Щоб любити — треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.
Василь Сухомлинський, український педагог, публіцист, письменник, поет

Новорічна бувальщина

29 грудня, 2005 - 00:00

У свідомості людства давно склалася картина потойбічного світу, яка не зовсім, м’яко кажучи, відповідає дійсності. Що, однак, не дивно, адже ті, що «звідти» таки «повернулися», не встигли «побачити» нічого, окрім сумнозвісних тунелів зі світлом «на тому кінці». (Що є, безумовно, останнім фізіологічним проявом роботи людського мозку, однаковим у всіх конаючих.) Але той факт, що ми досі так і не маємо належної інформації про інший світ, зовсім не означає, що там все йде зовсім не так, як тут у нас — адже він заселений тими самими людьми.

Після цієї трохи заплутаної, але необхідної передмови можна перейти до викладу подій, які трапилися під новий 2006 рік від Різдва Христового. Місце дії — невеличкий небесний офіс, у якому вже кілька століть підряд порядкує ангел- вчений. Потрапив він сюди зразу після смерті, бо був тоді у великому відчаї через те, що не встиг закінчити своїх земних досліджень. І над ним змилувалися — надали найкращі, навіть, без перебільшення, унікальні умови для продовження роботи. Ангел — вчений, як вчений. Тільки тепер він ніколи нічого не забуває, не плутає й не підтасовує у найскладніших випадках, не потребує відпочинку, не відчуває тиску «зверху» і не піклується заробітною платнею. Він працює. (Як бачимо, зовсім не всі небожителі проводять свою вічність у перманентному відпочинку, прогулянках, ангельських співах або у з’ясуванні ідейних стосунків із своїми попередниками чи продовжувачами. Чого коштує тільки дискусія між філософськими школами раннього та пізнього середньовіччя, яка вже кілька століть триває в емпіреях!)

Як кожний дійсний вчений, Ангел, перш за все, цінує факти, а вже потім — висновки, концепції та успіх у середовищі колег. Факти, однак, фактами, але ж треба, зрештою-решт докопатися й до причин та наслідків. Між тим фактами у Ангела під небо завалено всі полиці й вся нескінчена (у прямому сенсі) комп’ютерна пам’ять, а файл під назвою «Остаточний висновок» досі пустує. Ця пустка там, де має бути Результат (Ангел впевнений, що він обов’язково має бути), є причиною того, що світле життя вченого небожителя часто затьмарюється сумом.

Справа у тому, що Ангел, перебуваючи у зовсім іншому просторі, відслідковував, аналізував і прогнозував історичний шлях своєї земної вітчизни. Зокрема, його цікавили ті, часто приховані й навіть неусвідомлювані цілі, які його земляки ставили перед собою в різні епохи, а також отримані в результаті наслідки. Які аж ніяк не хотілось називати правдивими «результатами», бо вони майже завжди виявлялися повними антитезами того, чого люди хотіли досягти. Покоління за поколінням людей як наче передавало один одному історичну естафету фатальних помилок — загалом, одних і тих самих у всі епохи помилок, які відрізнялися лише за зовнішньою формою та діючими особами.

У цьому Ангел впевнився, застосовуючи гранично просту і надійну методику досліджень — він мав дозвіл не тільки вільно подорожувати в минулому, але й надовго зупинятися у тих часових відрізках, які якраз досліджував. Із майбутнім, правда, було складніше — на нього треба було мати спеціальний дозвіл Вищих Сфер; вчений Ангел, однак, так добре вивчив минуле, постійно там подорожуючи назад і вперед, що міг майже безпомилково передбачати майбутнє. Більше того, він був переконаний, що те саме міг би зробити кожний земний вчений, якби тільки сумлінно зібрав і вивчив всі доленосні (стосовно майбутнього) події минулого.

У цю ясну, як Божий день, Новорічну ніч Ангел знову й знову перебирав у своїй пам’яті всі ті легковажно повторювані протягом тисячоліття помилки, які можна об’єднати одним гірким і не дуже науковим терміном — зрада народом себе самого. Це було настільки домінуючою рисою історії цих людей, що, зрештою, виникало запитання: «Яким чином, якими надприродними силами й здібностями той народ, як наче проти власної волі, таки зберіг самого себе?». Чому не був вже давно й повністю поглинений своїми сусідами, чому все ще пам’ятає залишки власної, перекрученої чужими руками, історії?».

Для Новорічної ночі на небі це були гіркі роздуми. Перед очима Ангела, як на велетенській сцені, розгорталися в усіх, іноді вельми ганебних, подробицях події понад тисячолітньої історії його народу. Він поривався втрутитися, зупинити, роз’яснити, допомогти, повернути в інший бік, усунути одного, призначити іншого. Але то було не в його можливостях. І талановито розпочаті битви закінчувалися поразками; мудрі люди оберталися сліпими або зрадниками, «безкорисливі» торгували своєю землею і своїм народом, а той народ жив переважно «хлібом єдиним». Добрі ж сусіди так звикли хазяйнувати на його землях, що зазвичай щиро ображалися і волали до Бога, коли зустрічали-таки якийсь спротив.

Зрештою, виснажений і огорнений глибоким сумом, Ангел заснув, поклавши під голову маленьку хмаринку і навіть не виключивши минуле, яке продовжувало вирувати на своїх шляхах.

У той час мимо тихо йшов Він. Побачив заснулого на хмаринці засмученого вченого Ангела й кинув погляд на ті події, які розгорталися навколо нього у позачасовому небесному вимірі. Постояв, придивився уважніше, охопив одним поглядом квітучу землю, розіп’яту між Сходом і Заходом, та її мешканців, які все шукають і шукають, і шукають відповіді на таке просте запитання: «Хто ми є?». Гірко зітхнув, згадавши іншу землю — ту, де народився Сам, і подумав, що в фатумі цих двох країн є щось невловимо спільне. У подібних випадках, однак, навіть Бог не повинен втручатися — люди приречені все вирішувати і все робити самі. Або щезати з лиця землі, як щезли незчисленні народи, від яких сьогодні й назви не залишилося. Хіба що у Святому Письмі.

Але щось затримувало Його; Він ще раз кинув швидкий всеохоплюючий погляд на те, що в усі часи творилося на батьківщині цього симпатичного працьовитого Ангела. Задумався, легенько похитав головою та, не втерпівши, протягнув руку і натиснув на небесній панелі одну маленьку, майже непомітну кнопку, яка блимала небесним і сонячним кольорами. Потім обережно вкрив сумного сплячого історика ще однією пухкою хмаринкою і пішов далі, ледь-ледь посміхаючись. Наближався час, коли люди згадують Його прихід на Землю. Як давно це було! Як недавно! І як мало що відтоді змінилося, а особливо, якщо придивитися, — люди!

Клара ГУДЗИК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ