Ювілей народної святині
Про заснування та засновників Києво-Печерської лаври — преподобних Антонія і Феодосія — детально розповідає у «Повісті временних літ» Нестор- літописець, який персонально знав св. Феодосія Печерського, був його учнем. Роком заснування Лаври вважається 1051 рік. Тоді на Київському великокняжому столі сидів «боголюбивий князь» Ярослав Мудрий і його по праву можна вважати одним із засновників та фундаторів нового монастиря. А св. Феодосію належить заслуга впровадження уставу чернецького життя, запозиченого у ченців Студитського монастиря (Константинополь). Трохи пізніше цей устав ввели також всі інші монастирі Київської Руси: «Як співати співи монастирські; як поклонятися і читання шанувати; і стояння у церкві; і лад весь церковний — як на трапезу сідати і у які дні що їсти».
Серед перших ченців Києво-Печерської лаври було багато дійсних аскетів, подвижників, які в ім’я Бога та Богородиці добровільно приймали неабиякі фізичні поневіряння. Сучасній, тим більш — світській людині важко збагнути, чому ченці відмовлялися від нормальної їжі, нехтували тілом, роками не виходили з темних сирих печер, відрікалися від ясного Божого світу. Згадаємо, однак, що в наших краях на початку християнської ери аскетизм, самітництво були чи не єдиним способом утвердження зверхності душі над плоттю, духовного над матеріальним, що було абсолютно чужим язичництву. Тільки пізніше розвиток освіти, освіченості, церковного мистецтва надав людям інші можливості підносити духовність.
Пройшло майже тисячоліття (що ті 50 років!). Україна, Церква, Київ святкують ювілей Лаври, яка, думаю, ніколи не була до цього у такому доброму стані і вигляді, як сьогодні. Значною мірою — завдяки фінансовій підтримці держави, про що свідчить, насамперед, відновлений СвятоУспенський собор. Сяють золотом великі і малі бані храмів; лунає святковий малиновий перегук дзвонів. Ворота у товстих фортечних стінах Лаври та двері всіх храмів відкритo настіж; середньовічні вулички монастиря заповнені народом. Бо старовинний монастир запросив на своє історичне свято всіх громадян і гостей України і благословляє їх у своїх храмах — християн і нехристиян, віруючих і невіруючих.
Покликали й так званих неканонічних православних. Бо розкол православ’я триває неповних 10 років, а Київська православна церква — понад 1000 років. Її віруючі разом розбудовували Лавру, разом молилися у ній, захищали її стіни від нападів степовиків, зводили після Руїни. Ласкаво просимо на ювілей!
Організатори ювілею запросили на свято також греко-католиків, конфесійну долю яких визначили їхні далекі предки 400 років тому. Греко-католиків, що зберегли й розвинули українську церковну культуру, поширили її по всьому світі — через вимушених емігрантів. Не обминули й римо-католиків, із якими православних пов’язують 1000 важливих років спільної історії — вони разом творили церкву, формулювали Credo, захищали віру від єресей, розробляли канони, церковне право тощо; ці дві конфесії досі єднають святі Таїнства.
Запросили до Лаври і протестантів, бо ж одному Богу поклоняємося і молимося, в одній країні живемо й працюємо, одними вулицями стародавнього Києва ходимо. Одним словом — сусіди, а сусідів добрі люди завжди першими запорошують на свято, не запитуючи, якої вони віри. До того ж хазяї Лаври добре пам’ятають, що Києво- Печерську лавру засновано саме 1051 року, тобто в часи християнської єдності, — до розділення на католиків та православних. А щодо протестантів, то в ХI столітті ще й слова такого не було — відтоді до реформ Лютера мало уплинути майже 500 років.
Одним словом, запрошення отримали всі люди доброї волі, всі, хто захотів прийти до старої Лаври і розділити з її насельниками свято, поздоровити православних християн з ювілеєм, побажати Лаврі ще «надцять» тисячоліть духовного життя...
Злостиві людиноненависники твердять втім, що ювілей Києво-Печерської лаври пройшов зовсім інакше. Нібито її хазяїни зачинилися за високими стінами і кожного візитера просвічували рентгеном на предмет канонічності та ортодоксії, а деяким навіть робили аналізи крові. Інославних же, тобто тих, хто інакше славить Бога нашого Ісуса Христа, і на поріг начебто не пустили. Та ми впевнені, що ті чутки — тільки оговори заздрісників. Бо 950-літній ювілей такої святині не міг не стати нагодою для того, щоб просити пробачення і прощати, «торжествуя прощенье, как победу над врагом!», за словами Олександра Пушкіна.
