Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Тарас Шевченко, український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч

Для вірян, невірян і тих, хто не визначився

2 квітня, 2010 - 00:00
МІШЕЛЬ ОНФРЕ

Минулого тижня Київ відвідав незвичний гість — французький філософ Мішель Онфре. Діяч, який у нас відомий мало, але, натомість, дуже популярний на батьківщині. Цей 51-річний чоловік устиг написати близько 50 книжок, багато з яких стали інтелектуальними бестселерами. Онфре сповідує гедонізм у філософії, поєднаний із анархізмом у політичній царині. Він жорстко критикує різні форми поневолення, одурювання, насильства, причому робить це достатньо радикально, аби постійно наживати собі ворогів, серед яких не останній — президент Ніколя Саркозі. До Києва Онфре завітав з нагоди перекладу його книжки українською мовою.

«Трактат атеології» (видавництво «Ніка-Центр») присвячено критиці релігій — перш за все — християнства, ісламу та юдаїзму. 25 березня Мішель Онфре презентував видання в Могилянці на тематичній конференції «Привид Бога», а 26 числа прийшов у книгарню «Є» в рамках спільного проекту книгарні, видання «Український тиждень» та Французького культурного центру «Європейський досвід: Франція». Якщо на конференції головною темою був атеїзм, то наступного дня розмова точилася радше навколо громадського проекту Онфре — так званих народних університетів. Вісім років тому філософ із кількома друзями заснував такий заклад у містечку Кан, кардинально протиставляючи його усталеним інституціям: у цьому університеті немає плати за навчання, вступу, оцінок, іспитів тощо. Послухати й подискутувати приходить хто завгодно, від старшокласників до пенсіонерів. Проект має популярність, адже Онфре згодом відкрив подібний заклад у рідному Аржантані, а в інших містах за аналогічну справу беруться місцеві ентузіасти. В цьому сенсі філософ може сміливо називати себе просвітником.

Що ж до «Трактату атеології», то його мета також просвітницька. В оригіналі він вийшов 2005 року й здобув масу суперечливих відгуків, сягнувши накладу в 500 тисяч примірників. З того часу в Франції написано цілих п’ять книг у відповідь на «Трактат...», переважно з боку християн: настільки потужною видалась атака Онфре. Що ж у ній такого? Філософ виходить із засновку, що ми живемо не в атеїстичні, а в нігілістичні часи. І час справжнього атеїзму ще тільки мусить настати, хоча вже існувало багато зразків «християнського атеїзму» — надто залежного від християнства, аби пропонувати йому реальну альтернативу. Зокрема, марксизм-ленінізм із його богоборчим ентузіазмом Онфре зараховує саме до таких християнських атеїзмів.

Більшу частину «Трактату...» займає жорстка критика трьох монотеїстичних релігій — християнства, ісламу та юдаїзму. Онфре пише про їхнє історичне підгрунтя, аналізує священні книги, з’ясовує сутнісні засади. Втім, його тон не є відсторонено-науковий: це різкий голос полеміста й памфлетиста. Не жаліючи риторичних засобів, він яскраво змальовує світогляд трьох релігій, який в усіх випадках передбачає забобони, відмову від розуму, поневолення жінки, ненависть до вірян з інших релігій, закріпачення власного тіла і взагалі самоприниження в надії на розкошування в іншому житті. Ключові цінності для Онфре — розум, свобода, рівність, тілесність — так чи інакше виявляються запереченими в монотеїстичних релігіях (інших він докладно не торкається, але говорить про потребу взагалі відмовитись від віри в надприродне).

Велика частина критики «Трактату атеології» незаперечна й доведена науковими дослідженнями, на які автор посилається. Проте де в чому праця виказує відверту слабкість. Онфре доволі непослідовний у критиці, часто звертаючись до недоречних аргументів, скажімо, вигадуючи патології для святого Павла. Так само слабкі докази щодо того, що церква співпрацювала з нацистами або що Магомет розв’язував жорстокі війни. Автор жорстоко висміює священні писання та чорні плями в історії релігій, але пропускає дуже важливий пункт — чому люди все ж таки вірять, навіть попри знання всього того, про що написано в «Трактаті...»? Чому так багато цілком раціональних людей тим не менше ходять у церкву, мечеть, синагогу? Полемізуючи з архаїчними текстами, Онфре не дав відповідей на важливі питання сучасності. Однак «Трактат...» усе одно вартий прочитання — за жвавий, захопливий стиль (чудово переданий перекладачем Андрієм Рєпою), за чимало цікавої інформації, за щире прагнення вільнішого та розумнішого світу... «Трактат атеології» — однозначно найкраще доступне у нас обгрунтування атеїзму, особливо враховуючи непопулярність теми в пострадянські часи. Цікаво буде і вірянам, і невірянам, і тим більше тим, хто не визначився.

Ігор САМОХІН, фото надане журналом «Український тиждень»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments