Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Тарас Шевченко, український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч

Він був великим майстром

Iз творчої спадщини Михайла Дмитренка
8 червня, 2007 - 00:00
М. ДМИТРЕНКО У СВОЇЙ МАЙСТЕРНІ. ДЕТРОЙТ. 1989 РІК

Український маляр-монументаліст, графік, історик мистецтва Михайло Дмитренко (1908—1997) належить до того покоління вітчизняних митців, котрі через складні життєві обставини й несприйняття тодішньої ідеології змушені були назавжди залишити рідний край, обравши собі другу батьківщину за океаном. Але це дало можливість М. Дмитренку сповна реалізувати у вільному суспільстві свій потужний талант, який спирався на міцне національне підґрунтя і цим самим зробити помітний внесок в українське мистецтво ХХ століття. На жаль, в Україні про М. Дмитренка знають ще дуже мало, за винятком невеликого кола фахівців.

Він народився 9 листопада 1908 року, у славному козацькому місті Лохвиця, що на Полтавщині, яке є батьківщиною ще двох видатних українських митців — скульптора Г.Пивоварова (1908—1942), хормейстера Н. Городовенка (1885—1964).

Талант до малювання у Михайла проявився дуже рано. Його помітили і вчителі реального училища, в якому він вчився, професійні лохвицькі маляри В.Журавльов і Ф.Артамонов. Вони допомогли хлопцеві в опануванні основ малюнка, живопису і композиції, а також у виборі подальшого творчого шляху.

Ще до навчання в училищі, маленький Михайло розглядав вдома ескізи одного маляра, котрий займався реставрацією настінного живопису в соборі Різдва Богородиці і харчувався у домі Дмитренків. Михайло не раз бував у соборі й пильно вдивлявся в його іконопис, у величний іконостас, виготовлений на замовлення П.Калнишевського (1690—1803) відомим сницарем С.Шалматовим (1720—1789), робив тут замальовки. Дерев’яний собор, фундатором якого був також останній кошовий отаман Запорізької Січі, від удару блискавки згорів влітку 1797 року, але унікальний бароковий іконостас дивом вдалося тоді врятувати і він прикрашав нову, муровану споруду храму до початку 30-х років ХХ ст., доки її, як і решту лохвицьких церков — Миколаївську, Покровську, Преображенську, Іоанно- Предтеченську, не знищили місцеві войовничі атеїсти.

Багате мистецьке середовище Лохвиці початку ХХ століття, що утворилося тут з унікальних пам’яток сакральної культури, мало благотворний вплив на майбутнього майстра монументального живопису, на формування його національної свідомості й естетичних смаків. А відтак мета у нього постала одна — пов’язати своє життя з пензлем і фарбами. Працелюбність, витривалість і наполегливість допомогли йому здійснити задумане.

Хлопець подався до Києва. Йому надав перший притулок колишній його вчитель В. Журавльов, котрий на той час жив тут. Два роки Михайло навчався в художньо-індустріальній школі, де йому довелося більше працювати з лопатою і пилкою, ніж сидіти за мольбертом. 1926 року, витримавши великий конкурс (із більше як п’ятисот абітурієнтів треба було прийняти тільки шістдесят), Михайло Дмитренко вступив до Київського художнього інституту. Нарешті, здійснилася мрія, до якої він наполегливо йшов.

У ті роки в інституті викладала плеяда видатних українських митців — брати Василь і Федір Кричевські, М. Бойчук, М. Бурачек, К. Єлева та інші. Талант Дмитренка розвивався та зміцнювався під керівництвом і впливом Федора Кричевського (1879—1947), який спрямовував своїх учнів на осягнення ними національних традицій в мистецтві, на творче їхнє збагачення. Студентська молодь тих років захоплювалася новаторськими пошуками у мистецтві, ще не будучи скутою регламентованими вказівками партійної влади. Все це станеться пізніше.

А в ті роки жадібно вивчали мистецьку спадщину княжої доби в Україні, на яку мала великий вплив християнська культура Візантії, всотували гуманістичні ідеали Ренесансу і його втілення у пам’ятках козацького бароко. Вражав багатий красень Київ, якого ще не торкнулася руйнівна демонічна сила войовничих атеїстів. Тільки на такому міцному грунті національної духовності можна було, за словами М. Дмитренка, тоді вирощувати сильну, здорову національну культуру.

Після закінчення інституту (1930) М. Дмитренко працював деякий час на Донбасі, в Київському театрі робітничої молоді, а згодом Ф. Кричевський запросив його стати доцентом кафедри малюнка на архітектурному факультеті. Працюючи в інституті, М. Дмитренко, брав участь у виставках митців України, які влаштовувались у Києві, Харкові, Одесі та в інших містах. Він виставлявся з графічними і малярськими творами, і заявив про себе як зрілий майстер, що опанував різні жанри образотворчого мистецтва.

То вже були роки, коли митців змушували творити за настановами партії, керуючись методами так званого соціалістичного реалізму, що спрямовував всі творчі сили, в основному, в агітаційно-пропагандистське русло. 1939 року М. Дмитренка призначають до Львова для створення місцевої організації Спілки радянських митців України. Майстри Галичини поставилися до нього з пошаною, знаючи про талант та працелюбність Дмитренка, а згодом, відчувши його щирий патріотизм і вболівання за долю національної культури.

Друга світова війна застала М. Дмитренка у Львові. У перший рік німецької окупації міста національне мистецьке життя у ньому не затухало. Прагнучи об’єднати національні творчі сили, М. Дмитренко стає одним із організаторів Спілки українських образотворчих митців. У цей час було влаштовано кілька її художніх виставок. Найбільш представницькою стала виставка митців всіх регіонів Галичини 1942 року, присвячена 25-річчю створення Української Академії мистецтв у Києві. М. Дмитренко представив на ній свої жіночі портрети, над якими завжди любив працювати, жанрові полотна. У цих роботах він показав себе талановитим майстром, котрий, розвиваючи кращі традиції національного малярства, збагатив його новими високомистецькими творами. За дорученням митрополита Андрiя Шептицького М. Дмитренко здійснив розпис церкви в Городку Ягайлонськім, що поблизу Львова.

Перед відступом гітлерівців зі Львова М. Дмитренко разом iз кількома галицькими митцями з неабиякими труднощами дістався до Німеччини, де довелося переїжджати із міста в місто, жити в таборах для переміщених осіб. Після закінчення війни разом iз С. Гординським та іншими українськими майстрами пензля він активно налагоджував тут українське мистецьке життя, організовував художні виставки у Мюнхені, в Регенсбурзі, в інших містах Німеччини, брав участь у випусках журналу «Українське мистецтво», який, хоч і вийшов усього кількома примiрниками, став тоді одним із найкращих національних видань на Заході.

З відкриттям імміграції за океан М. Дмитренко переїздить до Канади, а згодом назавжди поселяється у Детройті (США). Тут він займався, в основному, оздобленням за власними проектами і ескізами в різних техніках (фреска, мозаїка, вітраж, малярство) католицьких і православних храмів у Канаді (Торонто), в США (Детройт, Бетферд, Міннеаполіс, Нью-Йорк та ін.) У культових спорудах ним були створені величні й неповторні монументальні композиції, котрі й нині викликають подив і захоплення від неперевершеного мистецтва великого майстра, яким був М. Дмитренко. Його титанічну працю, яка потребувала чималих духовних і фізичних зусиль, можна було порівняти з роботами майстрів епохи Відродження.

У головній каплиці славнозвісного міста Люрд (Франція), у вівтарі України десятки тисяч прочан милуються чудовою запрестольною іконою «Богородиця з дитям» (1976), написаною М. Дмитренком. До речі, цю й інші ікони для люрдської каплиці М. Дмитренко виконав золотими фарбами, щоб, як він сказав, не посоромити землі української і славного ймення України. Ця ікона підносить душі людей до молитовного настрою і нагадує світові про тисячолітню християнську Україну.

Велична ікона пензля М. Дмитренка «Св. Ольга, княгиня Руси-України» (1969) знаходиться в музеї Інституту св. Климентія в Римі.

В основу своєї живописно-декоративної манери М. Дмитренко покладав високі зразки візантійського мистецтва часів імператора Юстиніана (V—VI ст.) та традиції давнього українського мистецтва, високомайстерно інтерпретуючи їх у новому історичному просторі, виходячи із сучасних естетичних вимог. Його твори посідають важливе місце і в американському мистецтві останніх десятиліть минулого століття.

У 1954 році з ініціативи М. Дмитренка у Торонто було організовано першу велику виставку українських митців Америки і Канади, яка привернула увагу широкої громадськості і стала своєрідним оглядом творчих сил діаспори. Відтоді такі виставки в Детройті, в Нью-Йорку, в Торонто та в інших містах стали проводитися регулярно. Вони допомагали талановитій українській молоді реалізовувати свої творчі можливості, брати активну участь у мистецькому процесі на американському континенті.

Тільки далеко від України М. Дмитренко міг відбутися як маляр-монументаліст сакрального мистецтва. У комуністичний перiод на його Батьківщині на багато десятиліть позаприродно було призупинено його розвиток, а відтак втрачено величезний пласт культури. Це не могло не позначитися на духовному стані суспільства, адже штучно, а, як знаємо, й репресивними методами, гальмувався сакральний архітектурно-образотворчий процес, який розвивався в Україні безперервно від доби Київської Русі до початку ХХ століття.

Своєю багатогранною і невтомною творчістю Михайло Дмитренко збагатив національне мистецтво високовартісними творами і пам’ятками, якими завжди будуть милуватися сучасники на різних континентах, захоплюючись його неповторним талантом.

Георгій ШИБАНОВ, заслужений діяч мистецтв України, спеціально для «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments