Великою нацією нас робить не наше багатство, а те, як ми його використовуємо.
Теодор Рузвельт, 26-й президент США

Терор в СРСР. Історії «Розстрільного календаря» дають наснагу боротися – письменниця

11 серпня, 2017 - 13:45

Цього тижня в українських книгарнях з’явилася нова книга Олени Герасим’юк «Розстрільний календар». На понад 430 сторінках викладається по днях, як і в традиційному календарі, хроніка політичних репресій у Радянській Україні впродовж понад 70 років існування СРСР.

Арешти, допити, фізичні та моральні тортури, заслання, розстріли українських політичних діячів, військових, інженерів, науковців, митців, письменників, громадських активістів, віруючих людей тривали від початку комуністичного режиму і до самого розпаду Радянського Союзу. У виданні «Розстрільний календар» група волонтерів-істориків, філологів, юристів подають прізвища, дати подій, злочинні постанови, цифри жертв переслідувань та катувань.

Проект «Розстрільний календар» виріс у друковане видання з групи в фейсбук. Від 1 січня 2016 року на тематичній сторінці щодня Олена Герасим’юк з однодумцями оприлюднювали коротенькі історії про представників української інтелігенції, які були зараховані комуністичним режимом до категорії антирадянських елементів.

Олена Герасим’юк: Хочу, щоб був не тільки жаль і сум за загиблими, але це і для наснаги – боротися з тими хто досі вважає себе царем

«Я просто розповідаю історії, наскільки можна, беземоційно. Хоча беземоційною залишатися тут дуже складно. Я з такою ж інтонацією, з якою розповідаю про репресованих, я стараюся говорити і про тих, хто репресував. Я не хочу, щоб читачі читали мою агресію, я хочу щоб ці оповіді у читачів викликали свої емоції, я на це сподіваюся. Хочу, щоб був не тільки жаль і сум за загиблими, але це і для наснаги – боротися з тими хто досі вважає себе царем цієї країни, починаючи від радника РНБО, який в 60-і роки брав участь у переслідуванні шістдесятників, і закінчуючи якимось комунальним співробітником», – зазначила у програмі Радіо Свобода «Радиво» авторка книги Олена Герасим’юк.

Разом з ініціатором проекту гортаємо книгу. Відкриваємо сторінку за 5 серпня 1937 року – це страшна дата початку наймасштабнішого сталінського терору. Йдеться про наказ НКВС СРСР №00447 за підписом Єжова. У постанові під грифом секретно дається команда на місця: «Із 5 серпня 1937 року в усіх республіках, краях і областях розпочати операцію з репресування колишніх куркулів, активних антирадянських елементів і криміналу».

Наказ підписаний наркомом внутрішніх справ Миколою Єжовим 30 липня, а вже наступного дня, 31 липня, документ був ухвалений Політбюро на чолі з Йосипом Сталіним.

Більш того, на виконання злочину, а юридичною мовою це звучало так: «на виконання оперативних витрат, пов’язаних із проведенням спецоперації», було виділено 75 мільйонів рублів. У 75 мільйонів рублів оцінив життя своїх співвітчизників вождь радянського народу Сталін. За таємною постановою, спецоперація стартувала 5 серпня, а завершити її планували через кілька місяців.

Проте в такій надважливій справі для Сталінських соколів важливо було виконати і перевиконати ліміти з виявлення антисовєтів, шпигунів, диверсантів та «охочих» здійснити замах на Сталіна та їхніх поплічників. Це безумство тривало і протягом майже всього наступного, 1938 року.

«Говорячи про цю історію, я згадала про співробітника ЧК-ОГПУ-НКВС, повноважного представника (ПП) ОДПУ по Криму, який визнаний СБУ одним із організаторів Голодомору в Криму – це Едуард Салинь. Коли Єжов зібрав на нараду, перефразовуючи тогочасних агітаторів на мітингах, «всіх псів», він почав говорити про те, скільки людей треба репресувати, за що їх потрібно репресувати, він озвучував точні цифри. І ось ця людина, Салик, яка заморила голодом Крим, він встав і зробив зауваження Єжову: «Ми не можемо знати, скільки ворогів народу в нас буде в районі, поки вони не скоять злочин». Тоді Єжов указав на нього пальцем і сказав: от дивіться – це перший ворог народу, і Салиня того ж дня арештували», – переповідає інформацію Олена Герасим’юк.

Історія репресій 20-го століття унікальна тим, що про неї більше мовчали, ніж говорили, розмірковує письменниця. Найцікавіше в тому, що всі все-таки пам’ятали про ці жахи. Страти близьких і десятиріччя в ГУЛАЗІ – це з розряду внутрішніх, особистих родинних трагедій. Говорити в голос за радянських часів означало потрапити в жорна КДБ. Деякі люди й сьогодні уникають розмов про пережите у 30-х роках сім’ями, бо страх перед людьми в кирзових чоботах засів у серцях надто глибоко. Цьому є свідчення Павла Пилипенка – бізнесмена, який зараз мешкає в США. Правнук репресованого Андрія Шелестова розповідає, що й до нині мати Павла уникає розмов про закатованого діда. Якщо за нього Павло починає говорити мобільним телефоном, то мати просить сина припинити розмову, мовляв, нас можуть підслуховувати.

Павло Пилипенко: Мій прадід був засуджений. За вироком трійки, йому присудили 10 років таборів. У нас є копія повної архівної справи з КДБ, яку ми змогли дістати, ще до відкриття архівів СБУ

«Мій прадід – Андрій Савелійович Шелестов – був засуджений 37-го року за статтею 54/10 Карного кодексу УРСР за начебто антирадянську діяльність. За вироком трійки, йому швидко присудили 10 років таборів. У нас є копія повної архівної справи з КДБ, яку ми змогли дістати, ще до відкриття архівів СБУ. Ми можемо за документами відстежити, як дід із села Малововче Волчанського району потрапив до харківської в’язниці, а згодом був відправлений до табору. Нам відомий номер того табору, який був розташований в Улан-Уде, і потім, у 40-му році, він писав прохання про помилування до генерального прокурора СРСР – йому було відмовлено. Більше про його долю нічого не відомо. Трагедія полягає в тому, що всю цю інформацію я знаю, а наприклад його син, себто мій дід, так і не встиг дізнатися, тому що помер раніше», – переповідає родинну історію Павло Пилипенко.

«Розстрільний календар» аргументує: комуністи на жоден рік, на жоден день не зупиняли каральну машину. В різні роки вона працювала з різною інтенсивністю, застосовуючи різні методи репресій: від тюрем, виправних колоній, до таборів ГУЛАГу і психіатричних лікарень.

«Навіть ось ця показова хвиля відновлення імен Хрущовим, так, вона була важливою і оціненою родичами, вона дійсно була важливою для людей, щоб щось змінити в мізках, але вона не змінювала саму систему, – наголошує письменниця Олена Герасим’юк. – У нас є статті про людей жертв психіатричних лікарень. Це історії про Леоніда Плюща, якого згадують останніми днями, якщо я не помиляюся, його архіви знайдені днями в Дніпропетровській психлікарні, це і про Зиновія Красівського, це і про Анатолія Лупиноса тощо. Хтось намагався протистояти проти армії, і йому впаяли шизофренію. Хтось намагався протистояти більш широко радянській системі – його теж вважали божевільним. У «Розстрільному календарі», як в online версії, так і в книзі, є кілька історій про людей, які після незалежності України зазнали не поразку, а отримали ще одну можливість бути домінантом у соціумі. Це судді, які й досі залишалися суддями апеляційного суду, але тим не менш відзначилися тим, що чинили суди над шістдесятниками. Є людина, яка тривалий час була радником голови РНБО, він теж фігурував у справах шістдесятників, він їх садив. Але чомусь із якихось причин ця людина до пенсії була на державній службі. Одна із цілей цієї книжки розповідати і про таких людей».

Авторка проекту переконана, що досить жити радянськими міфами, які через кінематограф, через пісні, продовжують жити і нині.

«Ми маємо проаналізувати, переосмислити, переакцентувати ту історію, яка відбулася з нами і з нашими родичами», – наголошує вона.

Джерело: radiosvoboda.org

Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments