Таємниця віщого Бояна

Боян, герой «Слова о полку Ігоревім», який «віщі персти на живі струни складав», — найзагадковіша історична особистість. Його ім’я, діяльність, середовище — все здається оточеним «синьою мглою». У цьому густому тумані давнини було зламано багато списів. Він був Бояном, його ж називали Баяном, а тюркською це вже означає «той, хто владарює над духами». Автор «Слова...» називав Бояна «Велесовим внуком», а коментатори — «онуком Волоса», тобто скотячого бога. За різноманітними припущеннями, творча діяльність цього таємничого Бояна розтягнулась від 1022 року до початку XII ст. Він вважався «придворним співаком», який «служив пером» у Києві, Чернігові, Тмутаракані, або виступав із якимось Ходиною перед слухачами, а ще був «керівником поганських свят».

Ішов час, але робота перекладачів-коментаторів із 1800 року (дата першого видання «Слова») не полегшувалась, бо не вистачало історичних свідчень. Прив’язати бояна до конкретного періоду часу здавалося неможливим. Довгий час вчені не були впевнені, чи реально існував віщий Боян-піснетворець взагалі. А якщо існував, то як звали людину, що стала прообразом віщого Бояна — Боянь, Боян чи Баян? Аби знайти її реальне ім’я, потрібно було визначитись із етимологією слова «Боян». Отже, Боян залишався міфічним. «Не можна йняти віри, — писав професор В. В. Яременко 1990 року, — аби автори «Повісті временних літ», віддаючи належну хвалу і шану кожному книжнику, не помітили, не згадали жодним словом славетного Бояна... Вони увічнили його, тільки ім’я того співця інше, реальне, не вигадане чи штучно утворене вченими кінця XVIII—XIX сторіч... В літописних текстах вживається частка «бо» в незвичному для нас вигляді: «Се бо есть бо батогъ». Боянь складається з імені Янь і частки «бо»... Тобто за першоджерелом — «бо Янь бо віщий». Тож реальне ім’я «бо Янь», а не «ба Янь».

Цікаво, що ще 1842 року дослідник літератури давньої Русі А. Ф. Вельтман вперше висловив думку, що Боян то є літописний Янь. Основою для пошуків Бояна прислужились свідчення літописця Нестора під 1106 роком, де зафіксовано дві події, пов’язані з іменем Янь: «Повоювали половці побіля Зарічеська, і послав на них Святополк (Ізяславич. — Л. Н. ) Яна Вишатича і брата його Путяту... У це ж літо помер Янь («Вишатич» — доводив академік Д. С. Ліхачов), старець добрий, жив літ дев’яносто, в старості маститий: жив по закону Божому, не худший перших праведників, від нього ж я чув багато словес, які і вписав у Літописець. Його ж і гріб є в Печерському монастирі, де лежить тіло його, покладене місяця червня в 24-й день».

В. В. Яременко висловив цікаве припущення: «Оце, очевидячки, і є біографія Бояна. Насправді — Яна, нашого першого відомого піснотворця... Якщо Янь помер 1106 року в 90-річному віці, то, відповідно, народився в 1016 р.». Але надалі пріоритет віддавали думці академіка Д. С. Ліхачова, що Янь-поет, він же Янь Вишатич — київський воєвода і нащадок Добрині, брата Малуші.

Розв’язати цей вузол стане можливим лише в тому випадку, якщо знайдемо дату народження Яна Вишатича, взявши за основу не дату смерті Яна-історика, а родовід воєвод із нащадків Добрині. На п’ять поколінь воєвод (Добриня, Коснятин, Остромир, Вишата та Янь) не маємо за період від 970 до 1113 рр. жодної дати народження, лише дві дати смерті (Коснятина й Остромира) та 15 датованих згадок про конкретні справи воєвод. Але, враховуючи всі ці відомості в комплексі, маємо можливість приблизно визначити дати народження кожного з воєвод. Тут наводимо лише результат, поминувши розрахунки, що були зроблені автором: Вишата Остромирович з’явився на світ десь у 1012—1016 рр., Янь Вишатич — до 1043 р. В такому разі 1106 року Яню Вишатичу було не більше 63 років — вік ще воєводський, і не міг він народитися 1016 року, бо батько його на той час був би у чотирирічному віці. Відтак, Янь, який помер 1106 року у віці 90 років, не міг бути ні сином Вишати, ні онуком Остромира, ні, взагалі, «нащадком Добрині».

Відсутність батьківського імені поруч із ім’ям Яна-історика свідчить не про недбалість літописця, а про те, що він відрізняв Яна Вишатича від Яна «не Вишатича». Використання літописцем тільки імені є свідченням надзвичайної популярності Яна — «бо Яня», якщо з одного імені всі знали, про кого йдеться. Отже, герой «Слова...» Боянь, по-перше — мав реальне ім’я Янь, по-друге — не Вишатич. по-третє — жив у 1016—1106 роках. Але це ще не біографія, а тільки її частка. Спробуємо знайти в літописах іще якісь допоміжні факти до історичного портрета «бо Яна».

У «Повісті временних літ» ім’я Яна згадано сім разів. Особливу увагу звернемо на ті місця до 1106 р., де поруч із іменем Янь відсутні уточнення літописця — «Вишатич» або «воєвода». Нас зацікавила стаття під 1091 р., де йдеться про події 18-річної давнини:

1073 рік. «Феодосій прийшов у дім до Яна, що жив по закону Божому... та поучав про царство небесне, що його прийняти праведникам».

Щось спільне вбачається у словах, які характеризують духовну основу Яна, що його відвідав Феодосій 1073 р., та друга Нестора, Яна-історика, який помер 1106 року. Відомо, як чорноризець Нестор характеризував людей із свого оточення:

— про Феодосія 1073 р. — «Добрий пастух, блаженний отець наш, що здолав супротивника диявола і підступи його та переможцем з’явився, ...з праведниками упокоївся, ...а мощі поклали в рідній йому церкві»;

— про Яна 1073 р. — «Жив по закону Божому, розумна овця доброго пастуха; Феодосій научав його про милість до убогих і про царство небесне, що його прийняти праведникам»;

— про Яна у статті під 1106 рік — «старець добрий, ...муж благ, кроток і смирен, ...не худший первих праведників, його ж гроб є в Печерському монастирі, у притворі» — писав Нестор про свого друга-історика у літописному «некролозі».

Слід акцентувати увагу на двох моментах:

— слово — «праведник» (1073 р. — праведник Феодосій научав праведності якогось Яна; 1106 р. — помер праведник Янь — учень праведника Феодосія),

— місце — Печерська церква (тут поховані мощі Феодосія, який научав праведності якогось Яня 1073 року, та тіло «кроткого» Яня, який помер 1106 року).

Маємо досить вагомі свідчення, аби припустити, що людина, яку відвідав Феодосій, та друг-історик Нестора — це та ж сама особа. Тільки Янь 1106 року — це дев’яносторічний «благий» «бо Янь», а Янь 1073 року — той же «бо Янь», але згаданий іще п’ятидесятисемирічним учнем Феодосія-праведника. Таким чином нам пощастило знайти ще одну літописну згадку до 1106 р. про «бо Яня»-історика, з якої стає зрозумілим, чому «бо Яня» поховали в Печерському монастирі, конкретно жив в Успенській церкві.

Знайдена літописна сторінка доповнює біографію Бояня майже містичними подробицями: 1073 (як згадка у статті під 2091 рік) — Саме тоді, «коли Феодосій держав ігуменство, ...особливо дбав про синів своїх духовних, ...іноді в доми їх приходячи і благословення їм даючи... Так одного разу він прийшов у дім Янів до Яня і до жони його Марії, — бо Феодосій любив їх за те, що вони жили обоє по заповіді господній і в любові жили, — так от, коли він якось прийшов до них обох, то поучав він їх про милість до убогих, і про царство небесне, що його прийняти праведникам, а грішним — муку, і про смертний час. Та коли він се говорив, і про покладання тіл їх обох у гробі, то сказала їм жона Янева: «хто зна, де ото мене положать?» Сказав тоді їй Феодосій: «Воістину, де ото я ляжу, там і ти похована будеш».

Сталося саме так, як напророчив Феодосій:

— 14 серпня 1091 р. — «Мощі Феодосієві. який помер 3 травня 1074 р., із печери принесли і положили у власній його церкві, у притворі на правій стороні».

— 16 серпня 1091 — «Преставилася жона Янева на ім’я Марія, чорноризці принесли і положили її в церкві святої Богородиці навпроти гробу Феодосія, на лівій стороні. Так збулось пророцтво отця нашого Феодосія».

Вивчення «Повісті временних літ» розширило коло літописних знань про героя «Слова...» Бояня — Яня: 1016 р. — народився; у 1073 р. (йому 57 років) — дім праведника Яня і Марії відвідав святий Феодосій; 16 квітня 1091 р. (75 років) — овдовів; 24 червня (7 липня) 1106 р. (90 років) — помер автор літописних словес і похований поруч із жоною та Феодосієм у притворі Успенської церкви Печерського монастиря з лівого боку, «...де і лежить тіло його», — записав Нестор 888 років тому.

А це є найкращим свідченням, що Боянь, друг св. Феодосія і св. Нестора, не був ані поганином, ані «керівником поганських свят», ані перевертнем, бо сам чорноризець св. Нестор назвав шанованого Яня праведником, а св. Феодосій побажав, аби той ліг поруч з ним у Печерській церкві.

У 1960-х рр. археологом В. В. Висоцьким було знайдено на стіні Софії Київської графіті, яке засвідчувало покупку Бояневої землі вдовою князя Всеволода за 700 гривен. Чи міг такими землями володіти не князь і не воєвода? Міг, свідчить «Слово о полку Ігоревім», адже «Боянь пісні творив», причому пісні, достойні літописних текстів. Виходить, за часів київських князів Ярослава Мудрого та його синів (після 1054 до 1074 р.р.) така унікальна творчість Бояна, схованого в літописі під іменем «Янь», дорого цінувалась.

Віддамо й ми належне видатному киянину, якому за 2 роки виповниться дві ювілейні дати — 900 років від дня смерті Бояня і того ж року 990 років від дня його народження.