Нас послано тільки пророкувати воскресення мертвих і будить сонних. Се наше діло.
Пантелеймон Куліш, український письменник і громадський діяч

Воїн пера

Лауреатом Премії імені Джеймса Мейса-2018 за громадянську позицію в публіцистиці стала відома журналістка Лариса ВОЛОШИНА
21 листопада, 2018 - 18:48

У меморіальний тиждень вшанування пам’яті мільйонів жертв Голодомору Україна згадує про цю страшну трагедію, коли намагалися зламати хребет українській нації. Знищували не тільки морально й інтелектуально, стираючи історичну пам’ять, а й фізично. Це був геноцид українців Московією в тодішньому образі Радянської Росії. Сьогодні ж Московія в образі «демократичної Росії» вже п’ятий рік веде війну проти України. Вона окупувала частину наших територій і вбиває наших людей. Свого роду це продовження політики Кремля, яка фактично спрямована на остаточне вирішення «українського питання».

У відповідь ми маємо розбудовувати не тільки сильну армію, а й протистояти на інших напрямках: інформаційному, економічному, дипломатичному, гуманітарному... Нашою відповіддю має бути правда — тим паче, коли вона на нашому боці. Цю правду свого часу ніс людям історик, автор газети «День» Джеймс Мейс, який відкрив світові трагедію Голодомору 1932—1933 рр. Щоб більше дізнатися про Україну, він на початку 1990-х переїхав у Київ і тривалий час працював у газеті «День». Сьогодні такі люди також є. І саме таких принципових журналістів, істориків, публіцистів уже десятий рік відзначає газета «День», увічнивши пам’ять видатного історика.

Свого часу Джеймс Мейс писав у «Дні»: «Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна вивчати історію Голокосту і не стати бодай трохи напів’євреєм, як не можна вивчати історію Голодомору й не стати бодай трохи напівукраїнцем». Насправді Мейс став не напівукраїнцем, а ще більшим українцем, аніж ті, хто з українськими прізвищами забули і про трагедію свого роду, і про свою глибинну історію. «День» намагається повернути ці правдиві знання суспільству.

Отже, 21 листопада в редакції газети «День» відбулося десяте вручення Премії імені Джеймса Мейса. Нагадаємо, Премію було засновано головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною 2009 року. Ця відзнака щорічно присуджується спеціальною Громадською радою за публіцистичні твори, що відстоюють високі принципи й ідеали національної та особистої свободи як української нації. Раніше відзнаку вже одержували журналісти, історики, філософи, громадські та культурні діячі: Ігор Лосєв (2009), Ігор Сюндюков (2010), Сергій Грабовський (2011), Олександр Палій (2012), Петро Кралюк та Володимир Бойко (2013), Валентин Торба (2014), Іван Капсамун (2015), Сергій Тримбач (2016) і Наталя Іщенко (2017).

Голова Наглядової ради з присудження Премії імені Джеймса Мейса Юрій Щербак: «Лауреатом премії стає Лариса Волошина, гідна й достойна журналістка. Давно помітив її публіцистику, її стиль без барокових і постмодерністських прикрас. Це завжди по суті, це політична, жорстка публіцистика з твердою позицією. Публіцистика сьогодні стоїть на передньому краю. Якщо не буде публіцистики газети «День», лауреатів Премії, можемо програти інформаційну війну».

Лариса Волошина народилася у Феодосії (Крим). До Києва була змушена переїхати за кілька днів до так званого «референдуму», після якого Росія остаточно анексувала півострів. До цього сім років (2007 — 2014 рр.) працювала психологом (приватна практика). Уже в Києві Лариса Волошина починає активно займатися журналістикою та публіцистикою. Працювала редактором, колумністом, зокрема на веб-порталах Espreso.tv, Newsader (Литва), Newsru.com.ua, газеті 7days (Чикаго, США), «Деловая столица», потім ведучою на телеканалі ATR, наразі також працює ведучою на телеканалі UA:Крим. Починаючи з лютого 2016 року є постійним автором газети «День».

Лариса Волошина: «Газета «День» — найкраще, що є в українській журналістиці. Це той майданчик, де можна говорити й бути почутим. Символічно, що сьогодні всі зайняли свої місця і маємо один стільчик порожній — для Джеймса Мейса. Я познайомилася з його працями вже після його смерті. Бо помітила агресію щодо теми Голодомору. І кримські татари, і євреї в Криму вважали себе жертвами тоталітарного режиму. З українцями не так, йшло применшення. Я стала шукати цьому пояснення і натрапила на працю Джеймса Мейса «Ваші мертві обрали мене...». Завдання українських інтелектуалів сьогодні — допомагати українцям повертатися до власної національної ідентичності».

Участь у заході взяли — ініціатор Премії, головний редактор газети «День» Лариса Івшина; голова громадської ради конкурсу, Надзвичайний і Повноважний Посол України, письменник Юрій Щербак, а також лауреати Премії попередніх років — редактор відділу «Історія та Я» газети «День» Ігор Сюндюков; історик Володимир Бойко; редактор Web-редакції та новітніх медіа «Дня» Валентин Торба; редактор відділу політики газети «День» Іван Капсамун; дослідник історії культури, журналістка Наталя Іщенко.

Також на церемонії був присутній голова благодійного Фонду сприяння ініціативам газети «День» Микола  Гриценко. Сертифікат на 25 тисяч гривень лауреатці передав меценат премії Михайло Поживанов, голова громадської організації «Фонд муніципальних реформ «Магдебурзьке право».

Лариса Івшина: «Ще коли тільки починалася війна, ми говорили, що нас не задовольняє сервільність більшості журналістів. Ми почали дивитися навколо, шукати нові імена, цікаві спостереження. А Лариса Волошина вже тоді, ще в Криму, багато робила, щоб Крим був український і була загальна національна єдність».

«ВОНА ПРИЙШЛА ДО МИСЛЯЧОГО УКРАЇНСЬКОГО ЧИТАЧА ВСЕРЙОЗ І НАДОВГО»

Наталія ДЗЮБЕНКО-МЕЙС, письменниця, журналіст, автор та упорядник численних книжок, досліджень та аналітичних статей, член Наглядової ради з присудження Премії імені Джеймса Мейса, дружина покійного Джеймса Мейса:

— Лариса Волошина нині чи не найпотужніше явище на сторінках «Дня». Талановита блогерка, яскравий полеміст, вдумливий аналітик. Це зразок політичної журналістики в найкращому сенсі цього слова. Журналістики, яка не розжовує, не агітує, а постійно ставить читачеві запитання. Журналістики, яка не грається в безсторонність і пресловутий об’єктивізм; статті Лариси Волошиної — безперервний пошук істини, на цьому шляху вона безкомпромісна, непримиренна і напрочуд логічна. Її публікації вистрілюють влучними заголовками: «Вільний Крим — смерть Імперії», «Фатальність напівпозиції», «Що «русский мир» ховає за концепцією історичного примирення...», «Всеукраїнський «окупендум», «Система» поки що переграє суспільство», «У гібридному болоті»... Її публікації не працюють на загальниках, штампах, голослівних закликах. Вона завжди відштовхується від фактів, веде читача крізь хитросплетіння політичної мапи, враховуючи увесь її спектр. А ще Лариса Волошина — це завжди чітка громадянська позиція, хай би про що вона писала — проблеми Криму, Голодомор, європейські політичні «договорняки». Вражає різноманітність тем, які вона осмислює, захоплює чіткість висновків, за якими відчувається неабияка праця над проблемою. І — що важить не менше — над словом. Вітаючи Ларису Волошину з Премією Джеймса Мейса «За громадянську позицію», я зичу їй терпіння й відваги. За Ларисою Волошиною вже великий багаж в українській журналістиці, тим часом як потужний інтелект та емоційна підсвітка кожної її статті дають підставу сподіватися, що вона прийшла до мислячого українського читача всерйоз і надовго.

«ВОЛОШИНА НАЛЕЖИТЬ ДО ТИХ КРИМЧАН, ЯКІ БАГАТО РОКІВ СПРИЯЛИ УТВЕРДЖЕННЮ УКРАЇНИ В КРИМУ»

Iгор ЛОСЄВ, філософ, публіцист, лауреат Премії Джеймса Мейса-2009:

— Я вважаю дуже вдалим рішенням присудження премії імені Джеймса Мейса саме Ларисі Волошиній, бо вона належить до тих кримчан, які багато років сприяли утвердженню України в Криму, але на жаль без будь-якої допомоги з боку офіційного Києва. Того офіційного Києва, який боявся й уникав таких людей, як вона вважаючи за потрібне мати справу з місцевою промосковською номенклатурою. Пані Волошина, безперечно, є українською патріоткою, але вона належить до тих патріотів, які служать Україні, а не окремим персоналіям. Адже вона ніколи, цитуючи Салтикова-Щедріна «не путает Отечество с Вашим превосходительством». Вона діє в системі тих моральних орієнтирів, які заповідав український журналіст Джеймс Мейс. Мейс сам став для української гуманітарної спільноти своєрідним моральним камертоном. На жаль, говорити про перемогу духовних принципів Мейса в Україні поки що зарано. Але сподіваюсь, що пані Лариса буде і надалі діяти так, як вона це робить сьогодні і за що ми її шануємо.

«МЕЙС СПРАВЕДЛИВО ВВАЖАВ, ЩО УКРАЇНА СТАНЕ УСПІШНОЮ ЛИШЕ ТОДІ, КОЛИ СТАНЕ СПРАВДІ НАЦІОНАЛЬНОЮ ДЕРЖАВОЮ»

Петро КРАЛЮК, філософ, письменник, публіцист, лауреат Премії Джеймса Мейса-2013:

— Газета «День» — це не лише газета. Це й щорічна фотовиставка, яка має всеукраїнський розголос. Це й видання книг, які стосуються як осмислення й переосмислення української історії, так і проблем сьогодення. Газета «День» — це також Премія Джеймса Мейса.

Свого часу Джеймс Мейс, проживаючи в Україні, «знайшов» газету «День». Як і газета знайшла його. І це не випадково. Адже газета «День» — періодичне видання, яке тримало й тримає високу інтелектуальну планку. Таких видань обмаль в Україні. На жаль...

Джеймс Мейс був не лише істориком, публіцистом. А й глибоким інтелектуалом, який чудово розумів українські проблеми. Можливо, навіть краще, ніж деякі українські можновладці.

Він, зокрема, зазначав: «Сьогодні Україна фундаментально відрізняється від типової європейської національної держави, яка виросла з національного духу». Мейс був свідомий того, що Україна — не Польща, Чехія, Угорщина, навіть не Румунія і не Болгарія, які в ХХ ст. мали свою державність — хай навіть у «соціалістичну добу» дещо декоративну. Україна цього не мала. І їй доводиться йти іншим шляхом, аніж центральноєвропейським державам, вирішуючи не лише питання державотворчого, а й націєтворчого характеру.

Хоча Україна пережила два Майдани, а зараз триває війна на сході, ми залишаємося постколоніальною країною, яка в багатьох аспектах пов’язана й залежить від своєї колишньої метрополії — Росії. Це стосується економіки, політичного, культурного, церковного життя тощо. Мейс наголошував, що в Україні є 20% «совків», 20 — 25% свідомих українці, а добра половина населення — маса, яка не має «ніякої етнополітичної самоідентифікації». На жаль, станом на сьогодні ситуація кардинально не змінилася.

При цьому Мейс вказував: «Здорова національна ідентичність не означає дискримінацію чи ксенофобію, а тільки гордість за свою мову, культуру, історію, унікальність контрибуції власної нації до загального надбання різноманітної людської цивілізації».

На думку Мейса, така країна, де населення має розмиту національну ідентичність, є неповноцінною. «Без українців, — писав він, — немає кому будувати Україну, здатну посісти гідне місце в Європі». Якби ми сьогодні мали бодай 50% свідомих українців, то, можливо, не було б війни з Росією і втрат територій.

Мейс справедливо вважав, що Україна стане успішною лише тоді, коли стане справді національною державою. Він прагнув розвіяти хибні уявлення щодо «безнаціональності» мешканців Євросоюзу. Зокрема, писав: «Існує міф, що з європейською інтеграцією французи й німці перестають відрізнятися і стають якимись гомогенізованими «європейцями», і через те національна держава «застаріла». Це просто відображення неуцтва щодо розуміння сучасних процесів у Європі й ідеології самого Європейського Союзу». Тому йдучи в Євросоюз, маємо зберігати своє національне обличчя, а не перетворюватися на безнаціональну масу.

Шкода, але більшість представників української політичної еліти цього не розуміла. Лише зараз під впливом зовнішніх чинників, зокрема неоголошеної війни з Росією, поступово і не без проблем це розуміння утверджується. Загалом же Мейс доволі скептично ставився до українських політиків. Ось одна його саркастична цитата: «За словами англійського письменника Джона Дунна, коли розумний чоловік підводиться, всі дурні створюють конфедерацію проти нього. Ввічливіше назвати теперішню українську політику дуннівською конфедерацією дурнів».  

Хочеться вірити, що українські інтелектуали засвоять ідеї Мейса. А також це зроблять наші політики, які стануть розумнішими.

І певну роль у цьому відіграють Премія Джеймса Мейса, її лауреати. А також газета «День».

«ЛАРИСА ВОЛОШИНА Є ТИМ «ВОЇНОМ ПЕРА», ЯКА В ЛАВАХ АРМІЇ СВІДОМИХ І ПАТРІОТИЧНИХ УКРАЇНЦІВ ПРОТИСТОЇТЬ КРЕМЛЮ»

Iван КАПСАМУН, редактор відділу політики газети «День», лауреат Премії Джеймса Мейса-2015:

— У тому, що лауреатом Премії цього року стала журналістка Лариса Волошина, є свій символізм. Свого часу історик Джеймс Мейс вивчав і відкрив світові трагедію Голодомору-геноциду, який організувала проти українців Москва. Були вбиті голодом мільйони українців, був нанесений такий удар, від якого нація оговтується до сьогоднішнього дня. Однак Кремль не зупинився у своїх злочинах проти українців — росіяни і сьогодні вбивають, захоплюють, знищують... Лариса Волошина як українська патріотка була вимушена покинути свій рідний Крим після того, як його цинічно й підло захопила Московія. І таких, як вона — вимушених переселенців, — тисячі. Кремль відібрав у них рідну землю через те, що не може і не хоче позбутися імперських амбіцій, тому що росіяни та українці для них — це «один народ», причому якщо українці з цим не погоджуються, то їх потрібно «нагнути» або вбити. Лариса Волошина якраз є тим «воїном пера», яка в лавах армії свідомих і патріотичних українців протистоїть Кремлю. І робить це професійно, гарно, принципово. Саме тому вона заслужила цю нагороду. Адже саме про таких людей писав Джеймс Мейс, коли казав, що потрібна критична маса українців, яка виведе країну із постколоніального й постгеноцидного стану. Поки ми остаточно не відірвалися від цього стану, але правда Мейса робить свою справу, як і роблять її кожен у своїй сфері його послідовники.

 

Іван КАПСАМУН, «День», Марія Чадюк. Фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments