Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів
Іван Франко, український письменник, поет, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч

Таємний задум Iвана Мазепи

6 серпня, 1999 - 00:00


За гетьманом України Іваном Мазепою була закріплена погана слава зрадника. Його ім'я проклинали і піддавали анафемі в усіх російських православних церквах. Проте нещодавно з'явилася й інша тенденція — спроба ідеалізувати непередбачуваного гетьмана і виправдати будь-яку його дію і вчинок. І та, й iнша крайнощі сьогодні неприйнятні, оскільки для переусвідомлення історії України і для розвитку її державності потрібна правда, позбавлена політичної кон'юнктури.

Життя Івана Мазепи рясніло гострими пригодами, але він, як правило, знаходив вихід із найскладніших ситуацій. Одного разу, виконуючи важливе дипломатичне доручення гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка, на шляху до Криму і Туреччини його було захоплено в полон запорiзькими козаками і засуджено до смерті. Становище здавалося безнадійним, але майбутній гетьман Лівобережної України попросив слова перед стратою, і його красномовство буквально приголомшило козаків. Славний кошовий отаман Іван Сірко після довгих роздумів сказав: «Не вбивайте його... можливо, він колись ще знадобиться Батьківщині». Цей епізод став поворотним не тільки в долі Івана Мазепи, але і в долі всієї багатостраждальної України. У боротьбі за владу й утвердження свого гетьманства він часто діяв за принципом Макіавеллі: «Таємниця — душа будь-якої справи». Тому Мазепа виношував свої плани таємно від усіх. Саме він випестував ідею самостійної Української держави і підняв її на рівень загальнонаціональної історичної мети.

Відомий український поет Леонід Горлач уже багато років розробляє історичні теми і має репутацію об'єктивної і незалежної людини. Він написав п'ять романів у віршах, присвячених різним періодам минулого України, що є унікальним фактом не тільки для української, але і світової літератури. Останній його поетичний роман «Руїна» присвячено гетьманові Івану Мазепі та його добi.

— Леоніде Никифоровичу, перш ніж почати розмову про головного героя вашого роману, хочу вас запитати: чому ви пишете романи не в прозі, а у віршах?

— Справа в тому, що іще з давніх часів будь-яка національна література вважалася неповноцінною, якщо вона не мала свого поетичного епосу. Саме в створенні епічних полотен, що відображають драматичну долю України, я бачу своє головне призначення.

— Чому ви для роману про Мазепу вибрали назву «Руїна»?

— Оскільки українська історіографія завжди була гнаною, а іноземні історики писали нашу історію замість нас і за нас, часто перекручуючи і фальсифікуючи її, я вирішив вивчити ті білі плями в історії України, які припали на час правління бунтівного гетьмана Івана Мазепи. Це був дуже складний час, що увійшов в історію під назвою Руїна. Як ви знаєте, вона почалася після смерті Богдана Хмельницького і була викликана не стільки зовнішньою експансією з боку сильніших сусідніх держав (Московське царство, Польща, Туреччина), скільки внутрішніми протиріччями в Україні. Частково той час нагадує нинішню ситуацію в Україні, коли, образно кажучи, йде нездорова боротьба за «гетьманську булаву», «бунчуки» та інші атрибути влади. Проте в історії завжди можна знайти відповіді на актуальні питання сучасності і, якщо вміло використати досвід минулого, можна уникнути багатьох помилок. Я не ідеалізую Івана Степановича Мазепу, але віддаю належне його незвичайності та видатним здібностям, спираючись на історичні факти і ставлячи перед собою завдання бути максимально об'єктивним.

— Невже і тепер Україна історично приречена на залежність від інших, сильніших держав і не зможе нарешті знайти силу і національну гідність?

— Я так не думаю. Україна отримала свій «зоряний шанс», а історія вчить. Сьогодні перед письменниками стоїть дуже відповідальне завдання: розповiсти своєму народові й усьому світові про Україну як про державу з великим історичним минулим, у якому, на жаль, було багато трагічного, і цей трагізм полягає, передусім, у втраті національної ідеї, в запеклій боротьбі за владу і в суперечливій політичній орієнтації. Міжусобиці породили жахливі страждання українського народу, коли гетьман ішов на гетьмана, полковник на полковника, брат на брата. Скажімо, Іван Виговський орієнтувався на Польщу. Петро Дорошенко в боротьбі за гетьманську булаву закликав на допомогу турецьку армію, яка вирізала безліч людей у Правобережній Україні. Спекулював інтересами українського народу і син Богдана Хмельницького Юрій.

На цьому непривабливому тлі постать гетьмана Івана Мазепи виглядала більш привабливою. Виходець із дрібної української шляхти пройшов свого часу школу європейського виховання, що дозволяло йому дивитися на світ ширше і розуміти багато тонкощів політичної боротьби. Іван Мазепа знав декілька іноземних мов, військову справу, добре грав на бандурі, колекціонував предмети мистецтва, був поетом, у творчості якого переважали патріотичні мотиви, і володів талантом дипломата... Він одразу зрозумів, що тільки шаблею Україну не врятувати. Необхідно було думати про духовність нації. Пригадаймо хоча б його розумні дії щодо реставрації церков, розвитку народної освіти і багато іншого.

— Інакше кажучи, Іван Мазепа обстоював єдність української нації на духовній основі?

— Абсолютно правильно. Він, зокрема, піклувався про національні кадри. Якщо раніше влада переходила від батьків до синів, а від синів до внуків, то він із перших же кроків свого правління робив ставку на вихідців із різних верств населення. Він заохочував висунення молодих людей, що вирізнялися природним розумом і талантами.

— Однак, мабуть, історичний портрет гетьмана Івана Мазепи не може бути справжнім без суперечливих рис його характеру?

— Людям наприкінцi другого тисячоліття важко зрозуміти всі нюанси тогочасного життя. Ідеться про досить прямолінійні міждержавні відносини, неврегульовані відповідними документами, угодами, про переважання звичайної фізичної сили над інтелектом, про криваві побоїща, які відбувалися в усій Європі. Тому ми не маємо права давати категоричні оцінки тим чи іншим діям гетьмана Івана Мазепи. Хочу підкреслити, що ідея державності володіла ним ще задовго до того, як він одержав гетьманську булаву. Це факт безперечний. Тому він і хитрував, відчуваючи величезний політичний тиск із боку сусідніх, могутніших держав. Мабуть, ця обставина і примушувала його дотримуватися правила Макіавеллі: «...уміти змінювати шкуру лисиці на шкуру лева, що примушує тремтіти вовків».

Період правління Івана Мазепи був досить тривалим — із 1687 по 1709 роки, і він зміг пересвідчитися в експансії Московської держави, що розросталася в Україну. Царський уряд активно втручався в усі сфери українського життя: будував фортеці, створюючи з них своєрідні військові бази, тримав у своїх руках головні комунікації, збирав і привласнював податі та чинив свавілля.

Згідно з Коломацькою угодою, підписаною 25 липня 1687 року під час процедури обрання гетьманом Івана Мазепи на річці Коломак, багато з його статей закріплювали всілякі заборони, які обмежували і навіть частково ліквідували економічну, соціальну і зовнішню політику України. Заборонялося, наприклад, вести торгівлю з Кримом. Українські купці не мали права торгувати з Московською державою прямо. Україна була позбавлена права вступати в мiжнароднi вiдносини. Листи і документи із сусідніх держав відсилалися нерозпечатаними в Москву. Влада гетьмана зводилася практично до поліцейських функцій — стежити і сприяти виконанню численних царських заборон. Москва після підписання «Коломацьких статей» роздирала Україну по живому і дозволила ввести в Лівобережну Україну кілька гарнізонів ратників, фактично припинивши їх постачання, що спровокувало грабежі і насильство над простим народом. Природно, Мазепа, підписуючи «Статті», не думав про ретельне їх виконання. Ця процедура послужила лише сходинкою до досягнення найвищої влади в Україні.

Знаючи систему доносів, яка діяла в його епоху, Мазепа протягом усього свого життя боявся, що його таємні плани стануть відомими. На превеликий жаль, він перехитрив сам себе, оскільки не врахував сили Петра I, що зумів після декількох поразок від шведів створити могутню армію. Згодом це закінчилося українською трагедією під Полтавою.

Продовження в наступну п'ятницю на стор. «Україна Incognita»

Георгій МЕЛЬНИЧУК, спеціально для «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments