Святки тривають
Відійшло містичне Різдво, а з ним і Святий вечір — може найбільш відчутний наш зв'язок із минулим, з невідомими пращурами; зв'язок, який передається як естафета від покоління до покоління. У ті різдвяні дні й ночі майже кожен, незалежно від належності до тієї чи іншої церкви, інтуїтивно відчував присутність, звершення чогось велично-трансцендентального. Особливе значення тут мають старовинні обрядові пісні-колядки — справжня машина часу, яка переносить сучасну людину у глибини віків. Ці колядки! Загальновідомо, що музика має культове, релігійне походження; інколи, однак, здається (нехай пробачать ортодокси цей невинний жарт), що все навпаки, що музика є не атрибутом, а одним із джерел релігійного життя — таку вона має здатність підносити душу людини над усім земним, буденним, прозаїчним.
День Різдва минув, втім святкують його до самого Водохрестя, а колядки та щедрівки в давнину співали протягом усіх зимових свят аж до Стрітення, тобто до 15 лютого.
Колись на Різдво кожен дім ставав ніби храмом, де пан господар правив святочне ритуальне дійство. На Гуцульщині навіть називали сімейну вечерю напередодні Різдва «тайною», тобто містичною. Розпочинав господар — він вносив до світлиці й ставив на покуті сніп пшениці і промовляв: «Слава Ісусу Христу! Дай Боже ті свята щасливо опровадити і до Нового року дочекати — од Нового року до Богоявлення, от Богоявлення до Воскресіння, од Воскресіння — до сто літ, поки Пан Біг назначить вік!»
Багато написано про обряди та про українське «меню» святого (перед Різдвом) та щедрого (перед Новим роком) вечорів. Але майже ніхто не згадує про такий, колись обов'язковий, компонент столу зимових святок як часник. Ми, сучасні (так звані цивілізовані) люди давно забули про те значення, яке надавалося колись цій рослині, якою шаною вона була оточена і не тільки серед українців. Вчені вважають часник найстарішим і найціннішим рільничим продуктом сивої давнини. Часник був відомий у стародавніх Єгипті та Вавилоні, в Ізраїлі біблійних часів. У Єгипті існував релігійний культ часнику — він був богом одного з міст у дельті Нілу. Жителі міста приписували часнику неабиякі містичні властивості — він захищав «свій народ» від епідемій, від різних хвороб, від того, що «освічені» люди сьогодні називають «причинною». Для чого треба було не тільки постійно споживати часник, а й носити на собі амулет, наприклад низку намиста із зубків часнику. Може, більш важливим було те, що в ті часи зубки часнику вважалися символом і засобом родючості й використовувалися в містично-сексуальних ритуалах. В українських народних святкових обрядах, що ведуть своє походження з дохристиянських часів, культ часнику злився з давнім культом місяця — древнім язичницьким символом творчості, життєвого вогню й пристрасті, що розбуджує на землі зерно життя і дає йому вогненну силу народитися. Отже, колись в кожній хаті господиня-мати урочисто клала на святковий стіл часник. Тим самим вона бажала своїм дітям багатьох дітей і онуків, а ще — забезпечувала багатий приплід скотини.
Зараз часник майже щез із зимових ритуалів. Колядки та щедрівки, однак, житимуть завжди, якби не змінювався в майбутньому триб життя суспільства (як збереглися вони в не менш мінливому минулому). Наведу приклад колядки, записаної на початку століття вченим-ентнографом Володимиром Гнатюком. «Ходить сам господар по світлиці, ставить столики в три рядойки, кладе обруси все шевковії, кладе ножички все сталевії, просить Боженька на вечерейку. Посадив Бога посеред стола, святу Пречисту при другім столі, усі святії — коло неї. Приймає Бога зеленим вином, святу Пречисту — солодким медом, усі святії — шумнов горівкою, свою челядку чистою водою. І сам п'є воду з своєю женою. Світить їм сонце в одно віконце, а ясен місяць — в друге віконце, яснії зорі світять довкола». Не знаю як кому, а мені ця колядка здається витвором високого майстра; вона грає фантазією й фарбами, тою красою, яку можна відчути тільки в роботах таких геніїв, як Веронезе чи Рафаель. Як солодко лунають, наприклад, «обруси все шовковії та ножички сталевії» або ті віконця, через які до хати зазирає Всесвіт.
Бувають часи, коли тiльки народні пісні та колядки-щедрівки рятують людину від розпачу, підтримують надію.
