Старі-нові календарі
Нещодавно фракція Держдуми «Народная воля — СЕПР — Патриоты России» (партія Бабуріна, соціалістів, патріотів і колишніх комуністів) знову внесла в Держдуму законопроект «Про повернення Російської Федерації на літочислення за Юліанським календарем». Особливо патріотично налаштовані російські парламентарії пропонують запровадити цю «нову-стару» систему літочислення з 1 січня 2008 року. Депутати вважають, що ухвалення такого закону дозволить росіянам «правильно» святкувати Новий рік, а саме — після закінчення Різдвяного посту. «Бо зараз православні змушені терпіти вакханалію зустрічі Нового року в останній тиждень посту, що є ненормальним». Вони навіть стверджують, усупереч усім розрахункам вчених, що Юліанський календар порівняно з Григоріанським «астрономічно більш точний» (!).
Однак найбільш важливим стимулом пропонованої календарної реформи є те, що «всі найважливіші події російської історії, включаючи Жовтневу революцію, фіксувалися відповідно до Юліанського календаря. Хоч цей календар був незаконно скасований тією самою революцією, православ’я було й залишається духовною основою російської державності». Особливо приваблює календарних реформаторів та обставина, що, перейшовши на Юліанський календар, росіяни «підкреслили б «особливість» своєї цивілізації й не жили б за «чужим, нав’язаним їм календарем».
На думку вчених депутатів Держдуми, «календар є основним інструментом(?) будь-якої культури», й тому для Росії життєво важливо повернутися до Юліанського календаря — задля того, щоб «зберегтися як цивілізація» (небагато ж Росії треба для щастя — всього лише замінити календар!).
Як відомо, Юліанський календарний стиль запровадив у Росії цар Петро 1700 року; до цього Росія відраховувала час від моменту Створення світу. Цікаво зауважити, що російський цар-реформатор запровадив Юліанський стиль тоді, коли майже вся приязна його серцю Європа вже давно перейшла на календар Григоріанський (запроваджений 1582 року Римським Папою Григорієм XIII). Це сталося, швидше за все, тому, що для «істинно російської людини» Григоріанський календар завжди мав (і має) неприємний присмак католицизму: краще вже скористатися дохристиянським (тобто язичницьким) календарем римського латинянина-завойовника Юлія Цезаря! Всупереч тому, що цей календар з плином часу дедалі більше відстає від астрономічного точного годинника (на сьогодні це астрономічне відставання становить 13 діб). Сучасних реформаторів не бентежить і той факт, що по деякому (достатньо, втім, тривалому) часі Великдень за цим календарем святкуватимуть десь наприкінці літа (всупереч Євангеліям).
Тому дозволимо собі порекомендувати депутатам Держдуми — виключно задля надійності й стабільності «російської цивілізації» — повернутися назад не до Юліанського, а до того календарного стилю, який відраховує час від Біблійного створення світу. Сьогодні на шкалі цього календаря світиться 7515 рік — саме стільки років відділяють Росію від моменту створення світу.
Історія свідчить, що вченим завжди було дуже нелегко однозначно встановити цю точку відліку, тобто визначити проміжок часу «від Адама до Христа» — внаслідок складності обчислень тривалості життя або служіння давніх іудейських патріархів і пророків, правління царів. Ось один тільки, далеко не повний приклад припустимої тривалості життя біблійних персонажів, прийнятий середньовічною слов’янською хронологією: Адам — 230 років, Сіф — 205 років... Ісус Навін — 32 роки, цар Кір — 32 і т.д. Майже єдиним джерелом старовинної хронології була Біблія, зокрема, її грецький переклад «Септуагінта» (II ст. до н.е.), яку в християнську добу (IV ст. н.е.) переклав латиною св. Ієронім (це знаменита «Вульгата» — «загальновідома» Біблія).
Літочислення від Різдва Христового заснував і обчислив римський чернець слов’янського походження Діонісій Малий 525 року. Саме він уперше поділив весь історичний біблійний час на «до» й «після» Різдва Христового. У своїх розрахунках Діонісій спирався на Євангеліє від Луки — на слова: «На п’ятнадцятому році правління кесаря Тиберія, коли Понтій Пілат був правителем Іудеї... слово Боже було до Івана, сина Захарії, в пустелі…». Але пізніше було встановлено, що Діонісій Малий помилився й зробив Ісуса молодшим на декілька років: Син Божий народився, мабуть, 6 року до нашої ери (розрахунки відомого астронома ХVII ст. Кеплера). Тому сьогодні більш точно говорити «до або після Нової ери», а не «до або після Різдва Христового», як це пропонував Діонісій.
Західна церква почала регулярно використовувати відлік часу «Від Різдва Христового» тільки з часу Папи Євгенія IV (1431) — того самого, який зізвав у Ліоні «уніатський» Собор. Константинополь і Східні церкви теж обговорювали до ХV ст. час появи на землі Ісуса Христа.
Якими були справи з християнською хронологією в Стародавній Русі? До ХIV століття в Україні рахували час тільки «Від створення світу». Під впливом Польщі, однак, почало використовуватися прийняте в латинському світі літочислення від Різдва Христового. Про це свідчать численні літописи того часу. А після папської реформи календаря 1582 року всі документи Великого князівства Литовського (й українські) почали датуватися відповідно до нового Григоріанського стилю.
Цікаво зауважити, що літочисленням «від Народження Ісуса Христа» позначені також козацькі, гетьманські й полковницькі універсали ХVI століть; для місяців тоді використовувалися римські назви — генвар, апріль, травень та інші. Разом з християнством Стародавня Русь прийняла від Візантії також вересневий календарний стиль — відлік початку року від першого вересня (тепер це вже 14 вересня). Однак і після прийняття християнства наші предки протягом декількох століть відзначали початок року навесні, тобто жили за язичницьким березневим стилем, шануючи календар природи...
У матеріалі використана робота Івана Климішина «Календар і Пасхалія»
