Чесність виростає тільки на ґрунті свободи.
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представник культурного руху шістдесятників

12 заповідей кремлівського культу Перемоги, які треба забути

День перемоги для росіян – це свято безкарності. Саме від безкарності – і бажання «повторить». Війна все спише
8 травня, 2018 - 16:28

День перемоги для росіян – це свято безкарності. Саме від безкарності – і бажання «повторить». Війна все спише

Війна не закінчена, доки не похований останній солдат. Бездоганна формула, яку часто повторюють в Росії. А слідом за нею і різні наші опоблоківці.

Але чи зрозумілий її сенс? Адже автор крилатих слів (їх приписують Суворову) зовсім не про обов'язок пам'яті перед загиблими говорив. Він говорив про безсмертя самої війни. Вона буде тривати, поки живий хоч один солдат.

Річниця акту капітуляції Німеччини, підписаного спочатку Йодлем, а через день, спеціально для Сталіна, Кейтелем, з кожним роком святкується в Росії все пишніше.

Вдивіться в гімнастерський кітч «переможних» парадів у Кремля, в фільми Міхалкова, книги Прилєпіна, пісні Расторгуєва, які проповзають до нас крізь кордони і заборони. Нема в них радості здобутого у 1945-му миру, а лиш торжество війни, яка наступає на світ.

І справа тут не в мертвих солдатах. А в живих генералах. Тих, хто думає, що «может повторить». Хто перетворив символи перемоги на знаряддя вбивства, а пам'ять про війну – на війну пам'ятей.

Доки не похований останній з цих генералів, війну не можна вважати закінченою.

У нас давно вже своя власна війна з колишніми «переможцями». Але мисливський манок збирає «бессмертные полки» – у Харкові, Полтаві, Сумах, Чернігові, Києві, Кропивницькому (який вперто називають «Кіровоградом»), Черкасах, Дніпрі, Одесі, Запоріжжі, Херсоні, Миколаєві... А подекуди навіть не без підтримки офіційної влади.

Мене запитують: що поганого – святкувати закінчення війни? Закінчення війни – так, гарний привід. Але там, в Росії, і – за вказівкою звідти – у нас, під пам'ятником Слави, щороку повторюється її реінкарнація, такий собі Фенікс навпаки – попіл, який відроджується з птиці, радість вічного самоспалення у «дідівському» танку.

Він не нешкідливий – цей карнавал. Він, як шкільне зубріння, вселяє усім тим, хто слухає, прості і дохідливі «істини». Аксіоми, догмати, заповіді. Я відібрав 12 з них, найбільш поширених і знайомих нам по картинках з Росії, промов її «вождів» і теоретиків. Прочитайте їх, будь ласка, і ніколи більше не повторюйте.

Отже, у що змушує нас повірити культ «Великой Победы»?

1. Що війна – це звичайна справа. Це усього лише (як сказав відомий Сурков) «засіб спілкування» – міжнаціонального та міжособистісного. Так було завжди і так буде. І немовлята в колисках з бронетанковим тюнінгом – це не просто виклик людству, це підготовка молодих матерів і їхніх нащадків до думки: «весь світ – війна, а люди в ньому – солдати».

2. Що багато мільйонів жертв на війні – це ознака переможця. Ти більше за всіх постраждав? Значить, більше за інших гідний споглядати, як страждають недруги. Радянська людина пишається втратами в «великой отечественной», коли «за ценой не постояли». У неї немає бажання замислитися: як загинули ці мільйони? Чи не через дурість командирів, чи не від кулеметів чи загородзагону, чи не розстріляні за самовільний відступ або антирадянські розмови, чи не померли від хвороб і поганого догляду в госпіталях, чи не звели рахунки з життям самі від безвиході? Чи ее звідси усі ці мільйони?

Англійський військовий теоретик Ліддел Гарт писав, що всі геніальні полководці дорожили життями солдатів, військове мистецтво полягало в тому, щоб не допустити непотрібних втрат. Неспроста перемога царя Пірра, яка далася багатьма жертвами, в історичній свідомості сприймається як поразка. Але культ на те і культ, щоб приносити в жертву живих.

3. Що не можна поступатися своїми «завоюваннями». Наше покоління добре пам'ятає ці формулювання: «завоевания революции», «завоевания советской власти». Андрій Міхалков-Кончаловський, брат відомого Микити, колись на запитання – чий Крим – відповів: погано вторгатися в чужі кордони, але «Крым – это наши завоевания».

«Завойоване» – це вже, як би, те, що назавжди належить тобі. «Перемога» у російському розумінні – це завжди «завоювання», а простіше – окупація, анексія, розбій і грабіж матеріальних цінностей, які належать іншим. Чим більше ти захопив території, тим більш значною є твоя перемога.

Кажуть, Сталін не оголошував 9 травня святковим днем тому, що не вважав цей день переможним. Перемогу у нього вкрали американці та англійці, які не дозволили вийти до Ла-Маншу. Лише у 60-ті роки в СРСР погодилися, що окупацію хоч східної, але все ж Європи з натяжкою можна вважати перемогою.

4. Що перемога в останній війні – це перемога "русского мира" (пам'ятаєте путінське: «мы победили бы в войне и без Украины»). І перемога "русского мира" можлива не інакше як за допомогою війни.

Достоєвський сподівався, що «русский мир» поглине прогнилий Захід безболісно. Але Захід не захотів поглинатися добровільно. Як покарання за це, як приниження цивілізованої Європи російською армією – сприймають перемогу в Росії з подачі Дугіна, Чапліна та інших ідеологів.

1

Фото: «Новая газета»

5. Що перемога була б неможливою без «сплоченности народа вокруг Вождя». Що за «за родину, за Сталина» люди помирали охочіше, ніж просто «за родину». І тільки жорстокістю і репресіями він зумів перетворити імперію на нещадний механізм знищення ворога. А якщо так, то рівняння «Сталин = Перемога» має і свої похідні: «1937 рік = Перемога», «ГУЛАГ = Перемога», «Голодомор = Перемога». У звитяжній історії СРСР одне від іншого невіддільне.

6. Що переможців не судять. Згадайте постійний рефрен Путіна: «...потому что мы – победители».

У кремлівській парадигмі переможцю дістається все, у тому числі право на правду і справедливість. І немає і не може бути Нюрнберга, який би засудив сталінських енкаведистів за злочини проти людяності разом з гестапівцями, а Сталіна – за те, що на двох із Гітлером другу світову і замутив.

День перемоги для росіян – це свято безкарності. Саме від безкарності – і бажання «повторить». Війна все спише.

7. Що вся західна духовна думка – ніщо у порівнянні з потужністю малограмотного російського безбожника, озброєного трьохлінійкою, чаркою самогону та іконою Сталіна. «А скільки дивізій у Папи Римського?» – сміючись, питав колись Вождь народів. Впливовість, вчить Культ Перемоги, – не в інтелекті і душі, а в кількості зброї. «Це зовсім не означає, що Сталін був атеїстом, заспокоюють народ коментатори сталінських промов про церкву з РПЦ. – Він мав на увазі, що нести віру, не маючи у запасі кількох дивізій – справа безнадійна».

8. Що нормальне життя – це підготовка всією країною до смерті. Так готують наложниць до масового самогубства в гробниці покійного фараона. Путінське «Зачем нам мир без России?» – це усього лише повторення дугінського за серпень 2014-го: «В мире без России незачем жить». Дитячий садок, школа, виш, весілля і причастя – лише віхи мобілізації народу в матросови і космодемьянскькі, шахіди і камікадзе.

9. Чим більша територія, тим меншою є небезпека війни. Тому що на великій території легше набирати рекрутів. А якщо захопив чужу – підгребеш під себе і рекрутів ворога. Велика територія дає більше металу для снарядів і бензину для танків. На великій території є куди відступати і є багато землі, яку можна випалити, щоб не дісталася ворогові.

10. Що людина на війні легше переносить втрати. В очікуванні смерті не до питань про те, чому життя не таке гарне. На війні не скаржаться на перебої з пенсіями і падіння рубля, не заздрять багатствам російської знаті. На війні кричать: «Ура!» і просять Бога, щоб ще пожити.

11. Що радянське воїнство (воно ж російське) – зі своїми політвідділами, смершами, розстрільними командами і штрафними ротами – єдине, хто стояв на боці Світла. Всі інші – або фашисти – УПА, фінський шюцкор, польська Армія Крайова; або двурушники – як англійці та американці. І не було ніяких третіх інтересів, ніяких національних рухів за свободу і незалежність, ні союзників, ні мирного населення – тільки «наши» (росіяни) і «чужие».

12. Що гімнастерка, пілотка і ватник – найкращі ліки від націоналізму. Тому що вишиванки, стоси, чохи, магерки та інші національні штуковини лише сіють міжнаціональну ворожнечу. А в пілотках і тілогрійках не відрізниш – білорус перед тобою, українець чи литовець. У пілотці та фуфайці ти і є справжній інтернаціоналіст.

* * *

Ось це все і святкують 9 травня в Росії. І нас вчили, поки ми не думали своєю головою. Чи потрібно воно нам?

Здміть все це пропагандистське лушпиння, викиньте його з голови, і ви побачите справжній сенс дати. Він простий і прозорий. І в перші повоєнні десятиліття фронтовики жили саме ним. Вони згадували цей день, пили горілку і дякували друзям, які не дожили, але наблизили мить нелюдської радості, тому що тоді, 73 роки тому – цього дня людям надовго пообіцяли мир.

Євген Якунов. Київ
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments