Мир, прогрес, права людини – ці три цілі нерозривно пов’язані. Неможливо досягнути якоїсь із них, нехтуючи іншими.
Андрій Сахаров, фізик, правозахисник, дисидент, громадський та політичний діяч, лауреат Нобелівської премії миру

ВТРАЧЕНІ МОЖЛИВОСТІ

Руське князівство у складі Речі Посполитої
19 січня, 2001 - 00:00


Початок див. на стор. «Україна Incognitа», «День» № 6

Власне, це був початок Руїни — якщо під нею розуміти тогочасну боротьбу за політичне лідерство в Україні. Наш відомий історик Наталя Яковенко у статті «Розтятий світ: культура України-Руси в переддень Хмельниччини» пише: «Найсуттєвіше — це те, що і героїка Хмельниччини, і кошмари Руїни були творивом одних і тих самих персонажів...»

На жаль, над істориками ще й досі тяжіє стереотип князя Яреми Вишневецького як ворога України, а не просто — ворога козацького стану. Насправді ж, руський князь Ярема був одним iз двох головних політичних лідерів — як і козацький гетьман Богдан Хмельницький, — які репрезентували два альтернативні шляхи можливої еволюції Речі Посполитої. Причому, ще невідомо, хто з двох головних діячів Руїни більше дбав про незалежність України, а хто лише про реформу Речі Посполитої як міцної унітарної держави. Адже коли у Варшаві зібрався Сейм для вибору короля, Богдан Хмельницький через своїх довірених людей активно втрутився в політичні інтриги і вирішально вплинув на їх результат: саме під його тиском один iз претендентів — Карл, зняв свою кандидатуру на користь Яна-Казимира.

Наступного, 1649 року на Україну направляється 25-тисячне коронне військо на чолі з королем Яном-Казимиром і 15-тисячна армія Вишневецького. Виглядає так, що ініціатива належала князеві Яремі, який виступив від імені вигнаної з України давньої родової аристократії. Щоправда, Вишневецькому Ян-Казимир, як колись і його брат Владислав IV, не довіряв, а тому усунув князя від командування коронними військами. Вочевидь, побоюючись, що невідомо ще куди може повернути армію самолюбивий Вишневецький.

Після відомих перипетій під Збаражем та Зборовом обидва короновані володарі — польський король і татарський хан — дійшли згоди щодо примирення своїх протеже — Яреми Вишневецького та Богдана Хмельницького, тобто — щодо ролі родової знаті і козацького стану в Україні.

Зборівська Угода вперше юридично оформила суспільну ієрархію, яка витворилася з первісного хаосу війни 1648 року. Давня шляхетсько-магнатська суспільна еліта була майже зліквідована. Новою політичною елітою стала еліта запорожців та реєстрове козацтво, а Богдан Хмельницький був визнаний гетьманом Війська Запорозького, підлеглим польському королеві. Старшини почали додавати до цього титулу «Божою милістю»; церква у своїх молитвах поминала його «Гетьманом і государем Великої Русі», а чужі посли називали Хмельницького «князем Русі» або ще й вишуканіше.

Одначе про яку-небудь незалежність, відвойованої в колишньої української верхівки території мова, звичайно, не йшла — навіть про автономію, яку мала Литва. Швидше, це був регіон, де встановлювалося пряме королівське управління, а гетьман отримував статус представника короля. Тобто під Зборовом йшлося тільки про зміну ієрархічної структури тогочасного суспільства в Україні, точніше — поки-що в трьох воєводствах. Звичайно, змиритися з цим колишня політична верхівка не могла.

Відтак було Берестечко...

Коронне військо Речі Посполитої виграло битву — одну з чи не найбільших у своїй історії. Але плодами перемоги магнатська еліта Польщі не скористалася. Король, замість того, щоб завершити розгром «сепаратистів», несподівано повернув на Варшаву. І на козацьку територію вступили тільки Потоцький та Вишневецький з 30-ма тисячами жовнірів.

Тобто фактично це знову була політична боротьба за лідерство на українських землях між Богданом Хмельницьким та Яремою Вишневецьким. Її результативному продовженню завадила смерть Вишневецького — 9 серпня, від пошесті, що спалахнула у військовому таборі під Паволоччю.

Зі смертю руського князя перестала існувати навiть можливість реального втілення ідея Руського князівства. Та й взагалі, стало зрозуміло, що Річ Посполита — як один із варіантів поліетнічної суспільної системи — зайшла в глухий кут; вона втратила динаміку і не могла еволюціонувати ні до унітарної держави — згідно з задумом короля Владислава IV та його гідного продовжувача гетьмана Хмельницького, ні до рівноправної тріалістичної конфедерації. Залишився єдиний варіант: поглинення її державою з більш придатнішим для імперії централізованим управлінням — Московським царством. На полях Берестечка перемогу отримав, як не дивно, московський цар. Віднині всі події фактично почали розвиватися за сценарієм, написаним у Москві.

Мабуть, першим, хто збагнув нові реалії, був Богдан Хмельницький, який негайно активізував переговори з московським царем. І, як здається, вчасно. Переяславська угода 1654 р. юридично оформила те, що фактично уже невідворотно відбувалося. Але Хмельницькому вдалося врятувати козацький стан, який міг би просто зникнути при інкорпорації Речі Посполитої до складу Московської імперії.

А після смерті великого гетьмана в 1657 р. політична дискусія між ним та Яремою Вишневецьким — щодо двох альтернативних шляхів політичного розвитку в Україні — завершилася.

Щоправда, ідея Руського князівства несподівано з’явилася ще раз — в час гетьманування Івана Виговського. Після розриву з Москвою і переорієнтації знову на поляків, 16 вересня 1658 р. було підписано угоду, відому як Гадяцький договір. Згідно з ним, на території колишнього Війська Запорозького утворювалося Велике князівство Руське, яке разом iз Польщею та Великим князівством Литовським утворювали єдину державу: Річ Посполиту. Тобто Україна — у формі Руського князівства — ставала третім рівноправним членом федерації і здобувала такий же статус, як і Литва — з усіма автономними правами в адміністративній, судовій та фінансовій сферах.

Один iз центральних пунктів договору — титул володаря українських земель. На чолі Великого князівства Руського мав стояти гетьман, обраний старшиною пожиттєво. Саме цей пункт і найкрасномовніше свідчить про абсолютну безперспективність такої триалістичної конфедерації. Для того, щоб існувало князівство, потрібна така собі маленька деталь: князь — як його репрезентант чи уособлення. «У тодішній системі ментальності, — писала Н.Яковенко, — особа князя і влада, носієм якої він вважався уже в силу свого народження, сприймалися як єдиний наслідок Божого промислу».

Тож і не дивно, що Гадячська угода зазнала фіаско. І найбільшими її ворогами були зовсім не Москва, і не Варшава; головними опонентами «Руського князівства» були православні народні маси: в їх колективному менталітеті архетип князя давно вже був дискредитований, а його місце безповоротно зайняв «білий цар».

Проект князівства Руського не просто запізнився, щонайменше, років на десять, коли його ще міг би репрезентувати, наприклад, самолюбивий сепаратист князь Ярема Вишневецький. Проект запізнився на цілу епоху: з 1648 року почався відлік зовсім іншої історичної епохи — Руїни.

Лесь КАЧКОВСЬКИЙ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments