В Європі на генетичному рівні виникає спонтанна любов до народу, що повстав на захист своєї свободи.
Оксана Пахльовська, українська письменниця, культуролог, професор Римського університету «Ла Сап'єнца», доктор філологічних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

Забужко: російська технологія – це роз'ятрити народ суцільним негативом і зробити винним Порошенка

11 квітня, 2019 - 18:44
Фото з відкритих джерел

Розшифровка виступу в ефірі програми «Свобода слова» 8 квітня 2019 року на ICTV. Чим усе завершується в серіалі «Слуга народу»? Це реклама розстрілу парламенту. А ще – короткі, начебто безневинні і грайливі, суто маркетологічні білборди («Прийде весна – будемо саджати» – чи то вони політичні, чи ні).

Після Майдану, після 2014 року, після відсічі, яку Україна дала російській агресії, всі оці чотири з гаком роки було круто, подорожуючи по світу, бути українкою. Було почуття гордості за країну, відчуття поваги, з якою на тебе дивляться як на представницю твоєї країни (як друзі, так і вороги).

Тепер є почуття остраху перед тим, що нація готова вибрати comedian, коміка, клоуна, який у жодному інтерв’ю для західних видань не спромігся відділити себе від свого персонажа. Це почуття: що за люди, що за нація, що за суспільство, що за країна? Вони якісь несерйозні? І так, це технологія. Поза всяким сумнівом, Україна сьогодні стала знову на передньому краї глобальної війни (добре, називайте її гібридною). На нас ставиться, великою мірою, безпрецедентний експеримент.

Я б дуже хотіла, що якийсь із українських каналів показав серіал «Брекзіт», який у січні транслював британський Chanel 4. У ньому аналізуються власне стратегії, технології, таргетний обстріл різних частин аудиторії, вкидання мемів, а головне – роздування і нагнітання невдоволення.

Та нащо далеко ходити до Британії – ось у Литві [відбулася] карколомна кар’єра партії Союзу селян і зелених. З одного крісла вони за чотири роки стрибнули до 54 в парламенті, тепер мають більшість і важелі впливу. Це завдяки телесеріалу, присвяченому рідному селу лідера партії. Відповідно відбувається злиття особи лідера партії із головним героєм телесеріалу, таке собі злипання, симулякр.

У кожному такому прикладі є російський слід: ось аналітик Домінік Каммінгс, який організовував Брекзіт, три роки провів у Росії. Брат голови Партії селян із Литви – художній керівник театру Маяковського в Москві. Ці технології апробуються сьогодні на Україні. Виборча кампанія Зеленського почалася не кілька місяців тому, не в новорічну ніч, коли він оголосив, що йде в президенти, а 15 років тому. Весь цей час тривало розкручування цього симпатичного – з одного боку – персонажа Василя Голобородька (ім’я вкрадене у видатного поета сучасності, переселенця з Луганська).

Якщо говорити про поляризацію, то так: країна ділиться на тих, для кого Василь Голобородько – це поет, чиє домінування на Нобелівську премію активно обговорювалося в 2014 році, і на тих, хто ніколи про нього не чув, для кого це – персонаж серіалу і, відповідно, носій функцій енергійного позитивного образу симпатичного молодого чоловіка, який збирається все змінити.

Відбувається підміна. Вперше саме тепер і саме в Україні 5,5 мільйонів виборців проголосували за голограму, за віртуального кандидата. Так, із іменем Володимир Зеленський, але ми не знаємо, хто такий Зеленський як політик. Зеленський – це сума певних позитивних емоцій, пов’язаних із шоу-бізнесом, з гумором, усмішкою, рекламою.

Це віртуал, який, із іншого боку, непомітно і ненав’язливо впроваджує мову ненависті устами свого персонажа. Чим усе завершується в серіалі «Слуга народу»? Це реклама розстрілу парламенту. А ще – короткі, начебто безневинні і грайливі, суто маркетологічні білборди («Прийде весна – будемо саджати» – чи то вони політичні, чи ні). Журналіст із одного телеканалу опублікував у соцмережах фрази: мовляв, зібралися там у Порошенка, якраз би газ пустити – і всі проблеми вирішені.

В українському просторі вкидається дискурс, який називається каналізацією агресії, – це теж технологія. У кожному суспільстві десь дрімає латентний вірус агресії. У суспільстві, яке саме є об’єктом іноземної агресії, самозрозуміло, цей рівень підвищений. І ось непомітно, із телевізійних новин (в яких регулярно: «вбили-зґвалтували-зарізав брата-два алкоголіки згоріли-страшна стихія знищила») вимальовується думка «как страшно жить», яка теж є російською технологією.

Ввечері після роботи людина вмикає телевізор – і на неї обрушується ось це роздряпування невдоволення і вселяння почуття дискомфорту.

Далі питання каналізувати ось це невдоволення, ось цю ненависть. І куди ж її розвернути, як не в бік чинної влади? Усе це системно підігрівається, в чому винен і в чому не винен Порошенко. А тоді з’являється образ веселого усміхненого персонажа серіалу.

У висліді маємо двох кандидатів на другий тур: віртуального і реального. Віртуального, про якого нічого не знаємо, можемо тільки здогадуватися і підозрювати його зв'язок із російськими грішми по тому, що він є продуктом російського шоу-бізнесу. Це окрема тема, яка була за дужками останні 15 років і про яку я писала в «Музеї покинутих секретів», як Україна втрачала своє інформаційне поле, як його окуповували.

Це стратегія обернення агресії всередину суспільства і поступового нацьковування навзаєм, гиркання, штовхання ліктями, і вбачання в ближньому своєму ворога, який зазіхає на твоє майбутнє. Всі ці суперечки точаться в реалі. Це атака на почуття солідарності, на єдність, яку ми вибороли, виплавили кров’ю на Майдані і в боях на війні. Ось це почуття гордості і гідності бути українцем, стало об’єктом цих технологій і інформаційних атак. Ми дуже вразливі сьогодні.

Як захиститися пересічному громадянину від цих технологій? Є один рецепт для збереження рівноваги: побільше читайте хороших книжок, слухайте хорошої музики, більше дивіться на небо і вимкніть телевізор. Висока культура читання вберігає від форм інформаційної залежності. Тут усе вирішує освітня реформа. Усі війни виграють – це було сказано ще Бісмарком – шкільні вчителі.

Джерело texty.org.ua

Оксана Забужко
Рубрика: