Тепер кожен українець повинен, лягаючи, в голову класти мішок думок про Україну, повинен покриватися думками про Україну і вставати разом з сонцем з клопотами про Україну.
Микола Куліш, український драматург, режисер, педагог, представник Розстріляного Відродження

Замки Львівщини: забуті свідки історії

3 грудня, 1999 - 00:00

Закінчення. Початок читайте на стор. «Україна Incognita»,
№219

Львівська галерея мистецтв розпочала реставрацію славнозвісного
Підгорецького замку — витвору високого мистецтва в стилі пізнього ренесансу,
що стоїть на горі гряди Вороняків.

Збудовано замок на замовлення коронного гетьмана Станіслава
Конєцпольського за проектом архітектора Андреа дель Аква на фундаментах
старої фортеці. Замок має форму квадрата з оборонними укріпленнями з трьох
сторін, в середині яких знаходиться величний палац, найстаріший в Україні
і Східній Європі. Разом із замком був закладений італійський терасовий
парк.

Палац мав інтер'єр, у створенні якого брали участь німецькі,
французькі, італійські майстри. Його просторі парадні зали мали назви:
Золота, Зелена, Кармазинова, Лицарська, Дзеркальна. Їх назва залежала в
основному від кольору цінних турецьких тканин, якими було оздоблено стіни
й меблі. Зали прикрашено мармуровими порталами й камінами, кахлевими печами
високохудожньої роботи, майстерно різьбленими дерев'яними плафонами, чисельними
картинами на біблійну та історичну тематику, портретами, цінними творами
прикладного мистецтва, старовинними рідкісними меблями. За багатством і
вишуканістю інтер'єру палац був одним із найцікавіших у Європі.

Вацлав Жевуський, який був власником замку в середині XVIII
століття, започаткував в палаці збірки цінних колекцій: творів живопису,
зброї, книг, меморіальних речей польського короля Яна III Собеського і
відкрив театр. Особливо цікавою була рідкісна колекція зброї: холодної
і вогнепальної, шабель, мечів, ятаганів, лицарського обладунку. В замку
знаходилася велика бібліотека й архів. По суті — це був перший в Україні
палацовий музей другої половини XVIII ст. Напроти палацу Вацлавом Жевуським
був збудований меморіальний костел, який входить до замкового ансамблю.

На початку XX ст. власниками замку Сангушками була проведена
грунтовна реставрація палацу, і почав діяти в ньому музей. В 1940 році
замок було передано Львівському історичному музею. Замок зазнав значних
руйнувань і пограбувань під час Другої світової війни. Після війни художні
цінності були значною мірою знищені радянськими військовослужбовцями Золочівського
гарнізону, а те, що залишилося, передано до львівських музеїв, а в замку
було влаштовано санаторій. В 1956 році сталася велика пожежа і від палацу
залишилися голі стіни. В 60-х роках споруда була відреставрована, проте
ні плафонів, ні мармурових підлог відновити не вдалося.

У 1997 році розпорядженням Львівської облдержадміністрації
замок передано Львівській галереї мистецтв. Того року був створений благодійний
фонд відродження Підгорецького палацу, президентом якого був обраний директор
галереї Борис Возницький. Основна мета фонду: залучення інвесторів, меценатів,
фундаторів до співпраці по реставрації палацу. Адже в фондах галереї і
Львівського історичного музею збереглося 85 відсотків творів мистецтва
з палацу, що можуть повернутися до відновленої споруди, в якій планується
розмістити музейно- культурний центр. У фонд вже перераховано більше $7
тис. від Міністерства культури і мистецтв. Ці кошти планується використати
на придбання мідної покрівлі палацу.

Сьогодні йдуть реставраційні роботи. Студенти університету
«Львівська політехніка» в співпраці зі студентами Віденської політехніки
провели перші точні архітектурні обміри палацу з використанням нової техніки.
Зараз відбувається розчищення залів від різних перебудов і надання їм первісного
вигляду.

Ренесансний замок у Свіржі належить до найгарніших на Львівщині
і є в доброму стані. Він збудований на пагорбі в мальовничій місцевості
і довкола оточений озерами. Його світла будівля відбивається у воді, червона
черепиця даху яскраво виділяється на фоні синьої безодні неба.

Історія замку малодосліджена. Перша згадка про нього датується
1484 роком, коли він був власністю братів Свірзьких. На той час це була
невелика будівля, яка мала суто оборонний характер. Сучасна ренесансна
споруда побудована в другій половині XVII ст. галицьким каштеляном, графом
Олександром Цетнером. До XIX ст. замок був родинним гніздом Цетнерів. В
XIX ст. він міняв власників, але зберігався в цілості. В XX ст. особливо
багато для замку зробив граф Роберт Лямезан Салянс, який володів ним з
1907 до 1930 років. Завдяки його старанням споруду було відбудовано. Зі
смаком були прикрашені її інтер'єри родинними портретами, цінними меблями.
Всі роботи були завершені якраз напередодні Першої світової війни. У 1914
році садиба була підпалена російськими військами і згоріла разом із цінностями
і бібліотекою. Від замку залишилися лише стіни. Проте після війни граф
не залишив споруди, а знову почав реставрацію, яка продовжувалася багато
років. Під час Другої світової війни замок було пограбовано і частково
зруйновано.

Сучасна історія замку тісно пов'язана з іменем Андрія Шуляра,
Заслуженого архітектора України, лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка.
Він запропонував провести реставрацію Свірзького замку і використати його
під Будинок творчості. Мабуть, в Україні це єдина спроба використання замку
за таким призначенням. Пройшло 20 років як розпочалася реставрація будівлі.

Андрій Шуляр керує роботами, проте в зв'язку з відсутністю
належного фінансування реставраційні роботи ще не закінчені, і готовність
об'єкту складає 70 відсотків. Для завершення робіт необхідні значні кошти.
Спілка архітекторів звернулася з клопотанням до Кабінету Міністрів і Президента
України виділити кошти з державного бюджету на збереження цієї визначної
пам'ятки архітектури. В 1997 році була створена рада меценатів, що включає
відомі львівські фірми, яка зобов'язалася виділити кошти на завершення
ремонтно-реставраційних робіт. Іде постійний пошук вітчизняних і зарубіжних
інвесторів.

До середньовічних замків належить замок у Жовкві, що є
складовою частиною міста-фортеці, збудованого в кінці XVI— на початку XVII
ст. видатним полководцем, коронним гетьманом Станіславом Жолкєвським, батько
якого, теж Станіслав, був русинського походження, з галицької шляхти. Згодом
місто з замком належало Даниловичам, які укріплюють замок і місто, насипають
довкола нього вали. Їхній онук, польський король Ян Собєський III, обирає
Жовківський замок за свою резиденцію і розкішно оздоблює його. Збереглися
інвентарі, складені в XVII ст., де описана кожна кімната замку й речі,
що в ній знаходилися. За королівських часів замок і місто переживають період
свого найбільшого розквіту. Замок був також резиденцією російського царя
Петра I в часи Північної війни зі шведами. Перебував тут в той час Іван
Мазепа.

В XVIII столітті, коли замок належав литовським магнатам
Радзивіллам, до палацу була добудована двохярусна галерея. З XIX ст. замок,
як і все місто, почав занепадати. Зараз споруда знаходиться в непривабливому,
напівзруйнованому стані, але вже розпочалася підготовка до реставраційних
робіт і поступово звільняються приміщення в замку. Розроблена цікава програма
реконструкції замку і створення в ньому культурно- мистецького комплексу.
В палаці має працювати музей, що буде відділом Львівської галереї мистецтв.
Замкові приміщення плануються використати під камерні концертні зали, музей-
кузню, ресторан для туристів, каретний двір із конюшнею, реставраційні
майстерні. В замку буде відкрито українсько- польський навчальний центр
для молоді.

Замок є частиною історико- архітектурного комплексу і вирішення
проблем по його відновленню іде разом із реставрацією всього міста-фортеці.
Директор історико-архітектурного заповідника Володимир Накопало і директор
громадської організації «Світло культури» Михайло Кубай розробили ряд програм
регенерації цього «ідеального міста» доби Ренесансу під кошти, які мають
бути отримані з розвитком туризму, підприємництва за рахунок вкладених
інвестицій.

Є вже надія, що замки в Золочеві, Жовкві, Підгірцях, Свіржі,
які взяті під опіку, будуть із часом відновлені і збережені на майбутнє.
Проте ряд інших, наприклад, в Старому Селі, Поморянах необхідно якщо вже
не реставрувати, то хоча б законсервувати їх і забезпечити охорону. Ще
минулого року в занедбаному Поморянському замку стояли кахлеві печі, а
зараз їх нема, і, як стверджують мешканці села, цеглу з будівлі машинами
вивозять «чесні» люди. Так що, як бачимо, збереження пам'яток залежить
не тільки від державних заходів, але й від рівня культури наших людей,
часто байдужих до своєї історії.

Необхідно припинити руйнування наших середньовічних замків,
що є визначними пам'ятками європейської цивілізації, адже їх збереження
може сприяти поверненню України до європейської спільноти, до якої вона
завжди належала.

Тетяна КОСТЕНКО, мистецтвознавець 
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments