Клара ГУДЗИК, «День»
Нещодавно мені випала
честь побувати на двох заходах,
які об’єднали православне
духовенство, науковців, творчу
інтелігенцію та представників
влади.
Обговорювалися такі важливі
питання, як об’єднання
православних церков та роль
преси у становленні духовності
суспільства. Йдеться про круглий
стіл «Фундації духовного єднання»
та про Всеукраїнську науково-практичну
конференцію головних редакторів
ЗМІ, проведену за участю УПЦ КП.
Учасники заходів серйозно
аналізували духовний стан
суспільства, висловили багато
цікавих думок і практичних
пропозицій. Але ось що привертає
увагу, викликає занепокоєння. На
обох зібраннях, про що б не
заходила мова, лунали часті
нарікання на «вседозволеність»
демократії і навіть заклики «тимчасово
її обмежити». Власне, залишити
демократію в ужитку виключно «праведної»
частини суспільства, зокрема,
нечисленних «традиційних»
церков. Інші — заборонити або,
принаймні, суттєво урізати в
правах, як це зроблено в Росії.
Може варто нагадати апологетам
вибіркової демократії той
простий факт, що прихильники всіх
(їх біля 70) наших конфесій — то
громадяни України.
Так вийшло, що на обох зібраннях
символом небезпечної «вседозволеності»
демократії став «чорний» —
американський негр, який «нас(!),
як диких африканців, вчить із
екранів телебачення Закону
Божому!». Й поважні вчені люди
кидали теми запланованих
виступів і починали всерйоз
обговорювати методи усунення
чорного проповідника з
телебачення. Як наче тлумачення
Біблії — то найнебезпечніше з
того, що показує нам наше ТБ. Із
цього приводу дозволю собі
кілька міркувань, віддаючи їх на
суд читача.
По-перше, заклики усунути
неправославних проповідників із
ЗМІ якось нагадують уже звичне
гасло «захистити вітчизняного
виробника» (виробника, скажімо,
неїстівних продуктів). Ті й інші
вимагають від держави
поліцейських функцій у боротьбі
з конкурентами. Це тим більш
безглуздо, що абсолютно марно.
Якщо ні Гітлер, ні Сталін не
змогли впоратися, наприклад, зі
Свідками Єгови чи
П’ятидесятниками, то яка на це
надія тепер? Тільки псувати свою
репутацію в очах світу.
Але для мене головне не це. Сумно,
що шановні виступаючі не
визнають чи не розуміють певних
моральних законів. Найперше того,
що домінуюча нація країни, рівно
як домінуюче віросповідання,
мають із особливою обережністю і
делікатністю ставитися до прав
меншин, національних і
релігійних (навіть до «чорних»).
Здавалось би, що таку позицію
займе саме той народ, який сам
стільки витерпів від гнобителів.
Замість цього товариство, котре
об’єднує «еліту нації»,
продемонструвало на згаданих
зібраннях не тільки ксенофобію і
нетерпимість, а й зверхність,
навіть бундючність по відношенню
до інших — «нових та чужих».
Йдеться також про
інтелігентність, бо як може
інтелігентна людина прилюдно
виголошувати такі слова: «Треба
негайно викинути геть із ТБ цього
чорного, цього негра!»? Чи не
ганьба це для всіх нас, українців?
Проблема «чорного» проповідника
має ще один аспект, стосується
освіченості. Адже головним
доказом неприпустимості негра на
ТБ є такий: «Нас, тисячолітніх
християн він навчає Закону
Божому!» Як наче цим «протестантам»
невідомо, що після 80 років
войовничого атеїзму інколи
навіть наші священики, висвячені
після кількох місяців підготовки,
не дуже добре знають Біблію.
Згадаємо також, що чорна
Абіссінія — одна з найстаріших
християнських країн світу.
Християнство поширилося там у IV
столітті, задовго до хрещення
Київської Русі. Цей історичний
факт завжди залишається поза
увагою, а може й знанням шановних
охоронців нашої традиції.
Західна Європа мабуть і через те
досягла існуючого зараз рівня
цивілізованості (в усіх сферах),
що завжди відзначалася
відкритістю. Навіть після
формування національних держав
вона залишалася спільним казаном,
де йшов постійних обмін людьми й
ідеями — в науці, мистецтві й
релігії. І неважко уявити собі
ситуацію, коли б хтось із
українського православного
духовенства почав читати
проповіді на американському
телебаченні. Там це не образило б
жодного прибічника інших
конфесій. І навіть не здивувало б.
Здивував би той, хто почав би
протестувати.
Справа ще й в тому, що не тільки
обивателі та духовенство, але й
деякі наші політики не хочуть
рахуватися з тим, що плюралізм
став об’єктивною реальністю
усіх сфер суспільного життя,
включно з релігійною. Приймаємо
ми його чи ні.
