Путін — це не союзник проти ІДІЛ

Лідери Сполучених Штатів та Європейського Союзу роблять серйозну помилку, думаючи, що президент Росії Володимир Путін є потенційним союзником у боротьбі проти Ісламської Держави (ІДІЛ). Цьому висновку суперечать існуючі докази. Нинішня мета Путіна — сприяти розпаду Євросоюзу, а цієї мети найлегше досягти якщо привести до ЄС навалу сирійських біженців.

Російські літаки завдають ударів по цивільному населенню у Південній Сирії, що змусило їх бігти до Йорданії та Лівану. Зараз 20 тисяч сирійських біженців затаборували в пустелі в очікуванні прийому до Йорданії. Трохи менше очікують прийому до Лівану. Кількість людей в обох групах зростає.

Росія також розпочала реалізацію масштабної повітряної атаки проти мирних жителів на півночі Сирії. За цим послідувала наземна операція, яку було здійснено за допомогою сирійського президента Башара Аль-Асада проти армії Алеппо, міста, в якому раніше було 2 млн мешканців. Бочкові бомби змусили 70 тисяч мирних жителів втікати до Туреччини; наземна наступальна операція може «перемістити» ще більше людей.

Родини, яким довелося переміщуватися, можуть не зупинитися в Туреччині. Канцлер Німеччини Ангела Меркель літала до Анкари
9 лютого, щоб останньої миті забезпечити домовленість із турецьким урядом про те, щоб переконати біженців, які вже перебувають у Туреччині, продовжити своє перебування там. Вона запропонувала перевозити на літаку 200-300 тисяч сирійських біженців щорічно безпосередньо до Європи з умовою, що Туреччина завадить їм поїхати до Греції і прийме їх назад, якщо вони туди вирушать.

Путін — геніальний тактик, але не стратегічний мислитель. Немає жодних підстав вважати, що він вдерся до Сирії для того, щоб загострити Європейська кризу біженців. Дійсно, його втручання було стратегічною помилкою, тому що тепер його втягнуто разом із президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом у конфлікт, який зачепив інтереси обох сторін.

Проте щойно Путін побачив можливість прискорити розпад ЄС, він не втратив її. Шляхом перемовин про співпрацю проти спільного ворога (ІДІЛ), Путін затаїв свої дії. У нього був подібний підхід до України: підписавши Мінські угоди, він не виконував їх положення.

Важко зрозуміти, чому лідери США та ЄС вірять Путіну на слово, а не судять про нього за його поведінкою. Єдине пояснення, яке я можу знайти, полягає в тому, що демократичні політики прагнуть заспокоїти свої населення, надаючи їм сприятливішу картину, ніж виправдовує дійсність. Річ у тому, що путінська Росія та ЄС беруть участь у перегонах із часом: питання в тому, хто з них впаде першим.

Путінському режимові загрожує банкрутство 2017 року, коли настане термін погашення великої частини його зовнішнього боргу, а політичні хвилювання можуть спалахнути ще раніше. Рейтинги Путіна, які залишаються високими, мають підґрунтя в домовленості із суспільством, що вимагає від уряду надати фінансову стабільність і повільне, але неухильне зростання рівня життя. Західні санкції, у поєднанні з різким зниженням цін на нафту, зроблять уряд неспроможним виконати жодну із цих обіцянок.

Дефіцит російського бюджету становить 7% ВВП, й уряду доведеться скоротити його до 3% для того, щоб інфляція не вийшла з-під контролю. У Фонду соціального страхування Російської Федерації закінчуються гроші і його доведеться об’єднати з державним інфраструктурним фондом з метою поповнення заощаджень. Ці та інші події матимуть негативні наслідки для рівня життя й думки виборців напередодні парламентських виборів восени.

Найбільш ефективний спосіб уникнути колапсу для путінського режиму — це забезпечити передчасний колапс ЄС. Євросоюз, який тріщить по швах, не буде в змозі підтримувати санкції, накладені на Росію після її вторгнення до України. Навпаки, Путін зможе отримати значні економічні вигоди від поділу Європи й користуватиметься зв’язками, які він ретельно опрацював із комерційними інтересами й антиєвропейськими партіями.

На сьогоднішній день, схоже, що Євросоюз має намір розпастися. Від часів фінансової кризи 2008 року і наступних рятувальних заходів для Греції, ЄС навчився «дертися» з однієї кризи до іншої. Але сьогодні Євросоюз стикається з п’ятьма або шістьма кризами одночасно, що може виявитися забагато для нього. Меркель передбачала правильно, що міграційна криза може зруйнувати ЄС.

Коли держава або об’єднання держав перебуває у смертельній небезпеці, найкращий вихід для їхніх лідерів — це протистояти суворій реальності, а не ігнорувати її. У цих перегонах за виживання ЄС стоїть проти путінської Росії. ІДІЛ є загрозою для обох із них, але цю загрозу не варто перебільшувати. Атаки джихадистських терористів, наскільки страшними вони б не були, не порівняти із загрозою, що йде від Росії.

ІДІЛ (а до нього, «Аль-Каїда») розпізнав ахіллесову п’яту західної цивілізації — страх смерті — і зрозумів, як її використовувати. Шляхом розпалювання прихованої ісламофобії на Заході й заохочення як громадськості, так і урядів ставитися до мусульман із недовірою, вони сподіваються переконати молодих мусульман, що немає альтернативи тероризму. Тільки-но ця стратегія стане ясною, існує проста протиотрута: відмовлятися поводитися так, як хочуть ваші вороги.
Із загрозою, що іде від Росії Путіна, буде складно боротися. Нездатність визнати це зробить завдання ще складнішим.

Проект Синдикат для «Дня»