«Лист із фронту»: перший результат

Комунікація влади з експертним середовищем серйозно кульгає. Нарікання людей з досвідом і фаховими знаннями в секторі безпеки свідчать, що представники з високих кабінетів або вважать, що вони все знають, а тому експерта допомога їм не потрібна, або елементарно побоюються розумніших і досвідченіших за них. В часи війни, звичайно, ситуація неприпустимо. Але з’явився шанс її змінити.

Лист з фронту полковника Віктора Покуси до керівництва держави, який газета «День» оприлюднила 11 березня 2015 р., став приводом для безпрецедентного заходу. Після ознайомлення з резонансним листом, де полковник відкрито і гостро розповідає не тільки про проблеми в армії, а і про шляхи їх вирішення, Рада реформ національної безпеки і Центр досліджень армії, конверсії, та роззброєння провела 19 березня в «Укрінформі» круглий стіл на тему «Невідкладні заходи щодо підвищення обороноздатності України в умовах агресії з боку Росії».

Тут треба відзначити важливу організаційну роль Валентина Бадрака, який був вражений листом полковника і мобільно відреагував на нього, зібравши таке поважне і професійне представництво експертів і влади: Володимир Горбулін, Євген Марчук, Ігор Кабаненко, Андрій Артюшенко, Олександр Стеценко та інші. Раніше подібні зустрічі малим місце, але не на такому рівні. А головне — воно носили закритий характер. Тепер — відкритий.

ПРЕДСТАВЛЯЮЧИ ЄВГЕНА МАРЧУКА, ВАЛЕНТИН БАДРАК ЗАЗНАЧИВ, ЩО ЦЕ «ЛЮДИНА, ЯКА ЗВИКЛА ПАНОРАМНО БАЧИТИ ВСЮ СИСТЕМУ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ»

І вже є перший результат: сьогодні експерти разом з владою обговорять можливість створення центрального виконавчого органу (про це на круглому столі заявляли в один голос), який би опікувався переозброєнням українських збройних формувань, налагодив справжню роботу оборонної промисловості та міжнародну співпрацю в цій сфері. Отже про теоретичні та практичні результати «листа з фронту» — від експертів круглого столу.

«НАМ ПОТРІБНА ТЕРМІНОВА РЕОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ОБОРОНИ КРАЇНИ»

Юрій БУТУСОВ, військовий експерт, головний редактор «Цензор.нет»:

— Зважаючи на останні події на фронті, досвід боїв у січні-лютому цього року, очевидно, що нам потрібна термінова реорганізація системи оборони країни. Це було дуже яскраво видно, враховуючи досвід боїв за Донецький аеропорт і в районі Дебальцевого. Українські війська продемонстрували збільшений рівень боєздатності рядових бійців, молодших командирів, але коли противник взявся до маневрених бойових дій, нам, на жаль, не вистачило певної гнучкості рішень на всіх рівнях. Тому ми не змогли ні деблокувати аеропорт, ні деблокувати наше угруповання в районі Логвинового та Калинівки.

Реорганізація необхідна, адже ті ресурси, які маємо у своєму розпорядженні, особливо ресурси важкого озброєння, досить обмежені. І ми не можемо вести війну марнотратно. Більше того, противник має великі сили й кошти. Тому для нас украй важливі гнучкість, грамотне оперативне планування й організація структури, яка могла б найефективніше використовувати наші кошти й ресурси.

Абсолютно очевидно, що нам потрібен перехід до професійної армії. Сучасне важке озброєння можуть застосовувати лише професійно підготовлені, організовані люди, для яких армія — це професія. Протягом року наші Збройні Сили пройшли величезний бойовий шлях — цілий університет, рік бойового досвіду сучасної війни. Тому нам є з кого проводити селекцію й формувати професійні військові частини. Завдання держави — створити умови, коли військовим було б престижно й можливо обрати професійну кар’єру у ЗСУ. Наші західні партнери кажуть про постачання допомоги, є окремі партії допомоги в дуже великих обсягах. Але наразі вони не можуть вирішити завдання переозброєння нашої армії.

АДМІРАЛ ІГОР КАБАНЕНКО ЗАКЛИКАВ ВЛАДУ НЕ ІГНОРУВАТИ МОРСЬКОГО НАПРЯМКУ. В НАЙБЛИЖЧИХ НОМЕРАХ «Дня» ЧИТАЙТЕ СТАТТЮ ПАНА КАБАНЕНКА ПРО СТАН І НЕОБХІДНІ РЕФОРМИ ВМС УКРАЇНИ

Не треба думати про реформу як про щось важкодосяжне. Для нас це створення боєздатного з’єднання, щоб ми могли перейти від звідних загонів до формування повноцінних боєздатних підрозділів, де весь особовий склад мотивований, грамотно управляється й виконує бойове завдання. Якби ми перейшли до створення боєздатних з’єднань, тоді була б сформована й система військового управління.

Зараз, якщо подивитися на карті, то можна подумати, що у нас є сили величезного масштабу. Але якщо подивитися, скільки у них справних одиниць бойової техніки, скільки бійців, готових виконувати бойове завдання, то «прапорців» на карті стає набагато менше. Бої в Дебальцевому показали, що ми можемо протистояти регулярним російським підрозділам, але слід розуміти, що у весінньо-літньо-осінній кампанії вони вестимуть маневрені бойові дії підрозділами на рівні не менш ніж ротно-тактичної, батальйонно-тактичної групи, що взаємодіє із самохідною, реактивною артилерією, бронетанковими підрозділами.

Радянська модель армії — заточена під тотальну війну, що передбачає 100%-ву мобілізацію всіх сил суспільства. Тому для неї функція контролю була пріоритетніша, ніж функція якісного управління. Сьогодні змінилися умови, і в світі не буде тотальної війни. Ми не можемо піти від концепції якісної переваги. Тому ми повинні формувати військову частину не від штату, а від офіцерського складу — офіцерського й сержантського корпусу. Нам необхідно відродити це в нових умовах. Адже якість управління у офіцерів у тактичній ланці є ключовою для бойового використання військ. Мотивовані люди з тією зброєю, яку ми їм даємо, можуть досягти набагато більшого, якщо ми створимо з них дієздатний бойовий організм.

Те, що зараз не вирішене в армії — підрозділи забезпечення, інженерні підрозділи, щоб бригади могли зберігати боєздатність протягом 2—4 місяців. Кожне з’єднання потребує посилення розвідувальними, аналітичними підрозділами.

Необхідна державна структура, яка відповідатиме за координацію, вона зобов’язана видати Держоборонзамовлення (ДОЗ). А МОУ і Генштаб повинні видати заявку на ДОЗ. Фінансування Держоборонзамовлення 2014 року почалося в листопаді. Зараз ми повинні рухатися швидше.

«ПОТРІБЕН ОРГАН, ЯКИЙ МІГ БИ РОЗПОДІЛИТИ І СИНТЕЗУВАТИ ВСІ МОЖЛИВОСТІ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ РОБІТ НА ФРОНТІ»

Володимир ГОРБУЛІН, директор Національного інституту стратегічних досліджень:

— Коли в країні повністю зруйнована система державного управління сектора безпеки та оборони — це головна причина наших труднощів і бід. У країні не виявилося органу ні у виконавчій, ні у законодавчій владі, який міг би об’єднати зусилля країни у різних напрямках. Це мобілізаційна підготовка, робота військкоматів, виготовлення необхідних систем озброєнь, прогнозування подальшого розвитку воєнних дій на сході, що треба для вирішення поставлених завдань. У Кабміні немає жодної людини, яка безпосередньо відповідала б за питання оборонно-промислового комплексу. У прем’єра вистачає своїх завдань, особливо в економічному, соціальному й дипломатичному плані. Президент цілком успішно працює на міжнародному просторі. Але немає зосередження функцій, які могли б розподілити, а потім синтезувати всі можливості, що стосуються всіх робіт на фронті, розподілити ресурси. Такий орган має бути Військово-промисловою комісією і перебувати в апараті РНБО.

Я на факультативних засадах брав участь у формуванні всіх трьох доповнень до ДОЗ. Дані, що виписувалися Генштабом у структурі ДОЗ, могли б здивувати будь-яку людину, що не має жодного стосунку до військово-технічної політики. Цього року становище виправилося, й ДОЗ прийняли в лютому. Але гроші не реалізуються, адже наш ВПК не може виконувати ті технічні вимоги, які йому пропонує Генштаб. Відсутність взаєморозуміння можливостей — наслідок військово-технічної політики. Тому гроші, видані як ніколи у великих обсягах, як і раніше не використовуються.

«МИ ВЖЕ ПІДПИСАЛИ КОНТРАКТИ НА 2 МЛРД ГРН...»

Андрій АРТЮШЕНКО, заступник директора Департаменту розробок і закупівель ОВТ Міністерства оборони України:

— Золотий фонд армії — перш за все командири взводів, рот і батальйонів. Людський чинник — це в першу чергу ефективність і навченість штату діяти при штатному озброєнні. Без кардинального переозброєння ні про які реформи мову вести не можна. Навіть американці переходять до стратегії теорії безконтактних воєн, в основі яких лежить використання того озброєння, що діє на відстані. А в країні, яка володіє технологіями «Південмашу», його робітники страйкують.

Те, що називається «реформуванням», перетворилося на безперервний процес. Ми зруйнували систему ешелонування запасів боєприпасів, ремонту. Але найстрашніше те, що зараз усі почали займатися оборонним замовленням, усі стали експертами у сфері озброєнь, не розуміючи, як діє державна машина, яка працює на переозброєння армії.

ДОЗ приймається пізно тому, що довго формується бюджет. За законом України ми зобов’язані прийняти його протягом місяця після прийняття бюджету.

Нам доводиться розраховувати на наш ОПК, а ми не використовуємо його навіть на 70%. Якщо ми модернізуємо літаки й вертольоти, у нас не вистачає виробничих можливостей, тому що немає державної програми реформування ОПК. Державні програми, які розробляє МОУ, не виконуються. Ми завалили «Корвет», комплекс «Сапсан», наявність якого могла б впливати на сьогоднішню ситуацію.

Є кадрова проблема, адже в Україні тисячі безквартирних полковників і генералів з жебрацькою зарплатою. Контрактники, яким обіцяли зарплату, живуть у казармах, як солдати, — це мотивація до військової служби? Пригадаймо, політичні лідери кричали, що в армії треба служити один рік — ми одразу тоді назвали це її розвалом, адже за цей термін не навчиш навідника й оператора застосовувати протитанкові ракети, стріляти з танка тощо. Сьогодні проблеми в артилеристах, механіках, навідниках, адже вони півроку мають вчитися, півроку відточувати навики й лише на другий рік будуть готові.

Ми вже підписали контракти на 2 млрд грн., і кожного тижня ми докладаємо міністрові оборони, скільки контрактів підписано, хто гальмує процес і в чому причини.

Сьогодні, я думаю, треба більше працювати, адже патріотизм своє відіграв. Тому слід мовчки, зціпивши зуби, виконувати свою роботу. Безумовно, потрібна людина, яка виконуватиме свою роботу. У нашого ворога є Рогозін — подивіться, як він управляє ОПК, як він докладає Путіну і які приймаються рішення. Щоб воювати з ворогом, треба знати його тактику бойових дій і, вибачте, щось брати на озброєння. Сьогодні МОУ і Комісія при РНБО — лише ті два органи, які хоч якось на щось впливають. «Укроборонпром» займається імпортом і капремонтом. Але хто допомагає управляти процесом створення озброєння на «Південмаші», в якого фантастичні перспективи?

Модернізація всіх бойових літаків практично зайшла в безвихідь, тому що алгоритм бойового управління міститься в Москві, адже вони вироблялися в СРСР. А купувати нові дуже дорого. Ми почали працювати над тактичним ракетним озброєнням — теж виникає безліч банальних проблем, тому що раніше не давали грошей. Сьогодні, коли Росія перейшла на нові метальні речовини, ми дивуємося, чому вони підривають наші нові танки. Начальник ГШ сказав, що 75% танків ми втрачаємо через влучення мін у верхню півсферу, дах або корму танка, хоча ми традиційно підсилювали лобову броню, бічну броню й розробляємо одні з найкращих ПТРК. А досвід показав, що ми не на тому шляху. Купувати американські Javelin дорого, тому зараз поставлено завдання, і є конструкторські бюро, які на це реагують і виконують.

«СЬОГОДНІ ПРИВАТНІ ПІДПРИЄМСТВА ГОТОВІ ІНВЕСТУВАТИ В ОПК, І ВОНИ НАБАГАТО ЕФЕКТИВНІШІ»

Сергій ТАРУТА, народний депутат України:

— Ми живемо стандартами ще радянського часу. З приводу інженерних споруд, я два місяці бігав до Президента, до секретаря РНБО Турчинова, й зрештою праця не виявилася марною. РНБО на рівні Президента прийняла відповідне рішення, й Кабмін виділив на нього гроші. Я вважаю це маленькою перемогою для наших воєнних дій. Сьогодні наші оборонні укріплення є одними з найважливіших компонентів, щоб ми мали можливість ефективно відстоювати нашу територію.

Наступне питання, яке ми повинні розглядати, — не облаштування армії, адже ми не можемо зараз провести масштабні зміни. Треба концентруватися на тій зоні, де відбуваються бойові дії, де існує підвищена загроза. Адже противник весь час готується. Тому ми повинні приділити увагу точковим позиціям, які нас підсилять. Якщо до нас приїжджають закордонні експерти, то нехай їдуть на передову, проводять аналітику нашого бойового складу й швидко готують їх для ефективних дій.

Наступна проблема, яка у нас є, — закрита система зв’язку, яка одразу розв’язує проблему секретності. Те саме з безпілотниками. Це те, на чому ми повинні концентруватися. У нас досить багато напрацьовано, але всім компаніям у країні бракує нормального технічного завдання з боку військових.

Треба аби іноземні військові експерти допомогли нам сформувати технічне завдання, зробити експертизу того, що ми вже напрацювали, налагодити спільне виробництво в Україні. Далі у нас будуть великі замовлення, адже нині оборонпром не працює в режимі війни. У цьому винні зокрема й ті, хто займається цими питаннями, а ними займатися повинен прем’єр-міністр. Комісія й перший віце-прем’єр, який має займатися ОПК, — це дуже важливо. Це системні речі, без яких нам неможливо запустити весь механізм.

Сьогодні приватні підприємства готові інвестувати, й вони набагато ефективніше й швидше, ніж державна неповоротка машина, налагодять процес виробництва. Треба щоб на 25% в держпідприємства заходили приватні власники (як це відбувається на Заході).

Важлива тема — броньовані швидкі допомоги, які допоможуть зберігати життя хлопців. Згідно зі статистикою, близько 30% гинуть від втрати крові через неефективну медичну допомогу. Командир взводу думає про бойові дії, а не про свій склад. Якщо у нас будуть спеціалізовані підрозділи швидкої допомоги на броньованих автомобілях, вони зможуть забирати поранених з поля бою.

«МИ ЗАКОНОДАВЧО ЗАКРІПИЛИ, ЩО ВСТУПАТИМЕМО В НАТО. І ІНШОГО ШЛЯХУ У НАС НЕМАЄ»

Вадим ТЮТЮННИК, військовий експерт, співробітник апарату РНБО України (1992—2011), фахівець НІСД:

— Не треба забувати, що ми законодавчо закріпили, що вступатимемо в НАТО. І іншого шляху у нас немає. Питання сумісності у нас найгостріше — щодо зв’язку, управління, логістики, тилу. Те саме стосується питань держтаємниці. Я хотів би, щоб у Кабміні був хороший і сильний секретаріат. Можна створити сильний секретаріат в уряді, але міністерства залишаться нікчемними. Чи може взяти на себе секретаріат КМУ функції міністерств і вирішувати всі ці питання? Основа — міністерство, а в уряді мають бути політичні фігури. Наші політичні сили в будь-який спосіб уникають відповідальності в таких критичних сферах. Політичну систему треба змінювати, адже в країні, де немає політично відповідальних осіб, не буде сильних міністерств і відомств.

«НАМ ГОВОРЯТЬ: «БУДУЙТЕ ШВИДШЕ» АЛЕ, ХТО ВІДПОВІДАТИМЕ ЗА ТЕ, ЩО ДЕСЯТКИ ОДИНИЦЬ ТЕХНІКИ ПОКИНУТО НА ПОЛІ БОЮ?»

Олександр СТЕЦЕНКО, заступник генерального директора ДК «Укроборонпром»:

— Не все у нас в державі так погано, як ми думаємо. Війна змусила всіх нас озирнутися і проаналізувати — що зроблено і що треба зробити. На сьогодні головне питання — створити Комісію, яку б очолив прем’єр-міністр, а його заступником став перший віце-прем’єр-міністр, де б розглядалися всі питання, необхідні для забезпечення ЗСУ у виконання всіх поставлених задач.

Наша техніка стоїть по 30—40 років, і якщо показати знімки, якою вона приходить до нас на капремонт — це жахливо. В МОУ говорять про «регламентний ремонт», але ж у них зняті навіть двигуни, приціли... Тому нам потрібно перебудовувати оборонку.

Я можу дати відповідь, скільки танків, боєприпасів... ми відправили минуло року, скільки відправляємо сьогодні. Але виникає питання: яка ефективність їх застосування? Скільки залишилось покинутої техніки в зоні АТО? Нам говорять: «Будуйте швидше», але на це йдуть великі гроші — з чим ми будемо жити завтра? Хто відповість за те, що техніка десятками одиниць покинута на полі бою? Чи виконала вона своє бойове завдання? На це важко відповісти, адже немає відповідного аналізу. Сьогодні в МОУ немає людей, які б координували питання ОПК, а нам потрібна особа, яка володіє розумінням всієї цієї системи. Потрібно поставити задачу, щоб ГШ дав зворотну інформацію застосування зброї. Адже ми маємо ПТРК «Стугна», а де ефективність їх використання? Ми не знаємо результати роботи цієї техніки, її втрати з моменту випуску.

«Укроборонпром» сьогодні робить все можливе, щоб відновити, модернізувати та випустити нову техніку. У нас існує абсолютний дисбаланс підприємств з державною формою власності, підприємств різних форм призначення по органах виконавчої влади та підприємств, які є приватними. У нас сьогодні немає узагальнюючої картини, де є які розробки, адже до цього всі підприємства займались тим, щоб знайти людям роботу, забезпечити робочі місця. Тому за кордон продавали технічні розробки, техніку та документацію. Тепер все це треба скоординувати. Все буде добре — ми переможемо!

«ТРЕБА ЗАБУТИ ПРО JAVELIN І РОБИТИ ВСЕ, ЩОБ МИ ЗАРАЗ МОГЛИ САМОСТІЙНО ВИРІШИТИ ВСІ ПИТАННЯ ОПК»

Олексій СКРИПНИК, народний депутат, фракція «Самопоміч»:

— Нещодавно ми мали розмову з Президентом та прем’єром, і вони погодились на створення Комісії з контролю по створенню озброєнь. В її рамках ми повинні мати Раду генеральних конструкторів, щоб розуміти, що в подальшому розробляти. Ми так само повинні розуміти, що воєнно-політична доктрина має розроблятися не на рівні МОУ, а на рівні РНБО. Але, якщо ми не сформуємо оборонну промислову політику та не матимемо її в рамках цієї Комісії, цього ніхто не зробить. Без посади першого віце-прем’єра говорити про можливість керування ВПК неможливо. Якщо немає керівної вертикалі, то в рамках цих структур нічого працювати не буде.

Спілкуючись з американськими сенаторами, військовими, експертами і з НАТО в тому числі, стосовно допомоги Україні, хотів зауважити важливу річ — нам треба розраховувати тільки на самих себе. Треба забути про Javelin і робити все, щоб ми зараз могли самостійно вирішити всі питання ОПК. І нам треба думати над тим, як нам зробити так, щоб бути незалежними від зброї США та ЄС.

«У ПЕРСПЕКТИВІ МОУ ТА ГЕНШТАБ МАЛИ Б ІНТЕГРУВАТИСЯ В ЄДИНУ СТРУКТУРУ»

Леонід ПОЛЯКОВ, перший заступник міністра оборони України (2005—2008); заступник міністра оборони України (2014):

— У всьому світі немає іншого варіанту, аніж у правовій демократичній державі нести перед народом політичну відповідальність за обороноздатність. У нас же немає системної політичної відповідальності за це питання. В результаті, ми маємо феномен, коли за один рік змінилося 5 міністрів оборони, бо жодна політична сила не хоче брати на себе відповідальність за будь-якого міністра оборони. А керувати хочуть всі. Чому ми досі не маємо профільного віце-прем’єра та структури, яка формує цю політику? Тому що є певні особи, які в ручному режимі хочуть управляти цими процесами.

Без дієздатного Секретаріату ефективність роботи Кабінету міністрів буде доволі низькою. Одне міністерство може подавати геніальні або безглузді пропозиції, а фільтром між цією установою та Кабміном є Секретаріат. На хвилі популізму, корпоративних чи корупційних підходів у нас фактично зруйнований Секретаріат КМУ. І особливо в тих структурах, які курують питання мобілізації, обороноздатності, в тому числі оборонної промисловості.

У нас МОУ та Генштаб залишаються доволі еклектичними структурами — там немає системності бачення реформування та будівництва ЗСУ, немає широкого бажання будувати нові Збройні сили. Там є бажання якимсь чином впливати на процес.

Зараз Верховна Рада збільшила чисельність генералів із порушенням закону про оборонне планування, оскільки програму будівництва Збройних сил не створено. Я підтримую це рішення, але лише після того як це збільшення буде обґрунтовано.

Між спецназівцем та десантником різниця колосальна. Спецназівець за боєздатністю може замінити десантну роту — у нас цього немає і близько. Ми не маємо ядерної зброї, тому ми повинні в разі потреби мати можливість засилати в тил противника людей, які можуть захоплювати стратегічно важливі об’єкти. Ракети з’являться невідомо коли, а люди є вже зараз — їх треба підготувати. За допомогою наших партнерів це можливо зробити доволі швидко. Але бар’єром є недалекоглядність закостенілість керівництва МОУ та ГШ.

Щодо Об’єднаного оперативного командування. Ми рік воюємо без центрального органу бойового управління, бо Генштаб не є таким. В перспективі МОУ та Генштаб мали б інтегруватися в єдину структуру, щоб ми забули про ці псевдорозподіли, через які існує дублювання функцій, руйнування бюджету, стосунків і інше.

 «ТРЕБА НЕГАЙНО ЗВЕРТАТИ УВАГУ НА МОРЕ. УЖЕ ВЛІТКУ ЦЬОГО РОКУ РОСІЯ МАТИМЕ ТАМ УДАРНЕ НАСТУПАЛЬНЕ УГРУПОВАННЯ»

Ігор КАБАНЕНКО, адмірал запасу, заступник міністра оборони України 2014 року, військовий експерт:

— Рішення про відновлення Об’єднаного оперативного командування було прийнято минулого року, але питання в тому, чому воно не реалізується.

Ми всі дивимось на схід, на сушу. А якщо подивитись на Чорне море, то вже влітку цього року протилежна сторона матиме там посилене ударне наступальне угруповання. Це підводні човни проекту 636.3, нові фрегати, ракетні кораблі з ракетами «Москіт». Невелике угруповання з 6 одиниць — це 76 ракет середньої дальності комплексу ППО зразка «Іджиса», засоби ППО колективної оборони, 40 крилатих ракет, які мають надзвукову швидкість і їх важко збивати. Підводні човни — також носії ракетної, торпедної зброї, з комплексними системами автоматизованого управління, зав’язаними на космос. Це угрупування створить зону, в якій можуть блокуватися будь-які дії прибережної держави. Розмах фронту — 160—180 миль, в глибину — до 80 миль. Такі потужності якраз охоплюють нашу берегову зону, зону Азову та Кавказу.

Також міністр оборони РФ проводив навчання морської піхоти для висадки на узбережжя інших держав. Тобто, готується наступальний компонент для якихсь активних дій.

Що ж до нас, то стосовно ДОЗу, то програму «Корвет» заморожено, закуповуються іноземні зразки техніки. Наприклад, закуповується за 14 млн грн один зразок — в умовах, коли у нас існує виробник, який входить до п’ятірки світових лідерів і пропонує комплексну систему, яка закриває сотні об’єктів в рамках визначеної ділянки. З іншого боку, вкладають 1 млрд грн в ремонт корабля, якому 39 років. Ми бачимо продовження історії, коли з Одеси намагалися вивезти штаб флоту, а зараз його намагаються вивести з того місця, де є всі засоби управління, в іншу частину міста.

Щодо кадрових питань, то скорочено ряд ключових посад, зменшено їх ранг. Наприклад, скорочена посада заступника начальника Генштабу з євроатлантичної інтеграції. Ми зберегли цю посаду за часів Януковича, а зараз її скорочують. Не визначено, хто триматиме зв’язок з флотами НАТО, хто займатиметься навчанням, отриманням військової допомоги і інше. Виходить, ми закриваємо цей проект.

У нас відсутня стратегія національного флоту, відсутня розуміння ситуації. Тому треба негайно звертати увагу на морський напрямок, адже за багатьма індикаторами ситуація там небезпечна. Вона потребує системної стратегії, системного визначення, фінансування. Якщо у нас визначено, що 14 млрд спрямовано на озброєння, то не менше 2 млрд ми маємо вкладати у морські сили. Фактично, це можливість добудувати «Корвет» та закласти новий, побудувати низку катерів, закупити необхідні зразки озброєння, загрузити наш оборонпром та ті підприємства, які можуть займатися цим питанням. Ситуація розвивається таким чином, що загрози, які є на сьогоднішній день, будуть реалізовані. А у нас головний інспектор ВМС — генерал сухопутних військ, який жодного дня не служив у Військово-морських силах.

«УКРАЇНІ ДОВЕДЕТЬСЯ ГОТУВАТИ СИЛИ СПЕЦОПЕРАЦІЙ...»

Євген МАРЧУК, прем’єр-міністр України (1995—1996), міністр оборони України (2003—2004):

— Гадаю, що у керівництва держави є гостра необхідність пояснювати суспільству, що таке воєнно-політична стратегія. Сьогодні суспільство занурилось в конфлікт через війну — похорони, трагедії, звірячі вбивства — це шок для людей. Я думаю, армія зараз за рівнем довіри в суспільстві випередила навіть церкву. Суспільство, яке продукує відношення до служби в армії, до того, що називається духовний стан і мотивованість військовослужбовців, стало грамотнішим та розумнішим ніж 2 роки тому. Але через ЗМІ та пресу воно ставить питання, на яке воно поки не знає точної відповіді.

Парламент прийняв рішення про надання «особливого статусу» окремим районам Донбасу. І Президент, і прем’єр, і наші іноземні партнери однозначно та неодноразово заявляли, що воєнного вирішення цієї проблеми немає. Але чи можна вирішити цю проблему без воєнного компоненту — тільки дипломатичними засобами? Не можна. А як думаєте відгукується в душах військових, їх командирів, поранених бійців, які з уст найвищих осіб держави чують, що ця проблема не має воєнного рішення? Тому для найвищого політичного керівництва всіх рівнів є актуальна потреба дуже грамотно пояснювати суспільству, що у нас сьогодні відбувається.

Офіційно у нас АТО, і зрозуміло який цей статус має наслідки, в тому числі міжнародно-правового характеру. Але хто відповість — що відбуватиметься далі в воєнному, політичному та міжнародно-правовому відношенні, окрім замороження конфлікту? Ми маємо бути відкритими хоча б для себе. Ми розуміємо, що наші друзі і партнери з Заходу зацікавлені, щоб законсервувати цей конфлікт. І нам не треба на це ображатись. Хоча для нас це серйозна стратегічна поразка. Вирішити її досить складно. Проте, ще раз кажу — влада повинна пояснювати військовим, їх родинам, експертному середовищу та просто свідомим громадянам — яка воєнно-політична стратегія у керівництва держави.

Зрозуміло, що на це запитання дуже важко дати відповідь, але, якщо залишати цю проблему під питанням, то не варто дивуватись, чому стільки невмотивованих людей. Цифра в 17 тис. дезертирів — це погано, і у професіоналів виникає питання: чи знайшов хтось загальну закономірність для цих 17 тис.? Це не просто цифра — з неї треба зробити висновок і зрозуміти, що в суспільстві відбувається та послаблює людський фактор — військовослужбовців, які заходять в бойові порядки.

Мені доводилося спілкуватися із психологами, які працюють з людьми, які повертаються з фронту. Найважчий і найтяжчий феномен — коли ці військовослужбовці повертаючись з фронт бачать, що країна живе мирним життям. Дискотеки, розваги і інше — це добре з точки зору здоров’я суспільства. Але як це пояснювати бійцям і батькам тих військових, які повернулись з фронту покаліченими?

Наступна проблема — необхідно переглянути та змінити військову освіту, починаючи з ліцею і закінчуючи Академією Генштабу.

Ми всі спостерігали, як Росія рухалась від своїх абстрактних агресивних амбіцій до втілення їх у воєнну агресію. Вона змінила воєнну доктрину — збільшила компоненти агресії аж до застосування ядерної зброї за межами Росії. 3—4 роки тому вона створила сили спецоперацій та законодавчо закріпила — «для дії за межами Росії». Її воєнний бюджет за останні роки збільшився в кілька разів. Франція побудувала один «Містраль» для РФ до початку агресії. І якби він почав нести чергування в Севастополі, то якраз стояв би на рейді біля Одеси і контролював би головні об’єкти всього морського узбережжя. Зовсім нещодавно німецькі спеціалісти готували спеціальні підрозділи Росії — для спецоперацій. Команда Януковича ж займалася демонтажем Збройний Сил. В 2007 році Росія заявила, що вона виходить з Договору про звичайні сили в Європі (11 березня 2015 року вже остаточно завершила цей процес). Через рік Росія напала на Грузію.

Я знаю, що таке воєнна доктрина — мені особисто довелося працювати над цим документом, тому не розумію, чому у керівництва держави із нею виникають проблеми. Вона стоїть на вершині піраміди, від якої розбудовуються всі інші напрямки в оборонному і безпековому секторі. Відсутність таких документів — це не просто формалістика, а сигнал, пусковий механізм для бардака, який присутній в інших сферах.

Хотів би також звернути увагу на військову журналістику. Я думаю, в державі вже давно настав час, щоб були проведені хоча б факультативи курси або збори для журналістів із викладенням того, що таке журналістика під час війни. Вона не може бути такою як в мирний час. В діяльності будь-якої розвідки великого стратегічного характеру є підрозділ «здобування розвідувальної інформації із відкритих джерел» — це робили Німеччина та СРСР ще перед Другою світовою війною, і це робиться досі. Взагалі, держава мала б допомогти військовій журналістиці, адже це не просто висвітлення, а й документування, особливо на перших порах конфлікту, коли в цьому була і залишається гостра потреба. Зараз же ми побачимо, скільки Україна отримає проблем, коли вона врешті-решт збереться подати до Гаазького трибуналу. Те, як легковажно керівництво держави говорить щодо направлення фільму «Крым. Возвращение домой» до Гаазького трибуналу — це абсолютне нерозуміння того, як працює цей суд, що таке Римський статут та що має зробити Україна, щоб від неї хоч щось прийняли.

Україні доведеться готувати сили спецоперацій, адже ми дуже запізнилися з цим питанням. У сучасних та майбутніх конфліктах це буде один із найефективніших компонентів захисту та вирішення інших питань. І тут досить серйозно стоїть проблема забезпечення військовослужбовця як біологічної істоти усіма елементами життєдіяльності. Чи мають проблему харчування, сили спецоперацій, які працюють за кордоном чи на території ворога? Чи зробив уряд запит до Інституту харчування з цього приводу? Зараз є гострі і нагальні проблеми, які мають виконуватись на рівні найвищого політичного керівництва, на рівні виконавчих структур.

В 1994 році я був віце-прем’єром з питань оборони і безпеки — тоді я спав 3-4 години на добу. Коли я став прем’єр-міністром — я спав 5—6 годин. А в час воєнної ситуації це робота, без якої не можна уявити собі, як ведеться централізоване забезпечення всього того, що воює. Тому роботи вистачить всім — і вищому керівництву, і суспільству, і медіа, не кажучи вже про уряд. Ми будемо допомагати. Якщо будуть прислуховуватись — дай Боже. Якщо не будуть — будемо критикувати. Якщо ображатимуться — критикуватимемо ще сильніше.

ПІСЛЯМОВА

«ДЛЯ НАС Є ДИВНИМ, ЩО Й ДОСІ НЕ ПРИЙНЯТО НІ НОВУ ВОЄННУ ДОКТРИНУ, НІ СТРАТЕГІЮ НАЦБЕЗПЕКИ»

Валентин БАДРАК, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР):

— По-перше, я хочу подякувати газеті «День», тому що приводом для круглого столу став лист полковника Покуси, який опублікувала редакція.

По-друге, я з піднесеним настроєм сприйняв реакцію експертного середовища, бо майже всі висловилися за створення професійної армії. Головним питанням на сьогодні залишається здатність України впоратись з новим викликом, пов’язаним з демобілізацією.

Демобілізованим, які пройшли рік війни, варто пропонувати стати її ядром — військовою елітою, яка б складала 5—7 тис. вмотивованих професійних військових. Вони повинні отримувати інше грошове забезпечення та мати інший статус. Безумовно, це коштовна справа, яка потребує додаткових зусиль з боку військового відомства. Але в умовах загрози війни це було б виправдано та логічно. А спроба створити стратегічний резерв — це відхилення від цього шляху. Я також озвучив пропозицію щодо законодавчого забезпечення створення приватних військових компаній, коли б існувало утримання діючих та формування нових елітних спецпідрозділів. Це збігається з законодавчою ініціативою щодо дозволу розвідці проводити операції за лінією фронту.

Другий момент, який одностайно підтриманий експертним середовищем і який треба впроваджувати — створення центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом на чолі з віце-прем’єром, який би опікувався переозброєнням українських збройних формувань, налагодив справжню роботу оборонної промисловості та міжнародну співпрацю в цій сфері. Масштабну ревізію цього сектору може зробити лише структура, яка стоїть над будь-яким міністерством. Крім того, є Комісія, яка існує всередині РНБО та яка опікується політичними питаннями військово-технічного співробітництва, вирішує питання доцільності та політичних ризиків під час виконання проектів постачання озброєння.

Для нас залишається дивним, що досі не прийнята ані нова воєнна доктрина, ані стратегія нацбезпеки, адже вони були готові ще до нового року.

Тепер нам хотілося б, щоб влада почала до нас дослуховуватися, адже протягом року ми стикаємось з тим, що рішення приймаються повільно і вони мають незрозумілу результативність для суспільства. Приклад цього — створення, анулювання та переформатування Комітету з питань розвідки. Хотілося б, щоб відбулись оперативні рішення, які б стосувалися демобілізації, враховуючи наші поради. Зараз відбувається демобілізація та створюється прецедент посилення воєнної загрози для України. Це вимагає окремих і дуже оперативних рішень.

Але те, що така розмова відбулась та на неї звернули увагу медіа — це, можливо, важливий початок розмови, яка може перерости в діалог з владою. Під час війни треба бути відвертими і ми не можемо замовчувати певні проблеми, пов’язані з ризиками для держави. Ми плануємо працювати на конструктиві та пропонуватимемо альтернативні рішення, які можуть бути допоміжними для влади. Наша справа — поради, а відповідальність за прийняття буде на керівництві держави.

Ще один результат круглого столу — 24 березня в закритому режимі разом з представниками влади, які раніше не приїжджали на подібні засідання, буде обговорюватися питання щодо створення згаданого органу виконавчої влади. Є сподівання, що відбудеться фаховий діалог, який допоможе прийняти окремі рішення.