Медіафренія - 215. Історія - продажна дівка русофобії

Рамзан Кадиров у своєму інтерв'ю каналу HBO Real Sports вийшов за межі головної теми, а саме боїв без правил, і дав глибокий геополітичний аналіз сучасності. Про те, що в Чечні не буває геїв, а є тільки шайтани, було очікувано і рутинно. Набагато більш підбадьорливо звучали заяви, що «Америка не така сильна держава, щоб Росія вважала її своїм ворогом», і запевнення, мовляв, у разі чого «ми весь світ раком поставимо». Можна, звичайно, списати це на порожнє вихваляння очманілого від безкарності місцевого диктатора. Але з урахуванням того, що цей персонаж займає, по суті, друге місце в табелі про ранги нинішньої російської імперії, має особисто віддану йому автономну армію і залитий кров'ю по саму маківку, у світі еротичні фантазії глави Чечні вирішили за краще взяти до відома.

У російських ЗМІ прийнято дивуватися, чого це вся Східна і Центральна Європа кинулася в НАТО. Якби народи сусідніх з Росією країн могли б акуратно вирізати свої країни з глобуса і переносити їх подалі від велелюбного сусіда, можливо, вони і не стали б так радіти появі американських солдатів на своїй землі. Але планета Земля не передбачає такої опції. Тому ті країни, з якими трапилося таке нещастя, як сусідство з путінською Росією, винаходять різні шляхи порятунку. Як повідомила газета WSJ, Фінляндія, яка поки утримується від вступу в НАТО, будує систему бункерів і тунелів під Гельсінкі на випадок війни з Росією. Загальна протяжність і розміри підземного міста такі, що там може сховатися все населення Гельсінкі.

Ймовірно, така реакція сусідів лестить патріотичному самолюбству російських імперців. Можливо, вони вважають, що страх - це атрибут поваги. Мені ставлення європейців до Росії нагадує реакцію людей на появу скаженої собаки в буйній фазі захворювання. Важко уявити собі, щоб хтось відчував повагу до цього небезпечного і глибоко нещасного створіння.

УКУШЕНІ МЕДИНСЬКИМ

В останні дні російські політики та експерти всі раптом стали істориками. Таке враження, що їх усіх покусав Мединський. Ідеї міністра-Промокашки про те, що в історії немає фактів, оскільки навіть вчорашню подію кожен інтерпретує по-своєму, отримали якесь вже зовсім масове підтвердження.

Депутат Держдуми Леонід Калашников, виступаючи в «Воскресном вечере» 16.07.2017 заявив з комуністичною пристрастю (депутат Калашников все заявляє з комуністичної пристрастю, навіть вітається і відповідає на запитання «котра година?»), що «в Прибалтиці русофобський курс проводить тільки еліта, а народи голосували за збереження Радянського Союзу».

Горбачовський референдум 17.03.1991 за збереження СРСР підтримали 10 союзних республік з 15. Вірменія і Грузія його проводити відмовилися і тоді ж провели референдум за вихід з СРСР, в ході якого по 99% громадян в кожній з обох республік проголосували за вихід. Всі три республіки Балтії оголосили горбачовському референдуму бойкот, а замість нього провели «виборчі консультації», по суті, той же референдум, але не за збереження СРСР, а за незалежність, тобто за вихід з Союзу. У всіх трьох республіках Балтії вихід з СРСР був підтриманий абсолютною більшістю населення: в Латвії - 73,7%, в Литві - 90,4%, в Естонії - 79,5%. В Молдавській СРСР горбачовському референдуму був оголошений бойкот на всій території, крім Гагаузії і Придністров'я.

У березні 1991 року, коли проходив горбачовський референдум про збереження СРСР, Леоніду Калашникову було 30 років і він був не просто рядовим громадянином СРСР, а депутатом в Тольятті. Не міг не знати. Неприємні факти змила з пам'яті комуністична переконаність і пристрасть. Патріотизм і ідеологія в головах у абсолютної більшості російських політиків перетворилися на охоронних церберів, що не пускають в ці голови ті факти, які за їхніми охоронно-церберськими установкам заважають правильній любові до Батьківщини.

Ось уже кілька днів поспіль напади лютої ненависті у російського телевізора викликає трейлер фільму про «лісових братів», який, як повідомляється, випущений на гроші НАТО. Дмитро Кисельов присвятив цій події великий гнівний сюжет у «Вестях недели» від 16.07.2017, в якому повідомив, що більшість «лісових братів» значилося в дивізіях Ваффен СС. Як офіційну реакцію Росії на цю вилазку натовських русофобів Кисельов навів слова Марії Захарової, що закликала всіх людей доброї волі «не залишатись байдужими до цього історичного перекручення, розповсюджуваного НАТО з метою підриву підсумків Нюрнберга».

Володимир Соловйов у передачі «Воскресный вечер» влаштував щодо цього коротенького ролика цілу годину антизахідної істерики. Депутат Європарламенту від Латвії Андрій Мамикін гнівно заявив, що «фільм про «лісових братів» на гроші НАТО - це страшна ганьба».

Оглядач ВДТРК Андрій Медведєв скористався ефіром «Воскресного вечера» для доносу на посла Росії в Литві Олександра Удальцова, який, о жах! - поклав вінок до пам'ятника борців за звільнення литовського народу. Тобто тих самих «лісових братів». Посол Удальцов вже давав з цього приводу пояснення патріотичній громадськості, мовляв, на цьому пам'ятнику написано: «Загиблим за Батьківщину. Їхні могили відомі Богу». А про жахливих «лісових братів» посол, виявляється, нічого не знав. Але оскільки посла Удальцова в студії не було, його виправдань ніхто не почув і Ж. обіцяв його негайно звільнити.

Ліберал Олександр Ситін, через притаманну лібералам русофобію, спробував заступитися за «лісових братів» і заявив, що «для вас вони фашисти, а для них - герої». Це був подарунок. У басейн з піраньями кинули шматок свіжого м'яса. Відкусити шматочок від ліберала Ситіна постаралися всі присутні. Політолог Сергій Міхєєв розповів, що «нашим лібералам дай волю, вони поставлять на Червоній площі гільйотину і рубатимуть голови». Після чого повідомив, що вони «Гітлера обов'язково реабілітують». І на завершення свого спічу політолог Міхєєв звинуватив ліберала Ситіна в тому, що той захищає права людини. Ліберал Ситін відбивався, як міг. І насамперед відхрестився від того, що він колись займався такою ганебною справою, як захист прав людини. Після чого заявив, що він і до лібералізму ж бо не має жодного стосунку. Але і це йому навряд чи допоможе, оскільки в Росії клеймо ліберала змивається тільки великою кількістю крові, а на це у політолога Ситіна явно не вистачить ні бажання, ні професійної підготовки.

Ж. вирішив питання з «лісовими братами» занурити в широкий філософський і історичний контекст і повідомив, що «русофобію почали Маркс і Енгельс, які закликали знищити росіян». А Гітлер цю русофобію вичитав у Маркса і Енгельса, оскільки, як стало достеменно відомо лідеру ЛДПР, Гітлер читав по-німецьки. Після чого Ж. силою думки миттєво перелетів на ґрунт вітчизняної історії і пояснив, що більшовики були русофобами, але у них були протиріччя, оскільки «Троцький представляв інтереси американського капіталу, а Ленін - німецького». Як і годиться всякому визначному мислителю, Ж. завершив екскурс в історію пророкуванням майбутнього. «Ви, латиші, до кінця середини ХХІ століття всі загинете!» - з видом пророка давнини заволав Ж., тикаючи пальцем в бік депутата Європарламенту Мамикіна.

Режисер Шахназаров вирішив повернути студію до «лісових братів» і почав ставити риторичні запитання: «Де ж ця злісна радянська влада була? Вони ж жили в СРСР! Їх же не розстріляли!». Народам Балтії режисер Шахназаров пояснив, що вони «зробили помилку: отримали незалежність, яку їм подарували. Їм її подарували, адже у них же не було ніякого партизанського руху! Вони могли б стати мостом між Росією і Заходом, як Фінляндія, а вони свої народи привели в глухий кут».

Про те, як «фінський міст» на очах обкопується і заривається в землю, прагнучи себе убезпечити від доброзичливих обіймів Росії, я написав на початку огляду. Що ж стосується «лісових братів», то шкода, що в російський телевізор майже ніколи не кличуть нормальних істориків. Як, втім, і нормальних фахівців будь-якого профілю. П'яти хвилин вистачило б, щоб спростувати брехню про національно-визвольний рух народів Балтії, які були окуповані СРСР в 1940 році і вели боротьбу з радянськими окупантами ще в той час, коли ніяких німецьких фашистів на цій землі не було. І продовжували цю боротьбу після вигнання фашистів до кінця 50-х років, а окремі партизанські групи боролися до кінця 60-х. Було б непогано, щоб литовські, латвійські та естонські історики ткнули в безсоромні очі режисера Шахназарова документами про депортацію тисяч і тисяч громадян країн Балтії, відправлених до гостинного Сибіру, а також списки розстріляних і стертих в табірний пил ГУЛАГу. У ці ж безсоромні шахназаровські очі варто було б засунути численні матеріали, що свідчать про криваві події січня 1991 року в Вільнюсі, де десантники 7-ї гвардійської дивізії ПДВ разом з групою «Альфа» намагалися відібрати у Литви її незалежність.

Окремим рядком проходить постійна брехня, що «лісові брати» були частинами Ваффен-СС. Насправді бійці найпотужнішого об'єднання національно-визвольних сил Балтії, Литовської армії свободи, відразу відмовилися вливатися в німецькі війська і продовжували боротися з радянською владою самостійно, що послужило, зокрема, причиною того, що керівники литовських партизанів були знищені фашистами. У Латвії та Естонії в період німецької окупації національно-визвольний рух розколовся і частина партизанів дійсно вступила в Ваффен-СС, вирішивши використовувати нових окупантів у боротьбі проти старих, радянських, розсудивши, що коричнева чума краще червоної хоча б тим, що не жене всіх підряд в колгоспне рабство.

Але більше за всіх постраждав від укусів Мединського президент Росії Путін, який на зустрічі з робітниками Лебединського ГЗК розповів про фальсифікацію історії на прикладі картини Рєпіна «Іван Грозний вбиває свого сина». Відповідаючи на запитання історично стурбованого робочого про те, як нам бути зі спотвореннями історичної правди, Путін сказав: «Візьміть відому легенду про те, що Іван Террібль вбив свого сина. Це ще невідомо, вбивав він свого сина чи ні. Багато дослідників вважають, що нікого він не вбивав взагалі, а придумав це все папський нунцій, який приїхав до нього на переговори і намагався Русь православну перетворити на Русь католицьку. І коли Іван Васильович відмовив йому і послав за відомою адресою, виникли всякі легенди і таке інше».

На відміну від горбачовського референдуму і «лісових братів», епоха Івана IV відстоїть від нашого часу трохи далі, тому розслідувати загибель царевича Івана Івановича важко. Хоча якщо доручити цю справу Бастрикіну, то потрібний результат буде досягнутий негайно. Але Путін тут вирішив діяти особисто і вважав за краще діяти за принципом: «шукай кому вигідно», що призвело його до успіху. Він негайно виявив русофобський слід «папського нунція», якого звали Антоніо Поссевіно, і був він насправді не нунцієм, а легатом. Але не будемо чіплятися. Можна припустити, що у Поссевіно міг бути мотив для русофобського наклепу на Івана Грозного, хоча той його ні за якою адресою, відомою Володимиру Путіну не посилав, а, навпаки, зустрічав і проводжав з великими почестями. Але припустимо, що Поссевіно - русофоб. Але тоді виходить, що заражені русофобією і такі суто патріотичні джерела, як «Мазуринський літописець», «Временник» дяка Івана Тимофєєва і багато інших, які визнавали версію вбивства. Синовбивцею Івана IV вважали: Карамзін, який писав, що це вбивство «акт правосуддя Всевишнього месника», Костомаров, який назвав злочин Івана Грозного «приголомшливою подією» і «звільненням Росії від нелюда, подібного Івану», Соловйов, на думку якого це вбивство було «страшним покаранням за звичку царя давати волю рукам», Платонов, який вважав що це проявився «маніакальний садизм», в результаті якого цар убив сина «в нападі гніву». Найбільш відомі противники версії синовбивства в історії: імператор Олександр ІІІ, який заборонив експонувати картину Рєпіна з цим сюжетом, обер-прокурор священного Синоду Костянтин Побєдоносцев, який назвав цей сюжет «не історичним, а фантастичним» і, нарешті, наш сучасник, орловський губернатор Потомський, який пояснив, що сина свого Грозний не вбивав, а, навпаки, дуже любив і тому віз із Москви до Петербурга в кращу клініку, та от не довіз, оскільки царевич дорогою помер. Ну і тепер ось Володимир Путін...

«ПУТІН - ЗІ ЩИТОМ», ІНШІ - В ПЕКЛІ

Завершується другий тиждень, як учасники саміту G20 у Гамбурзі роз'їхалися, а російські ЗМІ все смакують, як Путін там з усіма зустрівся і всіх переміг. «Путін - єдиний, хто зустрівся з усіма учасниками G20 і з усіма зміг домовитися», - захлинається захоплено Дмитро Кисельов. І продовжує злорадно: «Путін прилетів зі щитом, а Трамп повернувся в своє пекло».

 У тій картині світу, яку малює телевізор, Путін - це той велетень, голова якого стирчить з Північного полюса, п'яти впираються в Південний полюс і саме він і є Земна вісь, навколо якої наша планета обертається. Всі інші політичні пігмеї жадають спілкування з Путіним і, крім нього, ні з ким іншим говорити нормально не можуть. Ердоган лається з Меркель, і те, як він махнув на неї рукою при зустрічі, російський телевізор показує вже другий тиждень в режимі нон-стоп. Японія щось весь час ділить з Китаєм, Макрон підступно намагається перехопити європейське лідерство у Меркель, одне слово, всі чогось там бігають, метушаться, один Путін з висоти свого велетенського зросту з доброю посмішкою дивиться на цю метушню біля своїх ніг...

Русофоби, які зводять наклеп на путінську Росію, заявляючи, що в державних ЗМІ не можна критикувати владу, просто не дивляться наш телевізор. А там весь час лають нашу політику, як внутрішню, так і зовнішню. Ось, наприклад, міжнародник Андрій Сидоров суворо дорікнув МЗС у тому, що воно не розуміє суті сучасного світу і не діє в ньому єдино вірним способом. «Світ схожий на комунальну квартиру, а ми розучилися робити дрібні капості», - нарікає Лаврову міжнародник Сидоров. І тут же пропонує парочку дрібних капостей власного винаходу: «А якщо знизити статус посла в НАТО? А ще треба б обмежити ввезення капців з України».

Ідея політики дрібних капостей дуже сподобалася всім мешканцям соловйовського лялькового театру. Сам Соловйов тут же її схвалив: «Красиво!». А Ж. ця ідея так сподобалася, що він одразу ж почав як з рогу достатку сипати дрібні капості. «Треба розібрати транзитні залізничні колії до Європи і ремонтувати їх років 15!» - радісно вигукнув лідер ЛДПР і при цьому обличчя його світилося радістю, як у дитини, якій нарешті подарували велосипед. «А ще ми можемо не надсилати корабель на міжнародну космічну станцію - нехай вони там літають вічно, поки не помруть», - фонтанував ідеями Ж. Відчувалося, що тема дрібних і не дуже дрібних капостей для Ж. рідна, запас їх у його душі не вичерпується, оскільки він присвятив цій справі практично все життя і цю політику саме він зможе реалізувати краще за всіх.

Не випадково Соловйов запропонував на 5 хвилин призначити Ж. міністром закордонних справ, щоб всі відразу почали просити повернути Лаврова.

Втім гостро критичний розум Ж., безперечно, може бути затребуваний і у внутрішній політиці, де також цілком актуальна політика дрібних капостей, яка така потрібна зараз Російській імперії. «Завдання одне - знищити п'яту колону!» - закричав лідер ЛДПР і чомусь подивився на Сергія Станкевича, який ось уже який рік демонструє повну лояльність режиму і останнім часом став міняти голубине оперення на яструбине. «І цензуру ввести!» - злобно каркнув Ж. і мстиво втупився на Соловйова, чомусь, мабуть, вважаючи, що якщо Соловйов служить у путінському телевізорі, його може налякати цензура. Хоча і він, і сам Соловйов, і всі його ляльки, як і всі інші мешканці путінського телевізора прекрасно розуміють, що якщо не буде цензури, то їхні постійні кривляння і несусвітня брехня досить швидко стануть нікому не потрібні.