Ваші мертві обрали мене.
Джеймс Мейс, американо-український історик, політолог, дослідник голодомору в Україні

Гідність України — найвищий закон!

Саме таким було кредо гетьмана Петра Дорошенка в Україні, відоме сучасникамлатиною — «Salus Ukraine suprema lex esto»
6 жовтня, 2000 - 00:00

Як відомо, Петро Дорошенко в січні 1676 року під стінамиЧигирина змушений був скласти гетьманські клейноди перед ставлеником-прислужникомМоскви Іваном Самойловичем. Від цього часу на Москві правили-орудувалиде-факто бояри від імені недолугого царя Федора Олексієвича Романова. Середтих бояр виділялася родина Горчакових, нащадків колишніх князів Перемишльських,які мали з Дорошенком віддавна якісь «загадкові» приязні стосунки, як казали,нібито щось родинне.

Хоч як би там було, проте гетьман — «изменник и вор», ворогМоскви, замість страти дістав почесне заслання до Хлинова (з 1781 р. —В’ятка), «дабы там споспешяствовал обращению в православие вотяков и прочихинородцев», Ото мав наш гетьман «завданнячко»!? А тепер там вже всі — «істіннорусскіє»!

У 1682 році, щойно правління Московією перейшло до рукцарівни Соф’ї Олексіївни (сестра майбутнього царя Петра I), як за сприяннятих же Горчакових гетьман був «помилован», з наданням йому у власністьсела Ярополче з однією тисячею душ «на кормление». Як казали, «был им зэлодобр».

Що ж ми, галичани, побачили в Яропольцю в травні 1992 року?

А посеред суціль забур’янілої середини села, за вбогоюметалевою огорожею лежить брила білого каменю і більш нічого. На причілкубрили ледь проглядаються залишки напису кирилицею, якого причитати вжей годі.

Колись поряд був вівтар дерев’яної невеличкої церкви начесть великомучениці Святої Параскеви. Сліду її не залишилось вже у ХVIIIстолітті.

Сам надгробок і каплиця над ним були збудовані між 1702і 1705 рр. завдяки пам’яті та дбайливості давнього друга гетьмана, земляка,Дмитра Туптала (1651— 1709 рр.), видатного вченого- богослова, який з 1702року посів престол митрополита Ростовського та Ярославського, за яким рахувалосяй село Ярополче. Туптало був родом із Макарова на Київщині, вихованцемКиєво-Могилянської академії, ще й до того ж — однодумцем Дорошенка разомз Іваном Мазепою. Полтавської драми 1709 року «святий Ростовський», якйого називав Т.Г.Шевченко, не зніс, і того ж літа раптово помер. Поголосйого смерть приписував посіпакам Петра. Петро. Хтозна?! Туптало був авторомвеликих церковних книг-житій святих «Четі-Мінеї», популярних в Україні.Тарас Шевченко в епілозі до «Гайдамаків» згадував, як його батько читавз них: «...а батько..., бувало, в неділю, закривши Мінею...»

Уперше напис з надгробка гетьмана змалював 30 серпня (застарим стилем) 1824 року художник Яків Аргуров на прохання українськогоісторика Дмитра Бантиш-Каменського (1788—1850 рр.), який і подав його впершев своїй «Історії Малої Росії» в 1830 році.

Зміст напису був таким тодішньою українською за старимстилем: «Лєта 7206 ноября 9 день преставився раб божий, гетман войска запорожскогоПетр Дорофеєв Дорошенко, а прожив от рождества своєго 71 год і положенбысть на сем мєстє». «Лєта 7206» означало 1698 рік, коли вмер гетьман.Тарас Шевченко в історичній поемі «Заступила чорна хмара...» пише про увічненняпам’яті Петра Дорошенка Дмитром Тупталом:

«...Тілько ти,

святий Ростовський,

Згадав у темниці

Свого друга великого

І звелів каплицю

над гетьманом змурувати

І Богу молитись

За гетьмана панахиду

За Петра служити...»

Первісна каплиця зруйнувалася на початку ХIХ ст. Тож, колиТ.Г. Шевченко на засланні в Кос-Аралі писав цю поему, то якраз 2 серпнятого ж року в Ярополцi освячували нову каплицю, збудовану за велінням власницісела Наталії Гончарової, онуки гетьмана і тещі поета Олександра Пушкіна.

Того ж дня вона померла...

У Петра Дорошенка від другого шлюбу з «дівицею Єропковою»було троє синів: Петро, Олексій, Олександр. Синам гетьмана на чоловічихпотомків не повелося, народжувалися лише дочки.

Катерина — красуня, дочка Олександра, пізно вийшла заміжза родовитого, підстаркуватого «малороса» Олександра Загряжського (1716—1786), народивши йому шестеро дітей. Старший син їхній і був батьком згаданоїНаталії, тещі Пушкіна. Вона ж була дружиною власника «економії Ярополець»,напівпоміщика- напівкупця Миколи Гончарова. Вони-то й стали батьками «другоїНаталії», або, як казав Пушкін, «Наталі», його дружини-красуні.

Відомо, що теща «терпеть не могла» свого зятя, і він, навідавшиїї, вдову, в Ярополці єдиний раз 22-24 серпня 1833 року за ст.стилем діставвід неї (заслужено!!) прилюдну образу — прізвисько «лєший арапской», тобто— дідько арапський. Відомо ж бо, яким гулякою був той зятьок...

...Обсадивши могилу квітами, купленими у Волоколамську,намалювавши на огорожі тризуби, помолившись за душу гетьмана і заспівавши«Ще не вмерла...», наша делегація подалася до краєзнавчого музею, «музеюПушкіна». Завідувачка його, історик за фахом і «бєларуска, помешанная наДорошенке и Пушкине», Антоніна Кожем’яко ознайомила нас зі своїм багатством.

Найбільше нас зачарував прекрасний бюст із карратськогомармуру, висотою 70 см. «Вот как выглядел ваш гетьман-красавец Дорошенко»,— з гордістю промовила Кожем’яко. Створений бюст у 1776 році, а його «одіссея»після революції була б пригодницькою повістю... чого не витримає шпальтагазети...

Автором мармурового портрета був відомий у XVIII ст. скульптор,швейцарський німець Олександр Тріпполь (1744—1793), випускник Академіїмистецтв у Копенгагені, почесний член Британської та Пруської академіймистецтв.

Хто був замовником бюста і місце створення його досі невідомo.Проте посольство Швейцарії в Москві вже кілька разів спокушало музей, щобвикупити роботу земляка, бо то чи не єдина робота Тріпполя, яка дожиладо цього часу.

А в рідній Україні про цей бюст — анітелень і досі!»

На табличці під погруддям є цитата з листа О.Пушкіна досвоєї, ще нареченої, Наталі, в перекладі з французької: «...из всех гетьмановон (Дорошенко) больше всех ненавидел русских». Пишучи до своєї «Полтави»примітки, Пушкін був ще більше відвертим: «Дорошенко — один из героев древнейМалороссии, непримиримый враг русского владычества». Напевно, він знавдостеменно про кого і що писав?! Авжеж!

Люб’язна хранительниця музею, на додачу, прочитала уривокз листа сучасника Дорошенка, москвича: «Гетьман Петр был муж зэло красенсобой», тобто був дуже гарний із себе. Воно й справді, дивлячись на бюстгетьмана в шапці «гетьманці» мимоволі думалося: «Либонь, врода, краса йогочерез сина і внучку генетично передали шляхетні риси майбутній дружиніПушкіна, через красу якої він загинув...»

Каплицю, збудовану ще тещею Пушкіна, було зруйновано вжев 1953 році, залишився лише малюнок з неї. За переказом, каплиця своєюформою нагадувала в’їзну браму чигиринського замку часів Дорошенка. Нанаше запитання, чи не можна б тепер перепоховати тлінні останки гетьманав Україні, Антоніна Кожем’яко аж завмерла на мить: «Что вы, что вы, какэто можно, это ведь половина биографии Пушкина». Отакої!

То коли ж вшанують достойно «славного гетьмана» в Україні?Адже він жив і діяв в Україні й для неї під своїм гаслом — «Салюс Українесупрема лекс есто!» Наче до нас — сучасників — заклик!

Чи раз було:

«І розум наш,

І наша кров,

І наші сили

Москві служили?»

Пантелеймон ВАСИЛЕВСЬКИЙ, Дрогобич  ПОГРУДДЯ ПЕТРА ДОРОШЕНКА РОБОТИ ОЛЕКСАНДРА ТРІППОЛЯ Фото Романа РОСЛЯКА  МОГИЛА ПЕТРА ДОРОШЕНКА У c. ЯРОПОЛЕЦЬ Село Ярополець до ХIХ століття називалося Ярополче. Воно розташованеза 120 км на пі
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments