1730 року селом Чемери Чернігівської губернії дорогою з Угорщини до Санкт-Петербургу проїжджав полковник Вишневський. Він заїхав до місцевої церкви, де почув прекрасний голос красеня-юнака, козака Олексія Розума — уродженця хутора Лемеші, нині Козелецького району Чернігівської області. Столичний сановник взяв його з собою до Петербургу для придворного хору. Якось церкву в Зимовому палаці відвідала цесарівна Єлизавета Петрівна, дочка Петра I. Вона з першого погляду закохалася у пригожого козака. Єлизавета умовила обер-гофмейстера Левенвольда вiддати Олексія для її придворної церкви. Любов майбутньої імператриці до простого українського хлопця не згасала довгі роки…
Після смерті 17 жовтня 1740 року імператриці Анни Іоаннівни, у Росії настав період невизначеності. Вже знаходячись у стані агонії, Анна підписала акт, із якого випливало, що вся верховна влада у країні до повноліття Івана Антоновича, що народився за три місяця до смерті Анни Іоаннівни від шлюбу її племінниці — принцеси Анни Леопольдівни Мекленбурзької та герцога Антона-Ульріха Брауншвейзького — передається до рук регента, курляндського герцога Бірона. Але гвардія різко негативно ставилася до Бірона, і через 22 днi того скинули. Регентство перейшло до Анни Леопольдівні, яка правила трохи більше року. Але армія продовжувала висловлювати невдоволення; готувався палацовий переворот, якому всіляко сприяв французький посланник у Петербургу — маркіз Шетарді. Проте він вів подвійну гру, намагаючись розіграти інтригу зі шведами, які розраховували отримати прибалтійські провінції, завойовані Петром I під час Північної війни (1700—1721). Єлизавета виявилася не такою довірливою, щоб піти на цей крок.
25 листопада 1741 року цесарівна зважилася на двiрцевий переворот — гвардійці Воронцов, Шувалов, а також фаворит Єлизавети Олексій Розумовський з’явилися до палацу Анни Леопольдівни із гренадерською ротою Преображенського полку і заарештували її разом із чоловіком і сином — півторарічним імператором — Іваном IV.
Олексія Григоровича Розумовського, який став одним із найактивніших учасників цих подій, було щедро нагороджено одразу ж після коронації Єлизавети Петрівни — він стає дійсним камергером, потім йому подаровано чин поручика лейб- компанії, у чині генерал-лейтенанта. Сходження козака Розума ієрархічними сходами з кожним роком ставало дедалі стрімкішим. Його було призначено обер-єгермейстером, нагороджено багатьма орденами, в тому числі Святого Андрія Первозванного. О.Г. Розумовський також отримав графське достоїнство «священної Римської» та Російської імперій, і, нарешті, 5 вересня 1756 року став генерал-фельдмаршалом.
За існуючими переказами (хоча документального підтвердження немає) імператриця Єлизавета вже через рік після сходження на престол (листопад 1741 р.) таємно одружилася з Олексієм Розумовським, повінчавшись з ним у підмосковному селі Пєрово. Йому були даровані великі маєтки під Петербургом, Москвою та в Україні, а також величезні грошові суми. Адже ще у 22 річному віці майбутній графзмушений був пасти громадську худобу — сім’я Розумів була настільки бідною, що мати вже мала намір просити милостиню. Батько, напившись, часто карав допитливого хлопчика за читання книг; одного разу Олексій втік до села Чемери, де певний час жив у місцевого дячка, вчився грамоті та співав на криласі. І тут, справді за волею Божою почув його полковник Вишневський...
Як писала про Олексія Розумовського у своїх записках імператриця Катерина II, «не маючи будь-якої освіти, він мав широкий розум; обсипаний почестями, він не вирізнявся гордістю. Рисами його вдачі були щедрість і великодушність, але був крутим і важким на руку у нетверезому вигляді». Сучасники також зазначали, що граф «був ласкавий, поблажливий, привітний у поводженні з молодшими, любив клопотатися за нещасних, і користувався загальною любов’ю». Все «малоросійське» було при дворі в моді. На придворних балах з’явилися традиційні українські страви, півчі з України співали на криласі, запрошувалися бандуристи.
Олексій Григорович Розумовський майже не займався державними справами, але докладав чимало зусиль, щоб домогтися пільг для українського шляхетства, козацтва і духовенства. Так, у 1744 році він сприяв організації поїздки цариці в Україну, під час якої козацька старшина переконала-таки «її величність» відновити гетьманство. А вже наступного року О.Г.Розумовський домігся відновлення Київської митрополії. 1747 року було оголошено царську грамоту про обрання гетьманом України молодшого брата Олексія — Кирила Розумовського (1724—1803).
Олексій Григорович був законодавцем чоловічої моди при дворі, піклувався про свій бездоганний зовнішній вигляд і першим почав носити діамантові гудзики на сюртуку, зірку, ордени і еполети. Існує легенда, що його мати, приїхавши до Петербургу, в блискучому царедворці не впізнала сина. Олексію довелося роздягнутися і за родимими плямами на тілі довести, що він її син. Імператриця подарувала Наталії Дем’янівні, жінці розумній, але яка дотримувалася патріархальних звичаїв, посаду статс-дами. Єлизавета «вивела у знать» усю близьку рідню графа; молодшого брата — Кирила — відправила вчитися за кордон; після повернення призначила його президентом Академії наук, а потім фактично посадила його гетьманом.
Єлизавета ревно оберігала честь піднесеного нею роду. В архівах збереглося безліч справ, проваджених у Таємній канцелярії: розгляди щодо поширення висловів, образливих для улюбленця государині та його батьків, закінчувалися трагічно — тюрмою, дибою, батогами, шпіцрутенами і, нарешті, засланням на каторгу. Сам Олексій Розумовський до слідств за цими справах не був причетний. На думку сучасників, він був людиною вкрай добросердою, щирою, хоча часом і запальною, але аж ніяк не зарозумілою і не пихатою. В оточенні всесильного фаворита було багато чудових людей того часу. У різні часи в Анічковому палаці бували Василь Ададуров, перший російський професор, Олександр Сумароков, поет і драматург, який у 1740 році був ад’ютантом О.Г.Розумовського. Нашого героя часто відвідував майбутній імператор Петро III, який любив вечорами після вечері викурювати трубку і коротати вечори за картами в його палаці.
Багато років жила імператриця у злагоді з Розумовським. Але, як то кажуть, «ніщо не вічно». У государині з’явився новий фаворит — Іван Іванович Шувалов. Це була молода людина, яка відрізнялася від Олексія Розумовського куди більш вишуканим вихованням і належала до родовитого російського дворянства. Проте, екс-фаворит не залишився без монаршої милості; принаймні зовні, він ставився доброзичливо до більш молодого суперника.
Після смерті своєї добродійниці 1761 року Олексій Григорович відійшов від справ остаточно і Петро III прийняв його відставку. У двiрцевому перевороті Катерини II (1762 р. ) він участі не приймав, хоча й зберіг певний вплив при дворі. Доживав свій вік граф в Анічковому палаці, колись подарованому імператрицею до дня його народження. Він помер бездітним у 1771 році у віці 62 років, і все колосальне багатство Олексія Григоровича перейшло до його брата — останнього гетьмана України, президента Імператорської Академії наук Кирила Григоровича Розумовському. (Фрагмент із книги «Українські царедворці») Георгій МЕЛЬНИЧУК, Київ
Наступну главу, присвячену К.Г.Розумовському, читайте на одній із найближчих сторінок «Україна Incognita».








