або Чи повинні ми вибирати міжканонічністю і незалежністю?
«Шановна редакціє газети «День»!
Регулярно читаю матеріали, які газета присвячує сучасним релігійним
проблемам нашого суспільства. Зокрема, з останніх публікацій мені вельми
сподобався нарис про патріарха Димитрія, пронизаний теплотою й повагою.
Імпонує мені також та віра в майбутнє возз’єднання українських православних
церков, яка є стрижнем більшості матеріалів, що публікуються Вами. Ось
чому я звертаюся до Вас — у газету, яка пише про те ж саме, що непокоїть
мене. Пишу з повагою і з надією, що мене почують і правильно зрозуміють.
Тому дозвольте мені викласти своє бачення проблеми возз’єднання православ’я,
засноване на історичних фактах.
Я озираюся на об’єднання України з Росією, на реформи
Петра I, на соціалістичну революцію, ДКНС, а також аналізую нинішній
розкол українського православ’я... Як важко заплатила Росія, Україна і
всі ми за перетворення Російської Православної Церкви на департамент Російської
Імперії... Так, Церква залишилася Церквою, так, вона породжувала святих
і мучеників, зберігала в своїй глибині віру і апостольську благодать. Але
ми заплатили тотальним відходом народу від церкви, войовничим атеїзмом,
розколами, революцією, громадянською війною, голодомором.
Російська Православна Церква дійсно залишилася «будинком, збудованим
на камені», тільки в будинку з’явилися тріщини. Тоді що ж буде з Україною,
якщо вона отримає церкву, збудовану на піску? Подивімося правді в очі.
В Україні є зараз лише дві канонічні церкви — Католицька і Українська православна
церква Московського патріархату. Усвідомимо значення слова «канонічність».
Замислімося над тим, що немає у Бога «ні елліна, ні іудея», немає для Церкви
ані росіянина, ані українця, а є Соборні правила, канонічність і носительство
Духа Святого. І тому не може бути «єдиної Святої, Соборної й Апостольської
Церкви», заснованої указом Петлюри або розколом пана Денисенка. Тут не
важить моя особиста повага до Володимира Яреми або неповага до Михайла
Денисенка. І не важить прагнення Кравчука та Омельченка набрати політичних
дивідендів шляхом спроб створення «Української національної церкви». Що
взяти з них?
Подивімося в очі правді і визнаймо, що злиття УАПЦ і УПЦ КП призведе
до створення «УПЦ» — Української протестантської церкви (на зразок Англіканської).
Ви повинні чудово розуміти, що в результаті ми отримаємо церкву, що стоїть
на службі держави (в кращому, якщо так можна сказати, разі) або окремих
політиків (у випадку гіршому й найбільш вірогідному). Що буде тоді? І що
буде з Україною, якщо її «Помісна Церква» буде збудована на піску? Що буде
з нашими дітьми, онуками, правнуками? Подивіться назад — що стало з дітьми,
онуками, правнуками Петра I? Що стало з усіма нами у 1917-му, 33-му, 37-му
та інших роках?
Чи, можливо, це почалося не з Петра Олексійовича? Або все, що з нами
сталося, не пов’язане з церковним неблагополуччям? Може, Господові немає
справи до Його церкви? Боже, даруй Україні Церкву, засновану на камені!
Тарас МАХРИНСЬКИЙ, Київ»
