Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло — Незалежна Держава Українська — перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами…
Симон Петлюра, український державний і політичний діяч, голова Директорії УНР

«Про ідентичність – як головну проблему Росії»

Про що потрібно говорити у відповідь на Мюнхенську «спецоперацію» Кремля під назвою «12 кроків...»
17 лютого, 2020 - 19:13
МАЛЮНОК МИХАЙЛА ЗЛАТКОВСЬКОГО

Так званий План примирення України та Росії за авторства трьох західних аналітичних центрів та Російської ради міжнародних справ під назвою «12 кроків для більшої безпеки України та євроатлантичного регіону», який був презентований на цьогорічній Мюнхенській безпековій конференції, цілком вписується в агресивну стратегію Москви з перегляду світового устрою (зон впливу) та знищенні української ідентичності.

Сумно спостерігати, коли Росія за допомогою своєї дипломатії, спецслужб, інформаційних та фінансових важелів нав’язує і проштовхує в Європі свій імперський порядок денний, що свідчить про нездатність, або небажання європейців усвідомлювати східну загрозу у вигляді сучасної Росії. Особливо показовою виглядає епопея з кількаразовим зняттям і поверненням на сайті Мюнхенської безпекової конференції згаданих «12 кроків», що як мінімум не красить організаторів захожу.

Те, що запропоновані пункти є абсолютно антиукраїнськими, немає ніяких сумнівів — по кожному з них детально пройшовся наш автор Борис Соколов в статті «Нова платформа для нового Мюнхена», але тут ще важливими є низка інших чинників. 

 Що значить стратегія Москви? Згадаємо відому фразу президента РФ Володимира Путіна на початку 2000-х, яку він неодноразово повторював про те, що «розвал Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою сторіччя». Далі. 2007 року на Мюнхенській конференції (прикметно) він вже заявив, що «для сучасного світу однополярна модель не тільки неприйнятна, але і взагалі неможлива...». «Росія — країна з більш ніж тисячолітньою історією, і практично завжди вона користувалася привілеєм проводити незалежну зовнішню політику. Ми не збираємося змінювати цієї традиції і сьогодні», — додав тоді Путін.

По-перше, ніякої тисячолітньої історії у Росії немає, тому що Московське царство це не Київська Русь, правонаступницею якої є Україна. По-друге, можна згадати і 2008 рік, коли під час саміту НАТО в Бухаресті Франція і Німеччина заблокувала надання Україні та Грузії ПДЧ. З відкритих джерел відомо, що одним з аргументів Путіна для Саркозі та Меркель було те, що Україна — це взагалі штучне утворення і ніяка не держава. Це, до речі, до питання — чому в цих 12-ти пунктах пропонується започаткувати всеукраїнський загальнонаціональний діалог щодо визначення нової ідентичності України, який врахує погляд сусідів України, включаючи Росію, Польщу та Угорщину.

«Як на мене, проблеми з ідентичністю є тільки в однієї країни, сусідній з Україною і Білоруссю. У Росії, — пише у фейсбуці білоруський опозиціонер Андрій Санніков. — Не може ж російська ідентичність включати в себе ідентичність башкирську, калмикську, татарську, чеченську, сибірську, якутську і т.п. Вимираюча колишня домінуюча нація просто цього не дозволить. Тому у Росії є одна базисна концепція ідентичності — імперська. На цьому вони її і будують: на силовому підпорядкуванні імперським уявленням про свою країну і решті світу. А там всього намішано: і Рюриковичі з убієнними Романовими, ??і «червона армія найсильніша», і Беламорканал, і БАМ, і Кремль по сусідству з Лобним місцем, і Кримнаш чомусь разом з Цусімою, а також Бошіров з Петровим. Ось і Україну згідно мюнхенському плану хочуть послати в цю ідентичність. Адже зрозуміти самосвідомість українців вельми просто: досить згадати, як курсанти-нахімовці співали гімн України в окупованому росіянами Криму».

«Про ідентичність — як головну проблему Росії. Саме про це треба говорити», — додає у себе на ФБ головна редакторка газети «День» Лариса Івшина. Підкреслимо, що вся Бібліотека газети «День» — це вклад в українську ідентичність і свідчення того, що Росії слід би замислитися і визначитися із своєю справжньою ідентичністю.

«...Чим Україна може допомогти Росії? Можливо, така постановка питання в умовах війни звучить парадоксально, але це лише на перший погляд. Ми можемо реально допомогти Росії, невпинно працюючи над своїм європейським майбутнім. Це головне. Але і Росія повинна пройти свій шлях через лікування від імперського дурману і через покаяння. А перш за все — мужньо прийняти правду». — пише в передмові до перевидання книги «Україна Incognita. ТОП-25» Лариса Івшина в 2014 році.

Ось тепер ми підходимо до головного питання — яка стратегія України, зокрема у відповідь на політику Росії? У своєму виступі в Мюнхені президент України Володимир Зеленський озвучив багато правильних тез, зокрема про «війну не в Україні, а в Європі», про те, що «без повної та сталої тиші на Донбасі неможливо рухатися до вирішення будь-яких політичних питань», про необхідність нового майданчика з приводу окупованого Криму і т.д. Хоча, були і досить невдалі фрази на кшталт «у мене немає часу думати стратегічно». А ще критично була сприйнята пропозиція Зеленського про можливе спільне патрулювання (українцями, представниками «Д/ЛНР» та ОБСЄ) українсько-російського кордону.

Проте головна претензія до української  сторони — це відсутність чіткої і різкої реакції на цинічні «12 кроків» росіян і найважливіше — відсутність власних, більш конкретних, пропозицій з приводу окупованих територій і припинення війни. Тому всі і кинулися обговорювати пропозиції Кремля.

«А чого, власне, всі очікували?, — пише в ФБ експерт Українського інститут майбутнього Ілія Куса. — Що на шостому році війни Європа буде продовжувати споживати наші пафосно-патріотичні заяви, позбавлені смислового навантаження і практичних кроків? Що вони будуть продовжувати зберігати санкції на шкоду самим собі, ігноруючи власне громадську думку, національні інтереси та бізнес-лобі (аргументи приймаються, але при всіх питаннях до України, «східна загроза» для самої Європи нікуди не дінеться. — Ред.)? Те, що опублікували, а потім поспішно видалили («12 кроків...». — Ред.) — це типова схема, що окреслює контури майбутнього російсько-європейського договорняка по Україні, який є неминучим в умовах відсутності в самій Україні бачення врегулювання конфлікту і власних позицій. Цю тему на Заході відкрито обговорюють вже третій рік поспіль, а то й довше. Обурюватися тут нічим, бо за 6 років конфлікту у нас не з’явилося ні національного консенсусу щодо врегулювання, ні бачення цього самого врегулювання, ні повноцінної зовнішньої політики, ні стратегій реінтеграції Донбасу, де-окупації Криму або посилення своїх міжнародних позицій. Тому в Мюнхені фактично з’явився фундамент майбутньої угоди, що став продуктом перетину інтересів РФ і Європи, багаторічних лобістських зусиль Кремля і його інформаційно-пропагандистської роботи в умовах відсутності альтернативного наративу з боку України. Тут Україна треба прийняти цей холодний душ, і почати вибудовувати власну позицію по Донбасу, Криму, відносинам з Європою, США, Туреччиною та іншими регіонами світу. Інакше нас чекає ось рівно те, що було написано в цьому «скандальному» Мюнхенській плані. Якщо свого немає, то з’являться чужі. І замість істерики треба пропонувати свій реалістичний план».

А ще українській владі слід зробити висновки з помилок попередніх президентів і перестати позиціонувати себе на різних міжнародних конференціях і формах за допомогою олігархічних майданчиків. Адже зверніть увагу, хто організовує так звані українські ланчі в Мюнхені і Давосі, або Ялтинський форум у Києві, куди постійно приходять українські президента, включаючи Володимира Зеленського. За цими майданчиками, яки відомо, стоїть родина Кучми-Пінчука. В такому разі виникає питання — так хто керує зовнішньою політикою України?.. 

«Чи ви помітили, що будь-які пропозиції щодо «миру» з Росією організує Пінчук. Той, хто пропонував здати Крим в оренду Росії (йдеться про «болючі компроміси» Пінчука у статті американському виданню The Wall Street Journal в 2016 році — ред.). Це відбувається за будь-яких президентів. Це просто константа зради. І це улюблений олігарх будь-яких президентів. Пристосуванець як він є. Чи пан з грошима, який завжди шукає повій. Ганьба всім, хто має стосунки з ним», — досить різко написав у фейсбуці український журналіст заступник директора кримськотатарського телеканалу ATR Айдер Муждабаєв.

Отже Україні потрібна не просто власна стратегія, а державна стратегія, як по відношенню до окупованих територій, так і в цілому зовнішній політиці, яка б відображала інтереси української держави і її громадян, а не формувалася крізь призму і за допомогою окремих олігархів.


ГОЛОС З ФЕЙСБУКУ

Мюнхенская идентичность для Украины

Андрій САННІКОВ, білоруський політичний та громадський діяч, опозиціонер

Есть такая международная конференция по безопасности, которая ежегодно проходит в Мюнхене. На мой взгляд, это самый представительный форум «реалполитик» в мире. Таким он стал под председательством Вольфганга Ишингера, немецкого дипломата и политического деятеля, не скрывающего своих симпатий к Кремлю, да и прочим диктатурам помельче. Он пару лет назад возил своих людей к Лукашенко...

Мюнхенская конференция пользуется заслуженной репутацией обязательного мероприятия для мировой политической элиты. Она, действительно, собирает самых влиятельных политиков обоих континентов — Европы и Америки, — с привлечением прочих регионов по мере необходимости. Мировые лидеры исправно вносят Мюнхен в свои февральские календари. Просисходит это больше по инерции, из уважения к Германии, крупнейшему европейскому игроку, чем из-за важности форума для демократического мира. Давно уже Ишингер с командой ловко подрабатывают повестку дня и сопутствующие мероприятия под желания кремлевского заказчика.

В этом году, например, в рамках Мюнхенской конференции прошли «Примаковские чтения», на которых министр иностранных дел России Лавров огласил инициативы Путина, в частности о созыве форума постоянных членов Совета Безопасности ООН, сильно смахивающего на новую «Ялту».

Вот только представьте себе, в столице Баварии проходят чтения имени функционера советских спецслужб, известного своей деятельностью на Ближнем Востоке.

Еще раз: в Мюнхене проходит мероприятие имени лучшего друга арабских террористов, спонсора концепции «палестинского народа».

Ах да, все ведь уже забыли, что в 1972 году во время Олимпиады именно в Мюнхене в результате теракта, совершенного палестинцами, погибло 11 членов израильской сборной. Это дела давно минувших дней.

Зато вряд ли забыли, что именно в Мюнхене в 2007 году отец будущей конституции России Путин публично обнародовал свои планы реванша и мести Западу за поражение в «холодной войне». Чем ответил Запад в Мюнхене? Красной ковровой дорожкой для Кремля.

Поэтому совсем неудивительным было появление плана «Двенадцать шагов по усилению безопасности в Украине и евроатлантическом регионе» под эгидой Мюнхенской конференции и ее председателя.

Точнее было бы назвать этот план «Нам плевать на Украину».

То, что его удалили с сайта конференции, не означает, что его нет. Вброс состоялся и обсуждение запущено.

Примерно треть «стратегов», склепавших этот план, я знаю и не уважаю. Некоторые негативно отметились и по Беларуси. Речь даже не о российских участниках — там по определению все понятно.

В «плане» обращают на себя внимание два пункта.

Первый — это про зону свободной торговли на Донбассе. Очень соблазнительная приманка для поддержания коррупции в Украине. Это ж какие суммы можно будет распилить бесконтрольно и под прикрытием международно-благородной деятельности вместе с западными соучастниками!

А второй — прояснил многое в подленькой стратегии в отношении не только Украины, но и Беларуси.

Звучит он так: «Запуск нового национального диалога об идентичности».

Тут сразу всплыли упреки, которые как-то подозрительно организованно сыпятся в наш адрес. Мол, все беды у вас, белорусов, от слабой вашей идентичности, и, пока у вас эта самая идентичность не окрепнет, ничего у вас не будет. И ведь мудрые мужи, а также достойнейшие дамы всерьез об этом рассуждают, прикрывая этим дружбу своих демократически избранных правительств с узурпатором.

Особенно радостно слышать речи и читать писания о слабой нашей идентичности достопочтенных аналитиков из европейских стран, которые никак не могут скрестить идентичность с мультикультурализмом, или из американских штатов, которые предпочитают не касаться этого неполиткорректного вопроса.

По мне так проблемы с идентичностью есть только у одной страны, соседней с Украиной и Беларусью. У России.

Не может ведь русская идентичность включать в себя идентичность башкирскую, калмыкскую, татарскую, чеченскую, сибирскую, якутскую и т.п. Вымирающая бывшая доминирующая нация просто этого не позволит. Поэтому у России есть одна базисная концепция идентичности — имперская. На этом они ее и строят: на силовом подчинении имперским представлениям о своей стране и остальном мире.

А там всего намешано: и Рюриковичи с убиенными Романовыми, и «красная армия всех сильней», и Беламорканал, и БАМ, и Кремль по соседству с Лобным местом, и Крымнаш почему-то вместе с Цусимой, а также Боширов с Петровым.

Вот и Украину согласно мюнхенскому плану хотят послать в эту идентичность.

А ведь понять самосознание украинцев весьма просто: достаточно вспомнить, как курсанты-нахимовцы пели гимн Украины в оккупированном русскими Крыму.

Для того, чтобы понять идентичность белорусов, достаточно вспомнить перезахоронение останков белорусских героев, участников восстания Калиновского.

Для того чтобы понять идентичность и белорусов и украинцев, можно вспомнить, что гимном Революции Достоинства в Украине стала песня «Воины света» белоруса Сергея Михалка на русском, кстати, языке.

Ну, а если и этого недостаточно, то расставить геополитические акценты Мюнхенской конференции с удовольствием помогут харьковские болельщики.

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ