліцію, в якій пан Гройсман буде прем’єр-міністром. Така стратегія могла спрацювати лише за умов, що партія Порошенка значно переважатиме партію Яценюка. Але, зважаючи на те, що «Народний фронт» відстає лише на кілька відсотків від партії Президента, пан Яценюк має сильну позицію, щоб претендувати на посаду прем’єр-міністра.

Із різних джерел ми зрозуміли, що пан Путін мав дві мети щодо цих виборів: 1) отримати значну меншість у Раді, яка була б гальмом політики України, орієнтованої на ЄС, і 2) прем’єр-міністра, не пов’язаного з подіями минулої зими на Майдані. Екзит-поли свідчать про те, що він не досягне цього. Єдина партія, що проходить у Раду і може протистояти європейській політиці,  це «Опозиційний блок».

Давши чітко зрозуміти, що значна більшість українців віддає перевагу реформам і повороту до Європи, вибори становлять нову дилему для Путіна. Кілька разів із лютого, розчарувавшись у внутрішніх подіях в Україні, Кремль реагував на це новими агресивними кроками. Тому ця остання невдача дає йому привід захопити Маріуполь, де досі зосереджені його війська, або вийти далеко за межі цього порту і створити наземний коридор до Криму. Такий крок міг би вирішити проблему постачання Криму споживчими товарами — така нестача вже виникла і буде тільки погіршуватися взимку — а також водою і електроенергією, які надходять з материкової України.

Але пан Путін також має причини для обережності. Російська армія втомилася, і ціни на нафту різко знизилися, а разом з ними надходження до  бюджету. Конкретніше, він зазнав дипломатичної поразки в Мілані минулого тижня, коли канцлер Меркель і президент Олланд дали зрозуміти, що справжнє припинення вогню дозволить встановити контроль українського уряду над областями в Донбасі, захопленими збройними силами, які керуються і фінансуються російським керівництвом, а також дозволить Україні контролювати свій кордон з Росією. Все, що менше цього, не буде реальним припиненням вогню і не може призвести до ослаблення санкцій щодо Росії. Враховуючи принципову європейську позицію в Мілані, Путін знає, що якщо він вдруге відправить в бій регулярні війська, то, швидше за все, реакцією будуть більш жорсткі санкції.

Ми не знаємо, чи буде Путін вдаватися до нових провокацій, щоб продемонструвати своє невдоволення результатами виборів. Зате ми знаємо, якщо зважити на його послужний список, що голосування провокує його до таких дій.

«РЕЗУЛЬТАТИ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ — ВИКЛИК ДЛЯ РОСІЙСЬКОЇ ВЛАДИ»

Яцек КУХАРЧИК, президент Iнституту громадських справ (Польща): 

— Польське суспільство більше всього зацікавлено у тому, що відбувається в Україні, включаючи і парламентські вибори. У нас відбулося опитування — поляків запитали, наскільки вони зацікавлені подіями, які відбуваються в Україні. 83% відповіли, що цікавляться українськими подіями. На мій погляд, це дуже високий результат. Ми більше, ніж хто-небудь, відслідковуємо те, що відбувається в Україні. Вибори також для нас виявилися цікавими, зокрема їхнє проведення, їхній результат і чи можна їх вважати легітимними. 

Польські політики, еліта й ті, хто формує суспільну думку, також дуже цікавляться українськими подіями та, загалом, симпатизують українському політичному мейнстріму та проєвропейському вибору України. 

Згідно з результатом виборів та самим фактом їхнього проведення — це дуже збентежило росіян. Результати голосування — велика проблема і виклик для російської влади. По-перше, це доводить, що Україна може сама справлятися з політикою. Україна тричі провела вибори, на яких українці вільно довели, що хочуть стати частиною Європейського Союзу. Росія хоче цьому запобігти і розпочати війну проти України. Це — одна з причин, чому ці вибори — погана новина для пана Путіна і його уряду. 

Друга причина, мабуть, важливіша для Путіна — вибори доводять, що «дієва демократія» також можлива і на пострадянському просторі, і що не тільки українці можуть протистояти та позбутися корумпованого президента, яким був Янукович. Українці можуть проводити чесні вибори, і це, звісно, дуже непокоїть росіян, які гадають, що краще мати «керовану демократію», що взагалі не є демократією. Дехто в Кремлі може злякатися, що росіяни заразяться «вірусом» з України: у росіян може виникнути думка, що вони також заслуговують на вільні вибори, як українці. Російська пропаганда зробить все, щоб принизити українські вибори, підкреслити їхню нелегітимність. Однак чим більше вони критикуватимуть це голосування та його наслідки, тим більше людей дізнається про інше: про те, що вони були проведені належним чином. 

Росіяни програли ці вибори. Але боюся, що загроза війна в Україні продовжиться, оскільки таким чином Кремль хоче залякати нову українську владу. 

Європа має надати Україні військову підтримку проти Росії. Президент Порошенко вже звернувся до американського Конгресу за військовою підтримкою, але не отримав її. Однак зараз, коли у вас є демократично обраний уряд, необхідно продовжувати політичний тиск на американців та європейців, щоб отримати зброю.

«ЦЕ — КІНЕЦЬ ПОСТРАДЯНСЬКОСТІ»

Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

— Низька явка виборців пов’язана з тим, що на Донбасі найбільша кількість жителів серед усіх регіонів. А на певній частині його території була відсутня можливість голосувати. В іншій же частині були провокації та дуже низька явка — в Луганській області близько 20%. Також в «ЛНР—ДНР» активно залякувалось населення через участь у виборах. Окрім цього, та система виборів, яка існувала на Донбасі за часів Януковича, фактично була зламана. Ми не знаємо, як раніше там голосували люди через масштабну систему фальсифікацій. Тепер же вони не готові організовувати цей процес на демократичних засадах. 

Стосовно інших регіонів, то на дільницях людей було достатньо мало. Це говорить про те, що вони розчаровані діяльністю нинішнього Президента та уряду. Їм би хотілося бачити більше готовності влади проводити позитивні зміни. 

Високий рейтинг «Народного фронту» — це не рейтинг успіхів уряду Яценюка, визнання його прем’єрства або потужності його команди. Так, його список був одним з найбільш цікавих. Але головна причина успіху «НФ» — це помилки «Блоку Петра Порошенка» та самого Петра Порошенка як Президента. Падіння його рейтингів відбувалося протягом останніх місяців — майже з 40% до сьогоднішніх 21%. І зараз «БПП» намагається зберегти гарну міну при поганій грі, але це однозначний програш для партії. 

Дуже системний аспект, який стосується вибору українців: вони проголосували проти сильної президентської влади. Всі гасла «БПП» під час кампанії говорили про те, що Порошенко хоче створити більшість та уряд під себе. Громадяни сприйняли це як негативний сигнал і виступили проти монополії, бо вимагають демократичної системи та балансу між гілками влади. Після Януковича Україна не сприймає сильної президентської вертикалі та відкидає умови для узурпації влади. Можна зробити висновок, що українці — нація, яка природно схильна до демократії та розмежування гілок влади. 

Успіх «Самопомочі» — це також цікава ситуація, адже з першої спроби партія отримала дуже великий відсоток. Це перемога тих людей, які мріють про зміни та європейський вибір. «Самопоміч» вимагала децентралізації влади, а люди хочуть саме цього. Більша частина партії — це колишні активісти «Реанімаційного пакета реформ» — реформатори, які не бачать відповідного потенціалу в інших політсилах. Це також натяк Президенту. 

Тому люди виступили за децентралізацію влади, проти її монополії та за швидке проведення реформ. За цим стоїть побудова нової Української держави — стабільної та сильної, яка зможе існувати у ворожому оточенні. 

Якщо у «НФ» та «БПП» буде приблизно однакова підтримка за пропорційною системою, то ніякого торгу за прем’єрство не буде. Яценюк отримав карт-бланш та підтвердив свій мандат на прем’єрство. 

Щодо майбутньої коаліції. Нещодавня заява Ганни Гопко говорить про те, що молоді політичні сили не так просто погоджуватимуться на гру домінуючих політичних сил. Вони ініціюватимуть принципові зміни політичних підходів. І якщо «БПП» та «НФ» не захочуть змінити власну політику та країну, «Самопоміч» грати в цю гру не буде. Загалом, молодим політичним силам гратися в старі політичні ігри немає сенсу, бо суспільство на їхньому боці. І ті партії, які не захочуть змінювати власну політику та країну, на наступних виборах отримають таку ж низьку підтримку, як «Батьківщина». 

Не думаю, що доцільно у коаліцію кликати Ляшка, оскільки це буде поганий посил. «Радикальна партія» пов’язується з групою Фірташа—Льовочкіна і зі старою політикою. 

Щодо участі «Батьківщини» — невідомо, хоча Тимошенко заявила про готовність підтримати більшість. Зараз вона отримала критично маленьку кількість голосів, тому не зможе диктувати ніяких умов. Вона зі своїм досвідом може стати лише молодшим партнером, і питання в тому, чи забажають цього Порошенко із Яценюком. Але без Тимошенко у переможців виборів може не вистачити голосів для конституційної більшості. 

Щодо «Опозиційного блоку» та «Сильної України». Традиційні виборці Партії регіонів на сході не вірять «гламурним олігархам», яким є Тігіпко, та не здають свої «принципи». Коли йде війна і стає зрозумілим хто є хто, політики гламурного формату, які не тримають своє слово, не сприймаються навіть серед цього традиційного електорату. 

Те, що КПУ не проходить до парламенту, — це чудова новина. Вона пов’язана із «Ленінопадом» і свідчить про те, що ми перемагаємо комунізм. Це історична подія, яка може бути недостатньо помітною в контексті виборів. Україна ставить крапку на комунізмі, і це кінець її пострадянськості. Інші партії з прохідними відсотками мають це розуміти: вихід з політичної арени комуністів та прихід «Самопомочі» говорить про те, що Україна стає на новий історичний етап розвитку. Ми входимо в західний світ, і нове покоління молодих людей в наступні роки визначатиме українську політику. 

Як наслідок, новий парламент буде конфліктним, адже там закладено конфлікти між старими та новими елітами. Але його існування залежить від ефективності проведених реформ. Якщо вони не будуть такими ж «обрізаними», як це сталося із Антикорупційним бюро та люстрацією, то парламент може прослужити весь свій строк. Також вплив на політичний процес справлятимуть провокації Росії. 

Але мене занепокоїла заява Юрія Луценка про можливі місцеві вибори у березні 2015 року. Таке їх форсування є небезпечним, бо свідчить, що влада не зробила висновків із ситуації на парламентських перегонах. Децентралізація має бути проведена до обрання місцевої влади: спочатку — повноваження, а потім вибори під них. В іншому разі це буде профанацією. «БПП» також боїться ще більше втратити свій рейтинг — на місцевому рівні багато молодих політичних організацій, які можуть створити конкуренцію партії Президента. Але їм потрібно хоча б півроку, щоб структуруватися. І влада фактично не дає цього строку, граючи проти нових політичних сил. 

Підготували Дмитро КРИВЦУН, Микола СІРУК, Ігор САМОКИШ, «День»