Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

«НАРОД — ДОНОР»?

Як козак Розум став графом і фельдмаршалом
26 квітня, 2002 - 00:00

1730 року селом Чемери Чернігівської губернії дорогою з Угорщини до Санкт-Петербургу проїжджав полковник Вишневський. Він заїхав до місцевої церкви, де почув прекрасний голос красеня-юнака, козака Олексія Розума — уродженця хутора Лемеші, нині Козелецького району Чернігівської області. Столичний сановник взяв його з собою до Петербургу для придворного хору. Якось церкву в Зимовому палаці відвідала цесарівна Єлизавета Петрівна, дочка Петра I. Вона з першого погляду закохалася у пригожого козака. Єлизавета умовила обер-гофмейстера Левенвольда вiддати Олексія для її придворної церкви. Любов майбутньої імператриці до простого українського хлопця не згасала довгі роки…

Після смерті 17 жовтня 1740 року імператриці Анни Іоаннівни, у Росії настав період невизначеності. Вже знаходячись у стані агонії, Анна підписала акт, із якого випливало, що вся верховна влада у країні до повноліття Івана Антоновича, що народився за три місяця до смерті Анни Іоаннівни від шлюбу її племінниці — принцеси Анни Леопольдівни Мекленбурзької та герцога Антона-Ульріха Брауншвейзького — передається до рук регента, курляндського герцога Бірона. Але гвардія різко негативно ставилася до Бірона, і через 22 днi того скинули. Регентство перейшло до Анни Леопольдівні, яка правила трохи більше року. Але армія продовжувала висловлювати невдоволення; готувався палацовий переворот, якому всіляко сприяв французький посланник у Петербургу — маркіз Шетарді. Проте він вів подвійну гру, намагаючись розіграти інтригу зі шведами, які розраховували отримати прибалтійські провінції, завойовані Петром I під час Північної війни (1700—1721). Єлизавета виявилася не такою довірливою, щоб піти на цей крок.

25 листопада 1741 року цесарівна зважилася на двiрцевий переворот — гвардійці Воронцов, Шувалов, а також фаворит Єлизавети Олексій Розумовський з’явилися до палацу Анни Леопольдівни із гренадерською ротою Преображенського полку і заарештували її разом із чоловіком і сином — півторарічним імператором — Іваном IV.

Олексія Григоровича Розумовського, який став одним із найактивніших учасників цих подій, було щедро нагороджено одразу ж після коронації Єлизавети Петрівни — він стає дійсним камергером, потім йому подаровано чин поручика лейб- компанії, у чині генерал-лейтенанта. Сходження козака Розума ієрархічними сходами з кожним роком ставало дедалі стрімкішим. Його було призначено обер-єгермейстером, нагороджено багатьма орденами, в тому числі Святого Андрія Первозванного. О.Г. Розумовський також отримав графське достоїнство «священної Римської» та Російської імперій, і, нарешті, 5 вересня 1756 року став генерал-фельдмаршалом.

За існуючими переказами (хоча документального підтвердження немає) імператриця Єлизавета вже через рік після сходження на престол (листопад 1741 р.) таємно одружилася з Олексієм Розумовським, повінчавшись з ним у підмосковному селі Пєрово. Йому були даровані великі маєтки під Петербургом, Москвою та в Україні, а також величезні грошові суми. Адже ще у 22 річному віці майбутній графзмушений був пасти громадську худобу — сім’я Розумів була настільки бідною, що мати вже мала намір просити милостиню. Батько, напившись, часто карав допитливого хлопчика за читання книг; одного разу Олексій втік до села Чемери, де певний час жив у місцевого дячка, вчився грамоті та співав на криласі. І тут, справді за волею Божою почув його полковник Вишневський...

Як писала про Олексія Розумовського у своїх записках імператриця Катерина II, «не маючи будь-якої освіти, він мав широкий розум; обсипаний почестями, він не вирізнявся гордістю. Рисами його вдачі були щедрість і великодушність, але був крутим і важким на руку у нетверезому вигляді». Сучасники також зазначали, що граф «був ласкавий, поблажливий, привітний у поводженні з молодшими, любив клопотатися за нещасних, і користувався загальною любов’ю». Все «малоросійське» було при дворі в моді. На придворних балах з’явилися традиційні українські страви, півчі з України співали на криласі, запрошувалися бандуристи.

Олексій Григорович Розумовський майже не займався державними справами, але докладав чимало зусиль, щоб домогтися пільг для українського шляхетства, козацтва і духовенства. Так, у 1744 році він сприяв організації поїздки цариці в Україну, під час якої козацька старшина переконала-таки «її величність» відновити гетьманство. А вже наступного року О.Г.Розумовський домігся відновлення Київської митрополії. 1747 року було оголошено царську грамоту про обрання гетьманом України молодшого брата Олексія — Кирила Розумовського (1724—1803).

Олексій Григорович був законодавцем чоловічої моди при дворі, піклувався про свій бездоганний зовнішній вигляд і першим почав носити діамантові гудзики на сюртуку, зірку, ордени і еполети. Існує легенда, що його мати, приїхавши до Петербургу, в блискучому царедворці не впізнала сина. Олексію довелося роздягнутися і за родимими плямами на тілі довести, що він її син. Імператриця подарувала Наталії Дем’янівні, жінці розумній, але яка дотримувалася патріархальних звичаїв, посаду статс-дами. Єлизавета «вивела у знать» усю близьку рідню графа; молодшого брата — Кирила — відправила вчитися за кордон; після повернення призначила його президентом Академії наук, а потім фактично посадила його гетьманом.

Єлизавета ревно оберігала честь піднесеного нею роду. В архівах збереглося безліч справ, проваджених у Таємній канцелярії: розгляди щодо поширення висловів, образливих для улюбленця государині та його батьків, закінчувалися трагічно — тюрмою, дибою, батогами, шпіцрутенами і, нарешті, засланням на каторгу. Сам Олексій Розумовський до слідств за цими справах не був причетний. На думку сучасників, він був людиною вкрай добросердою, щирою, хоча часом і запальною, але аж ніяк не зарозумілою і не пихатою. В оточенні всесильного фаворита було багато чудових людей того часу. У різні часи в Анічковому палаці бували Василь Ададуров, перший російський професор, Олександр Сумароков, поет і драматург, який у 1740 році був ад’ютантом О.Г.Розумовського. Нашого героя часто відвідував майбутній імператор Петро III, який любив вечорами після вечері викурювати трубку і коротати вечори за картами в його палаці.

Багато років жила імператриця у злагоді з Розумовським. Але, як то кажуть, «ніщо не вічно». У государині з’явився новий фаворит — Іван Іванович Шувалов. Це була молода людина, яка відрізнялася від Олексія Розумовського куди більш вишуканим вихованням і належала до родовитого російського дворянства. Проте, екс-фаворит не залишився без монаршої милості; принаймні зовні, він ставився доброзичливо до більш молодого суперника.

Після смерті своєї добродійниці 1761 року Олексій Григорович відійшов від справ остаточно і Петро III прийняв його відставку. У двiрцевому перевороті Катерини II (1762 р. ) він участі не приймав, хоча й зберіг певний вплив при дворі. Доживав свій вік граф в Анічковому палаці, колись подарованому імператрицею до дня його народження. Він помер бездітним у 1771 році у віці 62 років, і все колосальне багатство Олексія Григоровича перейшло до його брата — останнього гетьмана України, президента Імператорської Академії наук Кирила Григоровича Розумовському. (Фрагмент із книги «Українські царедворці») Георгій МЕЛЬНИЧУК, Київ

Наступну главу, присвячену К.Г.Розумовському, читайте на одній із найближчих сторінок «Україна Incognita».

Газета: 
Рубрика: